2.2. Особливості діяльності повільних дітей дошкільного віку.

Дослідження (Б.Ф. Баєв, М.К.Акімова й В.Т.Козлова ) показують, що для повільних дітей характерні слабкість й інертність нервових процесів. Інертні діти зазвичай неконфліктні, наполегливі в досягненні мети, організовані, зібрані та послідовні, урівноважені та дисципліновані, витривалі до фізичних, інтелектуальних і вольових навантажень. Проте до нової ситуації такі діти звикають занадто повільно, тому що будь-які зміни у звичних діях, оточенні, режимі травмують їх. 

Діти з такими особливостями нервової системи, як правило, уповільнені у всіх своїх діях:

• повільно включаються в роботу;

• довго переключаються на іншу діяльність;

• довго відновлюються після навантаження;

• швидко відволікаються;

• не можуть тривало й інтенсивно працювати.

Дорослим, які працюють з повільною дитиною, варто пам'ятати про таке: активність такої дитини збільшується поступово та повільно, вона не може виявити високу продуктивність щодо виконання різноманітних завдань, їй необхідний час на обмірковування нової відповіді, у момент виконання завдання її не слід відволікати або переводити її увагу, не рекомендується змушувати відповідати інертного учня новий, щойно вивчений, матеріал.

Особливості діяльності повільних дітей:

1. Найхарактернішою рисою повільних дітей є низька швидкість роботи. Це пов'язано з малою рухливістю нервових процесів.

Як відомо, будь-яка дія складається з декількох складових: попередній орієнтовний етап, потім – виконання самої дії. Встановлено, що повільні діти затрачають на орієнтування значно більше часу, вони довше обмірковують, що і як треба робити. Тому латентний період (час від сигналу до початку дії до виникнення самої дії) у повільних дітей в 2,5-3 рази триваліший, ніж в однолітків. Сама дія також виконується в 1,5-2 рази повільніше.

Для кожної людини характерний свій індивідуальний, оптимальний темп діяльності, при дотримуванні якого робота виконується більш успішно. Доросла людина здатна довільно змінювати цей темп, працюючи при необхідності швидше або повільніше (але зміни можливі до певних меж: найшвидший темп повільної людини однак буде нижчий, ніж у людини з високою рухливістю нервових процесів).

Дитина не може змінювати темп своєї діяльності, вона здатна працювати тільки в оптимальному для себе темпі. У повільних дітей цей темп – низький. Підганяти, квапити таких дітей не тільки даремно, але й шкідливо. Покваплення, окрики, команди «Роби швидше!» змушують повільну дитину метушитися, нервувати, що ускладнює правильне орієнтування в завданні, а швидкість виконання самої дії при цьому не змінюється.

Навпаки, повільній дитині потрібно більше часу, щоб зібратися й почати діяти. Це характерно як для зовнішніх дій (рухів), так і для розумових (повільні діти, як правило «тугодуми»).

При врахуванні особливостей цих дітей, створенні умов, що забезпечують оптимальний темп роботи, якість і точність виконання завдань повільними дітьми може бути досить високою.

2. Іншою особливістю діяльності повільних дітей є труднощі швидкого переключення на новий вид роботи. Це є наслідком інертності нервових процесів. Повільні діти не можуть зразу ж відповісти на ряд послідовних питань, під час виконання математичних завдань їм важко відповісти на питання з галузі української мови.

Ці труднощі переключення, неможливість поспіти за швидко мінливими завданнями можуть виражатися у відсутності реакції: дитина немов не реагує. Такі прояви пояснюються тим, що нове завдання може припасти на той час, коли ще триває виконання попереднього завдання. Швидкість подачі й обсяг нової інформації повинні бути строго нормовані для повільних дітей і відповідати їхньому віку й можливостям.

Психологи довели, що в повільних дітей при прискоренні темпу подачі сигналів відбувається зниження кількості засвоюваної інформації (навпаки, у дітей з високою рухливістю нервових процесів прискорення темпу подачі інформації стимулює протікання нервових процесів і прискорює діяльність). Тому швидкий темп мови вихователя, швидкий показ навчального матеріалу заважають повільним дітям уловлювати суть пояснення, так що значна частина побаченого й почутого на уроці при такому темпі роботи ними не засвоюється. При повторенні того ж ще раз або повільному поясненні інертні діти здатні добре засвоїти матеріал і впоратися із завданнями.

У дітей з ослабленим здоров'ям (часто хворіють, страждаючі хронічними соматичними захворюваннями) темп діяльності також може бути знижений. Зовнішні прояви їхньої діяльності можуть бути такими ж, як і в повільних дітей: тривале включення в роботу; труднощі переключення; повільний темп роботи; висока виснажливість і швидке стомлення. Всі ці особливості є наслідком ослабленого функціонального стану нервової системи. Такі діти вимагають зниження навантаження й дотримання відповідного режиму.

Повільні діти, внаслідок своїх індивідуальних особливостей, перебувають у ДНЗ у ситуації хронічного цейтноту: вони постійно не встигають і відстають. Працюючи на межі своїх динамічних можливостей, вони швидко втомлюються, їхня нервова система послабляється й виснажується. Тривале перенапруження, постійний неуспіх у навчальній діяльності нерідко призводять до появи невротичних розладів (підвищеної дратівливості, плаксивості, замкнутості, порушенням сну, появи головних болів, страхів й тощо).