Розвиток усного мовлення

Формувати (розвивати) в учнів уміння:

а) у напрямку розширення активного словника:

називати навколишні предмети (можна конкретизувати групу предметів) та їх частини;

називати виконувані дії;

називати ознаки предметів (можна конкретизувати ознаки, наприклад зовнішні ознаки предметів або зорово сприймані, або сприймані іншими органами почуттів);

вживати в мовленні прикметники, що позначають зорово сприймані ознаки об'єктів;

використовувати в мовленні слова, що мають узагальнююче значення (або називати узагальнюючим словом родові групи предметів);

використовувати в мовленні слова (можна уточнити, наприклад іменники), що мають абстрактне значення;

використовувати в мовленні оцінні прикметники, що позначають внутрішні якості людини (добрий, ледачий та ін.);

вживати в мовленні прикметники, що позначають емоційні стани людини;

диференціювати й адекватно вживати в мовленні прикметники, протилежні за значенням (можна уточнити прикметники, наприклад, якісні);

диференціювати й адекватно вживати в мовленні дієслова, протилежні за значенням (надягти – зняти, кинути – спіймати й т. п.);

диференціювати й адекватно вживати в мовленні зворотні та незворотні дієслова з опорою на картинки (вмиває – вмивається й т.п.);

адекватно вживати в мовленні прислівники, що служать показниками просторових (або часових) відносин, пов'язаних з дією (наприклад, далеко, близько, ліворуч, праворуч, вгорі, внизу, давно, вранці, вчора, взимку, ввечері, спочатку, потім і т. п.);

диференціювати і вживати в мовленні прислівники, протилежні за значенням: близько – далеко (або інші, наприклад, ліворуч – праворуч; сильно – слабко);

адекватно вживати в мовленні прислівники, що характеризують дію (або ознаку) з боку якості (добре, весело й т. п.) (або кількості (сильно, дуже й т. п.); способу здійснення дії (спільно, поодинці й т.п.);

адекватно вживати в мовленні особисті займенники: я, ми, він, вона, воно, вони (або присвійні займенники: мій, твій, наш, ваш; свій, його, її, їх; питальні займенники (хто, який, чий та ін.); заперечувальні займенники (ніхто, ніякий, нічий та ін.); вказівні займенники (цей, той, такий, стільки);

адекватно вживати в мовленні збірні числівники: двоє, п'ятеро та ін. (або інші групи числівників, наприклад порядкові числівники: перший, третій та ін.);

підбирати дієслівні слова-синоніми (або слова-антоніми);

підбирати антоніми (короткий – довгий і т.п.);

робити відбір і групування слів за різними ознаками: морфологічними (за спільністю кореня, префікса, суфікса) та/або лексико-семантичними (за спільністю або протилежністю значень);

групувати слова за лексико-семантичними (або морфологічними) ознаками;

визначати значення незнайомих слів за допомогою словника;

б) в області словотвору:

утворювати іменники за допомогою зменшувально-пестливих суфіксів (або вказувати конкретно, за допомогою якого суфікса -ик-; -ок-; -очок- та ін.);

утворювати іменники за допомогою суфікса –иц, -ниць- зі значенням вмістища;

утворювати іменники за допомогою суфікса -инк-;

утворювати іменники, що позначають професії, за допомогою суфіксів -щик-; -чик- -ник; -щиць-; -ниць-;

утворювати присвійні прикметники із суфіксом -ин-; -їн-; -ськ-;

утворювати якісні прикметники із суфіксом -н-;

утворювати відносні прикметники із суфіксами –ськ-; -цьк-; -зьк;

утворювати порівняльний ступінь прикметників: довгий – ще довший та ін. («Олівець довгий, а лінійка ще ...» і т.п.);

утворювати й адекватно вживати в мовленні зворотні й незворотні дієслова з опорою на картинки (вмиває – вмивається й т.п.);

утворювати дієслова доконаного й недоконаного виду за допомогою префіксів (або за допомогою суфіксів) з опорою на картинки й питання;

утворювати й диференційовано вживати в мовленні префіксальні дієслова (префікси: в-; ви-; при-; від-; у-; пере-);

утворювати спільнокореневі слова-дієслова за допомогою префіксів (в-; ви-; при-; від-; у-; пере-) з опорою на картинки (або з опорою на зразок);

в) в області словозміни:

диференціювати й адекватно вживати в мовленні (або утворювати) іменники в називному відмінку однини і множини;

утворювати граматичну форму множини називного відмінка іменника із закінченням -и (або із закінченнями: -і; -ї; -а; -я);

диференціювати й утворювати граматичні форми множини називного відмінка іменників з різними закінченнями (флексіями) (можна уточнити, з якими закінченнями: -и, -і; -ї; -а; -я);

утворювати безприйменникові конструкції однини знахідного відмінка іменника із закінченням -а/-я при збереженні звукової структури основи початкової форми слова (або при зміні звукової структури основи початкової форми слова), наприклад, слон – слона, лікар – лікаря (збереження звукової структури основи початкової форми слова), кіт – кота, учень – учня (зміна звукової структури основи початкової форми слова);

утворювати безприйменникові конструкції однини знахідного відмінка іменника з нульовим закінченням (або із закінченням -у; -ю; -а; -я);

