Ігрт-розминки для заспокоєння дітей, зняття збудження та імпульсивності

Гра «Оплески» Діти стають у коло. Обирають ведучого, який стає на початку руху годинни­кової стрілки. Потім він плеще в долоні. Дитина, яка стоїть поруч із ним, повторює оплески, діти по черзі також плещуть по одному разу. Потім той, хто водить, може підійти до будь-якого місця кола й після того, як він лясне в долоні, з цього місця починає поширюватися хвиля оплесків по колу. Місце початку визначає той, хто водить.

Гра «Пісня» Діти сидять по колу на стільцях. У середину кола виходить ведучий. «Зараз ми спробуємо заспівати хором яку-небудь пісню (діти обирають добре відому піс­ню)». У цій пісні має бути не більш як 2 куплети, якщо потрібно, то можна нага­дати слова цієї пісні. Ведучий розповідає про умови (правила) гри. «Коли я перший раз плесну в долоні, ми всі починаємо співати цю пісню, за другим разом – спів продовжується, але тільки подумки (про себе), а коли плесну втретє - знов усі співають уголос».

Гра «Іноходець» Діти поділяються на дві команди, стають у колону. «Це буде невеличке змагання-естафета. Вам слід (кожній команді) пройти незвичайним способом кілька метрів». Ведучий показує, до якого місця слід іти дітям. «Після того, як ви дохо­дите до цього місця, у команду повертайтесь звичайним способом. Йти потрібно так: праву ногу заносите ззаду за ліву й ставите якомога далі вперед. Перемагає та команда, яка швидше й з найменшою кількістю падінь пройде цим способом».

Гра «Вгадай почуття» На початку гри з дітьми слід з'ясувати, які саме почуття вони знають (радість, страх, гнів і т. ін.). Потім дітям пропонується за кілька хвилин зобразити за допомогою міміки й жестів певне почуття. Інші діти дивляться й намагаються відгадати те почуття, яке зображує дитина.

Гра «М'ячик» Діти стають у коло обличчям один до одного. Ведучий: «Візьміть м 'яч і почи­найте передавати його по колу. Умова така: можна передавати його по колу тільки з рук у руки. Не можна передавати м'яч по повітрю. Якщо хтось із гравців передав м'яча по повітрю або ж упустив, ця дитина вибуває з гри».

Гра «Карлючка» Перший гравець бере аркуш паперу й олівець і малює на цьому аркуші довіль­ну невеличку карлючку. Потім передає цей аркуш наступному гравцеві, завдання якого полягає в тому, щоб доповнити карлючку так, аби вийшов якийсь предмет або тварина, тобто те, що має значення. Далі вже цей гравець малює для наступної дитини нову карлючку і т. д. Наприкінці виділяються переможці цієї гри.

Гра «Остання літера» Крайній гравець називає слово (іменник в однині й називному відмінку). На­ступний учасник гри згадує слово, яке починається з останньої літери того слова, яке вигадав перший учасник.

Гра «Як можна використати предмет?»

Беруть будь-який предмет (ручка, свічка і т. д.). Його пускають по колу дітей. Кожна дитина має сказати, як можна застосувати цей предмет, окрім його прямого призначення.

2. ПОВІЛЬНІ ДІТИ

2.1. Повільність дітей, її причини.

2.2. Особливості діяльності повільних дітей дошкільного віку.

2.3. Методичні підходи у роботі з повільними дошкільниками.

1. Повільність дітей, її причини

Повільність – не властивість шкідливого характеру; це індивідуальна особливість дитини, для якої характерні слабість й інертність нервових процесів (діти з такими особливостями нервової системи, як правило, уповільнені у всіх своїх діях).

Повільність може бути обумовлена різними причинами:

1) Ослабленість, підвищена стомлюваність дитини після перенесеного гострого захворювання або наявність хронічного захворювання може викликати уповільнення темпу і ритму діяльності дитини. Для таких дітей необхідний адаптаційний період, і їх повільність природно закінчиться після повного одужання і відновлення сил. З повільністю, викликаною подібними причинами, батькам допоможуть впоратися педіатри, що спостерігають за дитиною з моменту її народження. У деяких випадках буває достатньо провести загально зміцнювальну вітамінну терапію.

