2. Конституційний контроль (поняття, сутність і форми реалізації). Завдання охорони Конституції України.

Конституційний контроль  — будь-яка форма перевірки на відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а так само громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створені (формально і/або фактично) для участі у здійсненні публічної влади.

Під контролем взагалі розуміють таку систему відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган може змінювати акти підконтрольного органу.

У випадку, якщо конституційний контроль здійснюється судовим органом, він — за своєю формою — є конституційним судочинством.

Вважається, що сама ідея конституційного контролю з'явилася на початку XVII століття у Великобританії і була пов'язана з діяльністю Таємної ради, який визнавав закони законодавчих зборів колоній недійсними, якщо вони суперечили законам англійського парламенту, виданими для цих колоній або загальному праву.

Проте конституційний контроль у сучасному розумінні, викладеному вище, вперше з'явився в США: у справі У. Мербері проти Дж. Медісон в 1803 році. Верховний суд під командуванням Дж. Маршала оголосив, що федеральна Конституція — вищий Закон країни і будь-який Закон Конгресу, що суперечить Конституції, може бути визнаний судом неконституційним.

Юридичній науці відомо дві основні моделі спеціалізованого конституційного контролю — американська і європейська.

За американської моделі конституційний контроль здійснюється судами загальної юрисдикції при розгляді та вирішенні кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних і інших судових справ. Якщо верховний суд визнає закон неконституційним, то цей закон формально продовжує діяти, але фактично він втрачає юридичну силу і жоден суд застосовувати його не буде. Як правило, парламент у таких випадках подібний закон скасовує.

За європейської моделі конституційний контроль здійснюється спеціалізованими судовими органами або квасісудовими (не судовими) органами.

Конституційний контроль як система

По-перше, конституційний контроль не обмежується тільки рамками судового контролю. Бо слід мати на увазі також і функціональну роль законодавчої і виконавчої влади, порядок і традиції збереження моральних, національних та духовних цінностей.

По-друге, конституційний контроль як система, це сукупність складних процесів, які вимагають гармонійного функціонування органів, що мають різні правомочності. Він може існувати і результативно діяти, тільки за наявності певних передумов. З них необхідно виділити конституційне упорядкування суспільних відносин, закріплення демократичних принципів розвитку суспільства, незалежність контролю, його всеосяжний характер, доступність членам суспільства, гласність конституційного контролю тощо.

Об'єкти і суб'єкти конституційного контролю

Суб'єктами конституційного контролю можуть бути фізичні та юридичні особи, а також державні органи, що володіють правом запиту про конституційність того чи іншого акта. Коло суб'єктів конституційного контролю встановлюється законодавством і наглядовою практикою відповідної країни. Система суб'єктів конституційного контролю включає в себе:

• Органи публічної влади:

а) органи державної влади або наділені самостійними правами їх структурні підрозділи або частини їх складу:

-Президент (голова) держави - наглядач за дотримання Конституції за допомогою права вето, права звернення до Конституційного Суду, права відсторонення посадових осіб, винних у порушенні Конституції і т. д.;

-Парламент чи встановлена законом частина його членів;

-Самі конституційні суди у випадку, якщо вони наділені правом розгляду справ за власною ініціативою;

-Уряд;

-Суди загальної юрисдикції як суб'єкти звернення до Конституційного Суду;

-Суб'єкти федерацій;

-Захисник народу (прав людини) або прокурор;

б) органи місцевого самоврядування;

• Об'єднання фізичних осіб як суб'єкти права на звернення до Конституційного Суду:

а) політичні партії;

б) громадські об'єднання;

• Фізичні особи як суб'єкти права на звернення до Конституційного суду:

а) громадяни;

б) іноземні громадяни;

в) особи без громадянства.

