Тема 4. Гіперактивні діти. Повільні діти. Демонстративні діти.

1. ГІПЕРАКТИВНІ ДІТИ

0. 1.1. Гіперактивність дітей дошкільного віку, її причини.

1. 1.2. Портрет гіперактивної дитини.

2. 1.3. Особливості роботи вихователя і батьків з гіперактивними дітьми дошкільного віку.

3. 1.4. Як грати з гіперактивними дошкільниками.

0. Самостійна робота

1. 1. Особливості роботи батьків з гіперактивними дітьми дошкільного віку. Як грати з гіперактивними дошкільниками.

2. 2. Правила роботи вихователя з повільними дітьми. Як грати з повільними дошкільниками.

3. 3. Стратегії і техніки оперативного втручання, коли мо­тиви порушень поведінки дитини – привернення уваги. Як можна подолати конкурентну позицію дошкільника в іграх?

6. 1.1. Гіперактивність дітей дошкільного віку, її причини.

У психологічній літературі ми можемо знайти досить велику кількість визначень і характеристик термінів, пов’язаних з дитячою гіперактивністю.

Варто відрізняти гіперактивність як прояв характеру та гіперактивність як хворобу.

1. Дитяча гіперактивність (hyperactivity) визначається як відхилення від вікових норм онтогенетичного розвитку, що характеризується неуважністю, відволіканням, імпульсивною поведінкою в інтелектуальній та соціальній діяльності, підвищеною руховою активністю при нормальному рівні інтелектуального розвитку (С.Ю.Головин). Ряд дослідників (Н.К.Корсакова, Ю.В.Мікадзе, Є.Ю.Балашова, О.В.Халецька, В.М.Трошин), характеризуючи гіперактивних дітей, відзначають патологічно низькі показники уваги, пам'яті, слабкість розумових процесів у цілому при збереженому нормальному рівні інтелекту. Довільна регуляція розвинена слабо, працездатність дітей на заняттях низька, стомлюваність підвищена.

2. Гіперактивність визначається і як стан, що одержав назву «гіперактивний розлад з дефіцитом уваги» (ГРДУ), і як «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю» (СДУГ), гіпердинамічний синдром, в основі якого є мінімальна мозкова дисфункція (ММД), незначні ураження головного мозку, пов'язані з недостатністю механізмів уваги і гальмуючого контролю (Ф.А.Богомолова, Б.Р.Яременко, А.Б.Яременко, В.М.Грошин, А.М.Радаєв, А.М.Радаєва, О.В.Халецька).

Е.Меш та Д.Вольф виділяють три підтипи гіперактивного розладу з дефіцитом уваги (ГРДУ):

1) переважно неуважний – діти з переважанням симптомів неуважності;

2) гіперактивно-імпульсивний – діти з переважанням симптомів гіперактивності-імпульсивності;

3) змішаний – об'єднує дітей з симптомами як неуважності, так і гіперактивності-імпульсивності.

У численних дослідженнях зарубіжних (Г.Стілл, А.Тредголд, А.Штраус, С.Кеннерс, В.Дуглас) та вітчизняних психологів (В.І.Гарбузов, І.В.Дубровіна, З.С.Карпенко, О.К.Лютова, Г.Б.Моніна, М.Раттер, Ю.С.Шевченко) відмічається, що пік прояву гіпердинамічного синдрому припадає на вік 6-7 років. І в Україні, і за рубежем СДУГ зустрічається у 4-9,5% дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Усі дослідники відзначають необхідність ранньої корекційної роботи з гіперактивними дошкільниками. Разом з тим, у прогнозах на її результативність і перспективи таких дітей думки спеціалістів розходяться. Одні стверджують, що до 7-річного віку прояви синдрому можна подолати. Інші вважають, що нікому ще не вдалося змінити поведінку гіперактивної дитини, виправити її, зробити її слухняною та дисциплінованою і вказують на необхідність вчитися жити з такою дитиною у злагоді та співробітництві, приймаючи її такою, як вона є.

Узагальнені прояви гіперактивності у дітей старшого дошкільного віку представлені у наступному переліку:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, дитина корчиться, звивається.

2. Невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.

3. Легке відволікання на сторонні стимули.

4. Нетерпіння, невміння чекати своєї черги під час ігор і у різних ситуаціях, що виникають у колективі.

5. Невміння зосередиться: на запитання часто відповідають не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

6. Складнощі (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатнім розумінням) при виконанні запропонованих завдань.

7. Увага, що ледь зберігається, при виконанні завдань та в іграх.

8. Часті переходи від однієї незавершеної дії до іншої.

9. Невміння грати тихо, спокійно.

10. Балакучість.

11. Заважають іншим, чіпляються до них, втручаються в ігри тощо.

12. Складається враження, що дитина не слухає звертання до неї.

13. Часта гублять свої речі (іграшки, олівці, книги і т.д.).

14. Можуть скоювати небезпечні дії, не замислюючись про наслідки.

Наявність у дитини принаймні 8 із зазначених вище 14 симптомів, які постійно спостерігаються протягом мінімум 6 місяців, є підставою для діагнозу «синдрому дефіциту уваги».

На думку Н.Н.Заваденко та Т.Ю.Успенської, всі прояви даного синдрому можна розділити умовно на три групи: ознаки гіперактивності (симптоми 1,2,9,10), неуважності і відволікання (симптоми 3,6-8,12,13) та імпульсивності (симптоми 4,5,11,14).

Існують різні думки про фактори, які спричиняють виникнення гіперактивності, але більшість фахівців схиляються до визнання взаємодії таких:

• органічні поразки мозку (черепно-мозкові травми, нейроінфекція тощо);

• перинатальна патологія (ускладнення під час вагітності матері, асфіксія немовляти);

• генетичний фактор (ряд даних свідчить про те, що синдром дефіциту уваги може носити сімейний характер);

• особливості нейрофізіології й нейроанатомії (дисфункція систем, що активують, центральну нервову систему);

• харчові фактори (високий вміст вуглеводів у їжі призводить до погіршення показників уваги);

- соціальні фактори (завищені вимоги батьків, реакція дитини на сварки батьків чи їх розлучення, конфлікт з членами сім’ї, педагогами тощо).