30. Теорії та функції референтної групи

Референтна група - група, до якої індивід відносить себе психологічно, орієнтуючись при цьому на її цінності і норми. Дана група служить системою відліку для оцінки себе та інших.

В основі теорій референтної групи лежать ідеї Дж. Міда про «узагальненому другом», через яке здійснюється вплив суспільства на індивіда.

Термін «референтна група» був введений американським соціальним психологом Г. Хайманом в 1942 р. в дослідженні уявлень особистості про власне майновий статус у порівнянні зі статусом інших людей.

Пізніше поняття «референтна група» було використано Т. Ньюкомен для позначення групи, «до якої індивід зараховує себе психологічно», і тому поділяє її цілі та норми. Т. Ньюком виділив позитивні і негативні референтні групи. Під першими розуміються такі групи, норми та орієнтації яких викликають у нього прагнення бути прийнятим цими групами. Негативною референтною групою вважається такий, що викликає прагнення виступити проти неї.

Як референтної групи можуть виступати найрізноманітніші групи: зовнішні групи і групи членства, реальні та ідеальні групи, великі й малі групи і т. д.

Кожен індивід має кілька референтних груп, на які він орієнтується.

У 1952 р. Г. Келлі виділив функції референтної групи: нормативну і порівняльно-оціночну. Перша функція визначає стандарти поведінки (групові норми) і змушує індивідів дотримуватися їх.

Друга функція є тим еталоном для порівняння, за допомогою якого індивід може оцінювати себе й інших. Обидві функції можуть виконуватися однією і тією ж групою: як групою членства, так і зовнішньої групою.

Нормативна функція викликає бажання в індивіда знати відношення нормативної референтної групи до себе.

Порівняльна референтна група взагалі може не мати про індивіда жодного уявлення - індивід сам дає оцінку собі і іншим на основі еталона. Р. Мертон виділив умови, при яких індивід швидше вибере в якості нормативної референтної групи не групу членства, а зовнішню групу:

1) якщо група не забезпечує достатньої престижу своїм членам;

2) якщо індивід ізольований у своїй групі, і має низький статус в ній;

3) чим більше соціальна мобільність у суспільстві і, отже, більше можливостей в індивіда змінити свій соціальний статус і групову приналежність, тим більш імовірно, що в якості референтної групи він буде вибирати групу з більш високим соціальним статусом.

31. Динамічні процеси, що протікають в групі

М. Робер та Ф. Тельман визначали групову динаміку як процес, за допомогою якого взаємодія між конкретними індивідами зменшує напругу між ними.

За визначенням К. Левіна, групова динаміка - це дисципліна, що досліджує позитивні і негативні сили, які діють у цій групі.

Якщо розглядати групу як ціле, то закономірності групової динаміки можна пояснити дією двох законів:

1) ціле домінує над його частинами. Група - це не просто сума індивідів: вона модифікує поведінку своїх членів;

2) окремі елементи об'єднуються в ціле.

Не схожість, а взаємозв'язок членів є основою для формування групи. Поняття групової динаміки включає основні елементи: цілі групи, норми групи, структура групи і проблема лідерства, згуртованість групи, фази розвитку групи та додаткові елементи: створення підгрупи; відносини особистості з групою. Виділяють три механізми групової динаміки:

1) дозвіл внутрішньогрупових суперечностей - конфлікту;

2) «ідіосінкратіческій кредит» - коли група дає дозвіл на девіантну поведінку окремих її членам в ім'я досягнення поставлених цілей;

3) психологічний обмін.

Мала група може розглядатися в трьох якостях: як середовище для зміни членів групи; як об'єкт змін; як агент змін.

Характер змін, які відбуваються в малій групі, можна простежити при розгляду проблем розвитку групи.

Кожна група може по-різному реалізувати загальну модель розвитку: демонструвати відхилення або просто розпадатися в разі не досягнення поставленої мети.

Р. Морленд і Дж. Лівайн ввели поняття «соціалізація групи», яке розглядає процес групового розвитку.

Критерії, на основі яких можна порівнювати різні стадії в розвитку групи: оцінювання цілей групи; зобов'язання групи по відношенню до членів; перетворення ролей членів групи (ступінь включеності членів групи). Введено поняття «стадій» (періодів) розвитку групи, які розрізняються по набору критеріїв. Кожна стадія пов'язана зі зміною складу групи.

Факторами зміни ролей членів групи є міра прийняття групою кожного члена та прийняття членом групи її реальності.

Другим блоком досліджень стали дослідження у порівнянні орієнтацій особистості: колективізм (позитивне ставлення індивіда до цілей групи) - індивідуалізм (орієнтація індивіда на власні цілі).

Орієнтації пов'язані з процесом розвитку групи: перехід від однієї фази до іншої залежить від того, який стиль поведінки «переможе» в групі.