Об'єктами конституційного контролю можуть бути конституційні, органічні та ординарні закони, поправки до конституції, парламентські регламенти, нормативні акти виконавчих органів державної влади. Конституційні або органічні закони можуть мати вищу юридичну силу, ніж звичайні закони. Перевірка звичайних законів на несуперечність органічним законам, входить у цьому випадку в поняття конституційного контролю. В цей час закони, прийняті шляхом референдуму, перевірці на конституційність звичайно не підлягають, оскільки являють собою безпосередній прояв народного суверенітету. Закони які приймаються можуть бути конституційними, органічними і ординарними.

Види конституційного контролю

а) за часом існування конституційний контроль може бути попереднім або наступним. При попередньому контролі акт перевіряється до його вступу в силу. Подальший контроль поширюється в принципі на діючі офіційно опубліковані акти;

б) за місцем існування конституційний контроль може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній контроль проводиться самим органом, який видає акт, зовнішній — іншим органом. Нерідко внутрішній контроль носить консультативний характер і не виключає зовнішнього контролю. Не прийняті проекти актів, як правило зовнішньому контролю не піддаються;

в) з точки зору правових наслідків конституційний контроль може бути: консультативним і ухваленим. Рішення в порядку консультативного контролю моральної, а не юридичною системою, юридично воно нікого не зобов'язує і не пов'язує. Навпаки, рішення приймаються в порядку постановляючої контролю обов'язково, але якщо воно оголошує акт відповідний конституції, жодних претензій до нього в цьому плані більше не приймаються, а якщо акт оголошений неконституційним, то втрачає юридичну силу;

г) щодо обов'язковості проведення конституційний контроль може бути: обов'язковим і факультативним. У першому випадку акт обов'язково піддається конституційному контролю. Факультативний контроль здійснюється тільки у разі заявленої ініціативи правомочного суб'єкта. Найбільш часто конституційний контроль буває факультативним: проводиться на вимогу правомочного органу чи посадової особи, будь-якого індивіда, у якого виникли сумніви в конституційності акта;

д) за формою конституційний контроль може бути абстрактним і конкретним. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акта або норми у зв'язку з якою-небудь справою. Попередній — може бути тільки абстрактним (але не навпаки). Конкретний контроль здійснюється тільки у зв'язку з якимись певними справами, найчастіше з судовою справою, при вирішенні якої, підлягають застосуванню певні норми чи акти, оспорювані з точки зору конституційності. Абстрактний контроль має певні переваги перед конкретними: бо дозволяє ширше поглянути на проблему співвідношень оспорюваного акту з Конституцією, забезпечує єдність і несуперечність контролю і краще відповідає ідеї поділу влади. Щоправда, конкретний контроль створює кращі можливості для більш-менш оперативного захисту прав людини;

е) за своїм обсягом конституційний контроль може бути повним або частковим. Повний контроль охоплює всю систему суспільних відносин, врегульованих конституцією. Частковий же контроль поширюється лише на певні їх сфери, наприклад на права людини і громадянина, на федеративні відносини тощо;

і) за змістом конституційний контроль буває формальним і матеріальним. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних умов та вимог, які стосуються до видання певного акта, тобто входило видання акта до компетенції видаваного органу, чи дотримані процедурні вимоги, і чи належним чином оформлено виданий акт. Матеріальний же контроль: має справу із змістом акта і означає перевірку відповідності цього змісту до положень конституції;

ж) з точки зору дії в часі, а точніше кажучи зворотної сили, також спостерігаються дві форми конституційного контролю. Перша форма — (ex tunc) — означає, що рішення про визнання неконституційності має зворотну силу, і норма або акт, оголошені неконституційними вважаються недійсними з самого початку (з моменту їх видання або з моменту вступу в силу конституційної норми, якій вони стали суперечити). Звідси випливає, що відносини повинні бути відновлені, з початку існування і до цього моменту, відшкодовані збитки, вчинені їх виданням і т. д. Це породжує більшість складнощів, а часом це просто неможливо, особливо коли неконституційні норми або акти діяли тривалий час. Тому частіше застосовується друга форма — (ex nunc) -яка означає що рішення про неконституційність дійсне тільки на майбутнє, а всі колишні наслідки дії неконституційної форми або акта залишаються в силі.