утворювати безприйменникові конструкції однини родового відмінка іменника із закінченням -а/-я при збереженні звукової структури основи початкової форми слова (або при зміні звукової структури основи початкової форми слова);

утворювати безприйменникові конструкції однини родового відмінка іменника з різними закінченнями (можна уточнити, з якими закінченнями: -а/-я, -и/-і);

утворювати безприйменникові конструкції однини давального відмінка іменника з різними закінченнями -у /-ю, -е (може бути зроблена конкретизація: зі збереженням або зі зміною звукової структури основи початкової форми слова);

утворювати безприйменникові конструкції однини орудного відмінка іменника із закінченнями -ом/-ем; -ою/-ею/-єю; -ю; -ам/-ям;

утворювати прийменниково-відмінкові конструкції однини з прийменниками в, на, під (або із прийменниками з, за, перед, по; з-за, з-під);

вживати прийменник у зі значенням місцезнаходження предмета (місцевий відмінок) (або зі значенням напрямку дії (знахідний відмінок));

диференціювати вживання прийменника в з іншими прийменниками, що позначають місцезнаходження предмета (в і на; в і за; в і над; в і під; в і перед);

відображати значення прийменників у графічній схемі;

утворювати безприйменникові конструкції іменників множини;

утворювати прийменниково-відмінкові конструкції іменників множини;

утворювати граматичну форму множини давального відмінка іменника із закінченням -ам/-ям;

утворювати граматичну форму множини орудного відмінка іменника із закінченням -ами/-ями (у завданні можна також конкретизувати: безприйменникові конструкції або конструкції із прийменником);

утворювати граматичну форму множини родового відмінка іменника із закінченням -ів/-їв; -ей; -ат (або з нульовим закінченням);

диференціювати дієслова теперішнього часу однини й множини й узгоджувати їх з іменниками;

утворювати дієслова теперішнього часу єдиного й множини без чергування (або із чергуванням) звуків основи слова;

узгоджувати дієслова теперішнього часу й іменники в числі;

диференціювати дієслова теперішнього часу за особами;

диференціювати й утворювати форми дієслів 1-ої й 2-ої особи однини;

диференціювати й утворювати форми дієслів 3-ої особи однини і множини;

диференціювати й утворювати форми дієслів 1-го й 2-го особи множини;

узгоджувати дієслова минулого часу й іменники в роді та числі;

узгоджувати прикметник з іменником у називному відмінку однини й множини;

узгоджувати прикметник з іменником у непрямих відмінках однини (безприйменникові конструкції) (або конструкції із прийменниками);

узгоджувати прикметник з іменником у непрямих відмінках множини (безприйменникові конструкції) (або конструкції із прийменниками);

г) в області формування структури речення:

складати прості поширені розгорнуті речення (з 3-4 слів) з опорою на сюжетну картинку (або на задану тему й ін.);

складати складносурядні речення з використанням сполучника і(й) (або сполучника а);

складати складнопідрядні речення з використанням сполучника тому що;

відображати в реченнях, що складаються локативні глибинно-семантичні відношення (або інші відносини: суб'єктні, об'єктні, інструментальні, атрибутивні, часові). Глибинно-семантичні відношення: суб'єктне – між діячем і дією (кішка лежить), об'єктне –між дією й об'єктом дії (поливає квіти), локативне – між дією та місцем дії (стоїть на столі), інструментальне – між дією й знаряддям дії (копає лопатою), часове – між дією й часом (ходили вчора); атрибутивне – характеризує якість, ознаку предмета.

д) в області зв'язного мовлення:

складати смислову програму прослуханого тексту з опорою на графічну схему;

складати предметно-графічний план знайомого оповідання самостійно;

переказувати текст ланцюгової організації з опорою на предметно-графічну схему (або на графічну схему);

переказувати текст паралельної організації з опорою на символічний план;

переказувати текст за планом з питальних речень (або розповідних речень та ін.);

складати питальний план тексту;

використовувати при переказі тексту як засіб міжфразового зв'язку контекстні синоніми (або займенники);

варіювати в процесі переказу (або розповіді) засоби синтаксичного зчеплення речень (або міжфразового зв'язку);

складати розповідь ланцюгової організації за серією сюжетних картинок;

складати розповідь ланцюгової організації за сюжетною картинкою;

складати розповідь-опис предмета з опорою на символічний план;

складати розповідь-опис предмета на основі його сприйняття;

складати розповідь-опис предмета на основі уявлень про нього;

складати розповідь паралельної організації з опорою на символічний план;

складати розповідь-опис пори року з опорою на картинний (предметний) план (або план у вигляді предметних картинок);

складати розповідь на задану тему;

складати розповідь ланцюгової організації з опорою на готовий предметно-графічний план із введенням дітей у типову ситуацію (або в нетипову ситуацію);

складати розповідь ланцюгової організації з опорою на частково заданий предметно-графічний план із введенням дітей у типову ситуацію (або в нетипову ситуацію);

складати кілька варіантів розповіді за однією й тією ж предметно-графічною схемою (або за планом);

складати розповідь на основі графічного плану;

складати розповідь з додаванням попередніх (та/або наступних подій);

складати текст комбінованого типу, структура якого включає в оповідальну канву елементи опису;

вживати в мовленні покажчики початку оповідання, його продовження, кінця та ін.