1. Конституційна юрисдикція як особливий вид застосування конституційного правосуддя у сфері, конституційно-правових відносин (поняття, сутність, форми застосування).

У конституційному праві, як і взагалі у сфері публічного права, прийнято розуміти, що термін «юрисдикція» має походження від латинських слів «jus» — право та «dico» — говорю. Термін «юрисдикція» з латинської (jurusdictio) перекладається як судочинство, але традицій- но цією мовою вказаному поняттю відповідає, скоріше, слово «justitio», а також тлумачення слів «jus», «disere», що означає розв’язання конфліктів або застосування органами влади встановлених правил. У юридичній літературі існує декілька модифікацій визначень поняття «конституційна юрисдикція» — це, зокрема, сукупність повноважень відповідного органу у вирішенні правових спорів, які йому підвідомчі за Конституцією України. Існує також думка, що поняття «конституційна юрисдикція» означає діяльність уповноваженого законом органу правосуддя, якому Конституцією доручено розглядати юридичні справи та виносити по них юридично обов’язкові рішення. Юрисдикція не залежить від територіальної належності суб’єктів права — громадян та юридичних осіб, які у зверненнях ставлять питання про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Відмежовуючи поняття «конституційна юрисдикція» від судової юрисдикції взагалі, яка вживається в міжнародному праві, слід мати на увазі, що існує обов’язкова юрисдикція як інститут міжнародного кримінального права, відповідно до якого національні й міжнародні суди мають право здійснювати кримінальне переслідування осіб, які вчинили міжнародні або військові злочини. Міжнародні договори теж можуть встановлювати обов’язкову юрисдикцію як сукупність повноважень міжнародного судового органу розглядати і вирішувати право- ві спори, які передані йому для розв’язання спорів на підставі попе- редньо взятих державами зобов’язань.

Отже, вказаним найбільш досконалим засобом юрисдикційного захисту інтересів держави та громадянина є правосуддя, яке також може наділятися повноваженнями давати офіційне тлумачення норм Конституції та законів. Інтерпретація поняття «конституційна юрис- дикція» передбачає у конституційному праві реалізацію функції право- суддя, яка передбачена для нього Конституцією, а єдиний орган — Конституційний Суд отримує від держави повноваження на здійснен- ня правосуддя у сфері виключно конституційно-правових відносин1.

Таким чином, конституційну юрисдикцію слід розуміти як засно- вану на Конституції та законах України сукупність повноважень КСУ як єдиного органу судової влади, якому підвідомчі питання з розв’язання конституційно-правових спорів (конфліктів) та здійснення офіційного тлумачення норм Конституції України і законів України, а також проведення іншої діяльності відповідно до предметів (питань) конститу- ційного значення.

Конституційна  юрисдикція - діяльність суд. і т. з. квазісудових органів, спрямована насамперед на визначення відповідності певного кола правових актів конституції, а також на реалізацію деяких ін. повноважень. К. ю. здійснюється у порядку конституційного провадження. Відповідна діяльність спеціаліз. суд. органів відбувається у формі конституційного судочинства.

Тобто, якщо за змістом конституційна юрисдикція - це конституційний контроль, то за формою - конституційне правосуддя.