1.2. Портрет гіперактивної дитини

На основі вивчення психолого-педагогічної літератури (П.Бейкер та М.Алворд, И.П.Брязгунов, Е. В. Касатикова та ін.. ) можна окреслити портрет гіперактивної дитини:

1. Гіперактивність:

1. Перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити.

2. Навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика.

3. Швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять;

4. Ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення.

5. Її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію.

6. Не реагує на заборони.

7. У будь-яких обставинах, завжди всюди поводиться однаково активно.

8. Дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.

Часто дорослі вважають, що дитина гіперактивна тільки на тій основі, що вона багато рухається, непосидюча. Такий погляд є помилковим, тому що інші прояви гіперактивності (дефіцит активної уваги, імпульсивність) у цьому випад­ку не враховуються.

2. Дефіцит активної уваги (неуважність)

1. Непослідовна, їй важко довго утримати увагу.

2. Не слухає, коли до неї звертаються.

3. З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його.

4. Відчуває труднощі в організації.

5. Часто губить речі.

6. Уникає нудних завдань, які вимагають зусиль мислення.

7. Часто забуває.

8. Рухова розкутість.

Особливо часто вихователі та батьки не звертають уваги на прояви в дитини імпульсивності. У психологічному словнику цей термін пояснюється так: «Імпульсивність – особливість поведін­ки людини (у стійких формах – риса характеру), яка характеризується схильністю діяти за першим збудженням під впливом зовнішніх емоцій. Імпульсивна людина не обмірковує свої вчинки, не зважує всі «за» і «проти», вона швидко й безпосередньо реагує і нерідко відразу ж жалкує про свої дії».

3. Імпульсивність

1. Починає відповідати, не дослухавши запитання.

2. Нездатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перебиває.

3. Погано зосереджує увагу.

4. Не може дочекатися винагороди (якщо між діями і винагородами є пауза).

5. Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка дуже рідко керується правилами.

6. При виконанні завдань веде себе по-різному і показує дуже різні результати (на деяких заняттях дитина спокійна, на інших – ні).

Якщо у віці до 6 років проявляються хоча б шість із перерахованих ознак, вихователь може визначити (але не поставити діагноз), що дитина гіперактивна.

Основні порушення поведінки, характерні для синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю, супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до числа яких, насамперед, відноситься слабка успішність і труднощі в спілкуванні з іншими людьми.

Низька успішність – типове явище для гіперактивних дітей. Тим часом, загальний рівень інтелектуального розвитку таких дітей у більшості випадків відповідає віковим нормам. Однак певні порушення відзначаються для таких когнітивних функцій, як увага й пам'ять, характерна також недостатня сформованість функцій організації, програмування й контролю психічної діяльності. Ці психологічні особливості ускладнюють повноцінне включення дитини в навчальну діяльність. Під час заняття цим дітям важко справлятися з завданнями, тому що вони зазнають труднощів в організації й закінченні роботи, швидко виходять із процесу виконання завдання.

Навички читання й письма в цих учнів значно нижчі, ніж в однолітків, їхні письмові роботи виглядають неохайно й характеризуються помилками, які є результатом неуважності, невиконання вказівок учителів або вгадування.

Порушення поведінки гіперактивних дітей впливають не тільки на шкільну успішність, але багато в чому визначають й характер їхніх взаємин з оточуючими людьми. В більшості випадків такі діти мають проблеми в спілкуванні: вони не можуть довго гратися з однолітками, установлювати й підтримувати з ними дружні відносини. Серед дітей вони є джерелом постійних конфліктів і швидко стають ізольованими.

У сім'ї ці діти зазвичай страждають від постійних порівнянь із братами й сестрами, поведінка й навчання яких ставиться їм у приклад. Вони недисципліновані, неслухняні, не реагують на зауваження, що сильно дратує батьків, змушених вдаватися до частих, але нерезультативних покарань.

Більшості таких дітей властива низька самооцінка. В них нерідко відзначаються деструктивна поведінка, агресивність, впертість, брехливість, схильність до крадіжок й інші форми асоціальні поведінки.