Пам'ятка для дорослих, або правила роботи з гіперактивними дітьми

1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.

2. Зменшити робоче навантаження дитини.

3. Поділяти роботу на більш короткі, але більш часті періоди. Використовувати фізкультхвилинки.

4. Бути драматичним, експресивним педагогом.

5. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформу­вати почуття успіху.

6. Посадити дитину під час занять поруч з дорослим.

7. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, поглажування).

8. Домовлятися з дитиною про ті чи інші дії заздалегідь.

9. Давати короткі, чіткі та конкретні інструкції.

10. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.

11. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.

12. Надавати дитині можливість вибору.

13. Залишатися спокійним. Немає холоднокровності – немає переваги!

Робота вихователя з батьками

У наданні психологічної допомоги гіперактивним дітям вирішальне значення має робота вихователя з батьками. Необхідно роз'ясняти дорослим проблеми дитини, дати зрозуміти, що її вчинки не є навмисними, малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим батьки досягнуть лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що дитина така «неправильна». До того ж, у деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.

Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем. Якщо причина у садочку – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – варто його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, гратися з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою

Батькам варто показати, що без їх допомоги й підтримки гіперактивна дитина не зможе впоратися з існуючими в неї труднощами. Батькам гіперактивної дитини потрібно пояснити, що їм необхідно дотримуватися певної тактики виховних впливів. Вони повинні пам'ятати, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціально призначеного лікування, але значною мірою ще й від доброго, спокійного й послідовного ставлення до неї.

Р. Кембелл вважає, що батьки гіперактивної дитини часто допускають три основні помилки у вихованні:

• брак емоційної уваги;

• брак твердості у вихованні й відсутність належного контролю за поведінкою дитини;

• невміння виховувати в дітях навички управління гнівом.

Ці помилки чітко виявляються в моделях поведінки батьків гіперактивної дитини:

1. Батьки не розуміють проблеми дитини, прагнуть жорстких заходів у боротьбі з «неслухняністю» сина або дочки, посилюють дисциплінарні способи дії, вводять непохитну систему заборон => поява негативних форм поведінки, погіршення психосоматичного стану дитини.

2. Батьки прагнуть не звертати уваги на поведінку дитини або, опустивши руки, надають дитині повну свободу дій => гіперактивна дитина позбавляється необхідної для неї підтримки дорослих, швидко починає маніпулювати дорослими => поведінка посилюється.

3. Деякі батьки, чувши в дитячому саду та інших суспільних місцях безперервні докори і зауваження на адресу своєї дитини, починають винити тільки себе в тому, що вона така, приходять у відчай і впадають у стан депресії => відсутність адекватних виховних дій також приводить до посилення поведінки.

Розглянемо найтиповіші помилки, що мають місце у вихованні гіперактивних дошкільнят, та шляхи запобігання цих помилок.

Оскільки збудлива дитина відзначаться гіперактивністю, дорослі схильні заохочувати її біганину, рухливі та спортивні ігри, змагання: Нехай витрачає зайву енергію! Однак, набігавшись, малюк не лише не вгамовується, а, навпаки, ста ще більш метушливим, дратівливим, некерованим. Це зумовлено тим, що змагання та спортивні ігри пов’язані з високою емоційною напругою (суперництво, перемога, поразка), яка провокує психічні зриви неврівноваженого малюка, виливається для нього в сварки, бійки, сльози. Ці конфлікти шкідливі як для здоров’я, так і для становлення характеру дитини, оскільки згодом стають звичайним стилем її стосунків оточуючими. Таким чином, доки збудливий малюк не навчиться стримувати свої небажані реакції, треба створити якнайменше підстав для прояву його нестриманості: не перевтомлювати, не пере збуджувати, не провокувати спалахів роздратування.

Друга помилка це переконання, що збудливу дитину можна примусити бути стриманою. Ні страх, ні покарання, ні привабливість заохочення не дають бажаного ефекту, бо дитина ще не вміє стримуватись, якби вона не хотіла цього. До того ж сила бажання часто погіршу результат, бо підвищує рівень збудженості малюка, чим і перешкоджає йому вгамувати себе.

Отже, замість того, щоб докоряти за погані вчинки або обіцяти нагороду за хорошу поведінку, доцільно просто запобігати проявам негативної поведінки дитини. Адже вони можуть стати звичкою і закріпитися в характері дитини. Потрібно попереджувати конфлікти, які назрівають, запобігати запальності та впертості малюка, переключаючи його увагу на позитивний варіант поведінки. Хліб додолу кидати не можна, – каже малюку розумна мати і водночас дає йому в руки м’ячик, – а от м’ячик можна! 

Третя помилка полягає в неправильній реакції дорослих на провину збудливої дитини. Ця реакція, на жаль, частіше служить лише для висловлення обурення дорослого, ніж для виховання дитини.  Щоб виховні впливи давали ефект, вони мають виходити з необхідності допомогти дітям. У надто збудливих малят у більшості випадків спостерігається збідненість морально етичних цінностей. Вони можуть дійсно не відчувати, що добре, а що погано скільки разів їм про це не розповідали. В майбутньому ці прогалини можуть перерости в безсоромність, грубість, відсутність чуйності, навіть у жорстокість.

Яким чином це можна зробити? Тільки не моралізуванням: Як ти міг?, Як тобі несоромно?, Ти безсовісний!, Тільки хуліган може так себе поводити. Весь цей потік нашого обурення викликає у дитини лише одне почуття образу. Щоб малюк зміг пережити почуття провини, йому треба якнайкраще описати весь комплекс фізичних відчуттів, які супроводжують це почуття.

Щоб малюк зміг пережити почуття провини, йому треба якнайкраще описати весь комплекс фізичних відчуттів, які супроводжують це почуття. Робити це треба схвильованим, співчутливим тоном і обов’язково з впевненістю, що дитині дійсно соромно. Якщо дорослий впевненим і водночас співчутливим тоном каже дитині: «Я бачу, як ти мучишся, тобі навіть соромно підняти очі ..., то дитина в більшій чи меншій мірі відчуває те, що їй говорять». Коли ж її запевняють у протилежному: «Ти ще і усміхаєшся! Напевно, переможцем себе вважаєш! Безсоромний!» Її навчають саме таким рисам. 

Активізувати у дитини почуття відповідальності можна шляхом організації ситуацій спільного переживання: Ти знаєш, як мені соромно! каже дорослий схвильованим голосом, - мені навіть боляче згадувати, як ти вчинив. Пішли просити пробачення... Цей спосіб ґрунтується на здатності наслідувати, яка яскраво виражена у малюків. Вони переймають, відтворюють стан дорослого, його голос, вираз обличчя, позу. Отже, щоб навчити дитину відчувати сором, дорослий може виражати переживання, а не гнів, обурення, роздратування, що трапляться досить часто і, звичайно, також унаслідуються дитиною. Хорошим способом культивувати морально-етичні почуття дитини психогімнастичні ігри, учасники яких по черзі зображають героя, якому соромно, який карається, співчувати іншим.

У вихованні гіперактивної дитини батькам необхідно уникати двох крайнощів: прояви надмірного жалю і вседозволеності з одного бо­ку, а з іншою – підвищених вимог, які вона не в змозі виконати, в поєднанні із зайвою пунктуальністю, жорсткістю та покараннями.