2. Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування

Фінансові ресурси – це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов’язань.

Загальна сума фінансових ресурсів підприємства складається з таких складових:

• статутний капітал;

• додатковий вкладений капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток;

• амортизаційні відрахування;

• забезпечення подальших витрат і платежів;

• довгострокові і короткострокові кредити банків;

• відтерміновані податкові зобов’язання;

• кредиторська заборгованість усіх видів (зі страхування, за авансами одержаними, за векселями виданими, з оплати праці, з учасниками тощо).

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. Власні фінансові ресурси формуються за рахунок власних джерел фінансування. Вони утворюються уже під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу. В процесі виробничо-господарської діяльності власні фінансові ресурси підприємства поповнюються у результаті отримання доходів і прибутків. Ці фінансові ресурси називають власними внутрішніми фінансовими ресурсами. Водночас, підприємство може отримувати фінансові ресурси у власне використання від емісії власних акцій, отримання дотацій, субсидій, дивідендів, відсотків на цінні папери інших емітентів тощо. Такі фінансові ресурси називають власними зовнішніми фінансовими ресурсами.

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів і тоді воно залучає їх на фінансовому ринку у формі банківських кредитів, коштів від емісії облігацій, інших видів цінних паперів, кредиторської заборгованості тощо. Такі фінансові ресурси називають залученими. Залучені фінансові ресурси формують з залучених джерел фінансування. Класифікацію фінансових ресурсів за джерелами формування подано на рис. 5.3.

3. Кредити та їх види. Кредитування підприємств

Кредит – це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення. За користування кредитом позичальники сплачують процент, суму якого не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитними ресурсами відносять до складу валових витрат підприємства, унаслідок чого зменшується сума об’єкта оподаткування податку на прибуток.

Підприємства залучають кредитні ресурси для того, щоб поповнити обігові кошти, необхідні для фінансування своєї поточної діяльності (збільшення виробничих запасів, обсягів незавершеного виробництва тощо), а також для реалізації інвестиційних проектів.

Визначаючи обсяги кредитування, зіставляють потребу підприємства у фінансових ресурсах (як загалом, так і за окремими напрямами його діяльності) зі сумою наявних фінансів підприємства. Після обчислення суми залучення підприємством кредитних ресурсів визначають термін їх залучення – час від моменту надання кредиту до моменту його повного погашення та сплати відсотків.

Кредити, які можуть отримувати підприємства, класифікують за кредиторами, формами та видами, метою використання, терміном надання тощо.

Кредиторами підприємства можуть бути банки, небанківські (парабанківські) установи, інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо, а формами кредитування – товарна і грошова.

За видами кредити поділяються на такі:

• банківські;

• комерційні – короткотермінові кредити, що надаються продавцями (виробниками) покупцям у формі відтер мінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги;

• державні;

• лізингові.

За терміном надання кредити поділяють на:

• короткострокові (терміном до 1 року);

• середньострокові (терміном від 1 до 5 років);

• довгострокові (терміном понад 5 років).

За валютою:

• в національній валюті;

• в іноземній валюті.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Кредитний договір – це юридичний документ, що визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між клієнтом і банком із приводу одержання останнім банківського кредиту.

Процедура отримання банківського кредиту складається з таких основних етапів:

1) попередні переговори щодо можливості укладення кредитної угоди;

2) подання в банк заявки та інших документів на отримання кредиту (клопотання, копія засновницьких документів, бізнес-план проекту або техніко-економічне обґрунтування; фінансову звітність за останні три роки діяльності; перелік та розрахунок вартості майна, що передається в заставу тощо);

3) оцінка банком кредитоспроможності позичальника;

4) згода банку на надання кредиту і підписання кредитного договору між підприємством і банком;

5) надання кредиту та контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

Перед укладання кредитного договору банк здійснює оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто наявність передумов для отримання підприємством кредиту і спроможність повернути його в повному обсязі та в установлений термін.

Кредитоспроможність оцінюється за трьома групами показників:

• за значенням фінансових коефіцієнтів (платоспроможності тощо);

• за показниками руху грошових коштів;

• за показниками оцінки ділового середовища підприємства (форма власності, вид діяльності, ринки збуту, виробничі потужності, керівництво, партнери тощо).

Платоспроможність підприємств – це здатність вчасно і повністю сплачувати за своїми зобов’язаннями, які випливають із торговельних, кредитних чи інших операції грошового характеру. Оцінка платоспроможності здійснюється за допомогою системи показників і норм, що враховують фактичні та потенційні фінансові ресурси платника, співвідношення його грошових надходжень і платежів.