Лекція: Зарубіжні педагогічні концепції

План:

1. Прагматизм.

2. Неопозитивізм.

3. Екзистенціалізм.

4. Неотомізм.

5. Біхевіоризм.

6. Психоаналітична концепція виховання.

7. Основні риси неофрейдизму.

I. Прагматизм

Прагматизм (від грец. «Прагма» - справа) – філософський напрямок, що виступає за зближення виховання з життям, виховання в практичній діяльності. Засновники прагматизму Чарлз Сандерс Пірс(1839-1914) і Вільям Джеймс (1842-1910).

Ідеї ​​ранніх прагматистів розвинув американський філософ і Джон Дьюї (1859-1952). Він привів їх в систему, яку вважав за краще - інструменталізм. На педагогічні погляди Д. Дьюї впливали ідеї Я.А. Коменського, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського. Він виступав проти канонів традиційної педагогіки, заснованої на придушенні і підпорядкуванні особистості.

Згідно з його ідеєю в центрі педагогічної уваги повинна знаходитися дитина, її інтереси, потреби, здібності. Сутність його прагматичної концепції виховання зводилася до самоствердження і активності особистості. Також він вважав, що активність і творчі сили дитини найбільш повно розкриваються в ранньому віці, тому особливу увагу приділяв питанням навчання і виховання у початковій школі.

Основні положення прагматизму:

• Школа не повинна бути відірвана від життя, навчання від виховання;

• В навчально-виховному процесі необхідно спиратися на власну активність дитини, всіляко її розвивати і стимулювати;

• В основі навчально-виховного процесу повинні лежати інтереси дитини;

• За своєю природою діти активні, тому слід відмовитися від «класу-аудиторії» (де діти пасивно слухають вчителя) і впровадити «клас-лабораторію» (включення елементів гри і практики). Був розроблений метод навчання за допомогою діяння.

Головна сутність непрагматичної концепції виховання зводиться до самоствердження особистості. Її прихильники А. Маслоу, Е. Келлі, К. Роджерс та ін. підсилюють індивідуалістичну спрямованість виховання.

2. Неопозитивізм

Неопозитивізм - напрям, що намагається осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною революцією. Зародившись у надрах класичного позитивізму на етичних ідеях Платона, Аристотеля, Юнга, Канта, новий напрямок поступово зміцніло і набуло широкого поширення на Заході. Сучасний позитивізм найчастіше іменується «новим гуманізмом. Стосовно до деяких його напрямках також вживається термін «сцієнтизм».

Представники: П. Хереем, Дж. Вільсон, Р.С. Пітерс, А. Харріс, Л. Кольбере та ін.

Основна мета педагогіки екзистенціалізму - озброєння людини досвідом існування.

Основні положення:

• Виховання повинно бути очищено від світоглядних ідей, бо соціальне життя в умовах науково-технічного прогресу потребує «раціонального мислення», а не ідеології;

• Повна гуманізація системи освіти (прихильники нового гуманізму бачать в гуманізації головний засіб утвердження в усіх сферах життя суспільства справедливості як вищого принципу відносин між людьми);

• Створення умов для вільного самовираження особистості, відмова від маніпулювання поведінкою особистості;

• Основна увага повинна приділятися розвитку інтелекту, а завдання виховання - формування раціонально мислячої людини.

Прихильники екзистенціалізму вірять не почуттям, а логікі та переконані, що лише за допомогою раціонального мислення як головного критерію зрілості особистості вона зможе проявити здатність до самореалізації, спілкування з іншими членами суспільства. Людина сама програмує свій розвиток, яке надає зворотний вплив на його соціальний досвід. Тому у вихованні основну увагу має бути приділено розвитку особистого «Я».