Методика проведення корекційно-розвиваючих занять з учнями з труднощами у навчанні

1. Вступна частина

Задача: викликати позитивний емоційний настрій.

Прийоми:

- посмішка вчителя і радісне привітання дітей;

- прохання вчителя посміхнутись один одному, потиснути один одному руки;

- прохання вчителя сказати один одному добрі слова-компліменти;

- складання «Азбуки хороших (добрих) слів»: дітям пропонується згадати добрі, хороші слова на певну букву.

Задача: викликати інтерес до змісту подальшої діяльності на занятті.

Методи та прийоми:

- моделювання проблемної життєвої ситуації. Наприклад, вчитель-дефектолог описує ситуацію «Заблукав», в якій дитина в незнайомому місці пішла шукати необхідний їй будинок за вказаним маршрутом, але прийшла не туди, куди їй було потрібно.

- створення ігрової ситуації. Ігрова ситуація частіше за все пов’язана з якимись ігровими персонажами – їх помилковими діями або бездіяльністю в певній ситуації.

- бесіда-інтрига. В основі обговорення лежить певне вміння – його значення, правила виконання та ін. За допомогою питань вчитель-дефектолог веде обговорення таким чином, щоб різні (і навіть протилежні) судження здавались однаково обґрунтованими. Це вимагає від учнів подальшої пошукової роботи, спрямованої на вибір вірного судження.

Задача: забезпечити активізацію психічної діяльності дітей.

Ефективним методом є виконання кінезіологічних вправ, які покращують мозкову діяльність. Необхідний ефект можна отримати при:

- виконанні комплексу кінезіологічних вправ (не менше 6 вправ з дотриманням необхідної кількості повторень);

- виконання тих вправ мозкової гімнастики, які стимулюють психічну діяльність певного роду (діяльність сприйняття, мислительну, мнемічну, мовленнєву та ін.), над проблемами функціонування якої планується працювати на занятті.

2. Основна частина

Задача – формувати узагальнені вміння в «проблемній» області розвитку.

2.1. Підготовчий етап

Пропонуються завдання, спрямовані на актуалізацію базисних вмінь, від яких залежить процес формування нового вміння (відповідно до поставлених до заняття задач). Такі завдання, з одного боку, підводять «фундамент» під подальшу роботу на формуючому етапі заняття. З іншого – за допомогою цих завдань діти включаються в ту діяльність, яка ними вже опанована, що створює ситуацію успіху.

2.2. Формуючий етап

Формування вміння в учня відбувається в процесі його власної діяльності. Тільки лише роз’яснюючи і показуючи дитині, що і як треба робити, сформувати в неї вміння неможливо. Отже, на цьому етапі важливо організувати діяльність дітей з оволодіння ними певним умінням, з врахуванням чого і здійснюється підбір завдань.

Методика роботи на цьому етапі базується на виділених і охарактеризованих раніше принципах.

Перше завдання повинно бути пов’язане з певною життєвою ситуацією, знайомою дітям. При цьому важливо, щоб воно не було легким, а викликало певні утруднення при його виконанні. Вчитель-дефектолог підштовхує дітей до розмірковування і спроб з вирішення цієї задачі. З ненав’язливою допомогою педагога, часто з використанням запропонованої ним опори (схема, таблиця, певний запис та ін.) діти приходять до «відкриття» способу вирішення запропонованої задачі-завдання. В процесі, а особливо після виконання завдання важливо підвести дітей до словесного закріплення виконаної діяльності: що треба було зробити (в чому полягала задача), що і як вони робили (зміст і послідовність дій), що отримали в результаті цих дій (чи вирішили поставлену задачу). Педагог демонструє захоплення успіхами дітей.

Для засвоєння нового досвіду необхідно запропонувати задачу-завдання, спосіб виконання якої такий же, як у першої. Разом з тим, об’єкти, включені в умови завдання, і сама сюжетна ситуація можуть бути іншими. Вчитель-дефектолог на основі евристичної бесіди стимулює дітей до розмірковувань, висування версій з приводу необхідних дій і в результаті підводить до здійснення другого «відкриття» - що і цю задачу можна вирішити таким же способом, як і попередню. Учням пропонується розповісти про те, що треба робити, і після цього діти приступають до самостійної або спільної діяльності – за їх вибором. При виборі учнями самостійної діяльності вчитель-дефектолог пропонує звертатись до нього за допомогою, якщо в когось виникнуть утруднення. Після виконання дітьми завдання здійснюється його перевірка: що треба було зробити (яку задачу вирішити), чи вирішили поставлену задачу і як змогли її вирішити (виконання яких дій сприяло її рішенню). Учні підводяться до узагальнення: чому вони сьогодні вчаться і як важливо це вміти робити.

Якщо вчитель-дефектолог помічає стомлення у дітей після виконання двох основних завдань, можна провести фізкультхвилинку. Найкраще відновлюють сили, «відкривають друге дихання» або танцювальні ритмічні рухи під енергійну, веселу музику, або комплекс кінезіологічних вправ.

Якщо результат виконання дітьми другого завдання виявився більш-менш успішним, можна переходити до поступового ускладнення умов діяльності, що реалізується в наступних завданнях. Можуть ускладнюватись умови задачі і зменшуватись опори, які використовуються при її вирішенні. З метою засвоєння способу розв’язання певної групи задач обов’язково промовляється до та/або після виконання завдання, що треба було зробити і як це треба робити (зміст і послідовність дій).

Далеко не завжди різні рівні складності діяльності можуть бути реалізовані на одному занятті: перехід від одного рівня складності до іншого здійснюється лише на діагностичній основі. Якщо діти «застрягли», наприклад, на першому рівні, не навчились виконувати відповідні дії достатньо повноцінно, усвідомлено, то не має сенсу переходити до другого, більш складного рівня діяльності.