Особливої уваги вимагають діти з ослабленою нервовою системою, переважно ті, що перенесли якісь захворювання чи зазнали психічних травм. Реакції таких малят часто не відповідають подразникам, які їх викликають. Вони можуть без усякої причини капризувати, при найменшому збудженні їм важко заспокоїтися, у них загострюється впертість тощо. Зрозуміло, що з ними треба бути особливо обережними. Головне у таких випадках — рівне, спокійне ставлення старших. Оскільки нервове ослаблення – явище тимчасове, воно зникає тим швидше, чим менше нагадує про себе як дорослим, так і самій дитині. Отже, неприпустимо будь-яким чином загострювати на цьому увагу. Є й інша небезпека, якої часом не можуть уникнути батьки. Їм шкода свого нащадка, вони з усіх сил догоджають йому, потурають усім примхам — одним словом, пристосовуються до слабкої нервової системи і таким чином гальмують її відновлення, закріплюють у дитини хворобливу чутливість і пов'язані з нею вади.

Значне ослаблення нервової системи може спричинити функціональні розлади нервової діяльності і тимчасові затримки, або відставання у психічному розвитку. Симптомами таких розладів, що обумовлюють відставанням дітей від певної норми, є стійке надмірне збудження, порушення сну, мови, координації рухів, страх, пригнічений стан тощо.

2) Причиною зміни темпу і ритму діяльності дитини може бути вроджена патологія головного мозку, пов’язана з важким перебігом вагітності, важкими пологами або недоношеною вагітністю, коли всі системи організму дитини є незрілими чи непошкодженими. Такі випадки – прерогатива дитячих невропатологів, психоневрології, дитячих психоаналітиків і психологів. Органічна патологія часто служить фоном для різних порушень розвитку психіки дитини. Тому необхідне тривале спостереження фахівців, іноді аж до підліткового віку і старше. Тільки після всебічного обстеження дитини досвідчений лікар зможе підібрати їй індивідуальну медикаментозну терапію, а психолог і психоаналітик допоможуть вирішити її внутрішні конфлікти.

3) Іноді повільність дитини розглядається як етап нормально розвитку в ранньому віці. У цей період (від 1,5 до 3 років) неквапливість дитини може бути пов’язана з природним недорозвитком моторики, особливо це стосується моторики пальців рук, які ще не можуть діяти швидко, чітко і красиво. Діти з усіх сил намагаються зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, але пальці ще не мають тієї гнучкості і спритності, які у мами або вихователя, повільність дитини викладає у дорослих і батьків незрозуміле для дитини роздратування, і навіть незаслужене приниження. Потрібно бути терпеливими, справлятися з дратівливістю, підлаштовуватися під ритм своєї дитини, і не починати робити більшість справ за неї, надаючи їй ведмежу послугу.

4) Ліворукість може також стати причиною повільності дитини, якщо в дошкільному навчальному закладі, вдома з належною увагою не відносяться до цієї особливості. Перенавчання ліворукої дитини їсти, писати правою рукою може призвести не лише до уповільнення темпу і порушення ритму її діяльності, а й до порушення гармонійного розвитку особистості. Вроджена ліворукість перенавчанню не підлягає.

5) Особливості темпераменту дитини-флегматика – класичний випадок яскраво вираженої повільності.

Їй властиві: низька активність, невиразність міміки і млявість мови. Боротися тут марно, темперамент - незмінна риса, як колір очей і форма носа.

Малюк-флегматик не виносить поспіху, хоча при загальній неквапливості відрізняється розважливістю. Що б він не робив, вибирає перевірені способи і робить все дуже розмірено, стабільно справляючись з труднощами. Спробувати відвернути його від початої справи важко. Своїх рішень він не змінює. Якщо ж їх доведеться відстоювати, то він робить це з завидною впертістю. Насилу звикає до всього нового, але зате він психічно стійкий до будь-яких зовнішніх подразників. Вивести такого малюка з себе просто неможливо. Подібні діти вкрай стримані в прояві почуттів, зате вони більш постійні і глибокі. Вони насилу знаходять друзів, але в дружбі виявляють відданість і сталість. Ці діти абсолютно неконфліктні і неагресивні, воліють уникати конфліктів і зайвий раз не ризикувати. Більше всього в житті бояться істотних змін і відступів від звичного ритму життя. Наприклад, діти-флегматики набагато важче, ніж однолітки, звикають до дитячого садку.

Головне – не квапити своє чадо. Сердитися і підганяти такого повільного і неуважного – означає загальмовувати його ще більше. Також не допускати помилку багатьох батьків, які намагаються все робити за дитину-флегматика, щоб вийшло швидше. Тоді він виросте несамостійним. Краще записати крихітку в спортивну секцію, де є змагання на швидкість.

Діти-флегматики малоемоційні, тому вчити малюка чуйності, пропонувати допомагати оточуючим. Коли дитина робить завдання, годинами розбираючи одне завдання, спробуй з нею домовитися: «На домашнє завдання я відводжу тобі всього годину і ставлю таймер!» Якщо дитина все-таки вклалося в час, обов'язково її потрібно похвалити.

6) Будь-які кризові моменти в житті родини, як-от: розлучення, переїзд в нове місто, перехід дитини в нову школу або дитячий сад, конфлікти між батьками, іншими членами сім’ї – є для дитини стресовими чинниками. Нестабільна дитяча психіка піддається великому випробуванню. Підвищується тривожність, з якою дитина може несвідомо намагатися впоратися уповільненням загальної активності, а також гальмуванням виконання різних дій.

Почуття провини, пригніченість, замкнутість дитини не сприяють розвитку ритму і темпу її активності, а лише поглиблюють повільність. Рішення проблеми полягає в усуненні хронічної конфліктності в сім’ї, зняття нервової напруги у батьків і дитини, навчанні сім’ї способом безконфліктного спілкування.

7) Нерозторопність дитини може бути проявом дисгармонійних відносин між дорослим (наприклад, мамою і дитиною). Мати, як завжди поспішала, часто відсутня і багато працює, яка доручає або перекладає виховання дитини на плечі бабусі або няні, втрачає емоційний контакт з дитиною. Дитина намагається привернути увагу матері своєю повільністю, продовжити взаємодію з нею. Також загальмованість дитини може бути прихованою формою вираження протесту проти нестачі емоційного тепла, уваги і любові з боку матері і батька. Ці та інші дисгармонійні відносини в сім’ї можуть бути скоригованими в ході клопіткої роботи з психологом або психоаналітиком.

8) Авторитарний стиль виховання в сім’ї, твердий примус дитини до виконання тих чи інших вимог, постійний контроль за виконанням поставлених завдань, а також жорсткі заходи покарання за непослух можуть бути причинами зниження дитячої активності і формування неврозів. Повільність може бути способом контролю і маніпулювання дитини батьками. За допомогою повільності дитина іноді протестує проти навчання, наприклад, музиці тощо. Такий прихований або явний протест можливий і у випадку конфлікту з вихователем у дитячому садку. Тоді неквапливість не поширюється не поширюється на всю діяльність, а тільки на окремі ситуації. Інші сторони життя при цьому протікають у звичному темпі. У цьому випадку батькам необхідно переглянути свій стиль виховання.

9) Часто роздратування і нетерпіння батьків викликає надмірна, на їх погляд, мрійливість дітей, які зазвичай не відрізняються флегматичним темпераментом, але іноді діють як повільні діти. Занурюючись часто і надовго в мрії щоразу, коли необхідно щось зробити, дитина може висловлювати таким чином свої внутрішні конфлікти. У цілому це можуть бути самі звичні діти, без будь-яких порушень.