5. Демократизація освіти

Демократизація системи освіти означає:

• Рівність членів суспільства перед освітою;

• Децентралізацію шкільної системи;

• Відкритість освітньої системи;

• Право батьків і учнів на вибір навчального закладу;

• Організацію навчального процесу, спрямованого на формування творчої особистості.

Кожна країна ідеї демократизму трактує по-різному.

Основні показники демократизації школи - це гарантії права на освіту і обов'язкове навчання.

На сьогодні існує суперечність між відносним демократизмом шкільних систем і соціальними чинниками, від яких залежить отримання освіти.

Реалізація права на освіту є гострою проблемою з огляду на соціальної нерівності учнів.

Для усунення найбільш гострих наслідків даного протиріччя пропонуються два напрямки реформ:

• Вдосконалення самих шкільних систем;

• Певні соціальні заходи підтримки малозабезпечених.

Принципи демократизації освіти, проголошені на початку 90-х років:

• Ліквідація монополії держави на освіту;

• Децентралізація управління освітою;

• Участь місцевої влади в управлінні освітою;

• Самостійність навчальних закладів при визначенні напрямків навчальної діяльності.

Однією з проблем демократизації загальноосвітньої школи є гарантія прав па освіту, що означає не тільки можливість громадян вчитися в будь-яких навчальних закладах, а й придбання повноцінної освіти. Однак в даний час існує проблема соціальної нерівності учнів.

Процес демократизації тісно пов'язаний з управлінням школою. У Західній Європі склалися дві різні системи управління - централізована і децентралізована. Демократизація відбувається в рамках руху світової школи до «золотої середини» між центральним управлінням і наданням більших повноважень регіонам, місцевій владі, громадськості, самим навчальним закладам.

Якщо на Заході і в Японії цей процес досить помітний, то у Франції і США залишається сильною традиція централізованого управління.

6. Диференціація шкільної системи

З 1960-х рр. в провідних країнах світу проблема диференціації надбає особливої ​​гостроти. Основними формами диференціації є:

• виникнення різних типів навчальних закладів (гімназії, ліцеї);

• розподіл на профілі і потоки всередині однієї школи.

Диференціація навчання, хоча і враховує інтереси і схильності учнів, має і деякі недоліки в соціальному плані. Вона часто перетворюєтсья у засіб соціального відбору, який проводиться на основі платних нош навчання або іспитів. Це означає, що відстаючі учні не зможуть отримати повноцінну освіту, а негативна оцінка на іспиті ставіть перед 14-15-літніми підлітками перешкоду на шляху отримання професії. Іншими словами, диференціація враховує різні темпи розвитку дітей.

У навчальних закладах США широко застосовується розподіл школярів на швидкі, середні та повільні групи. В англійських і німецьких школах учнів ділять за здібностями або з вивчення окремих навчальних дисциплін.

Розподіл учнів на групи у Франції (на швидкі, середні та повільні групи) передбачає персональні домашні завдання. Французькі педагоги практикують постійні переміщення дітей з однієї групи в іншу. Розподіл учнів по групах здійснюють викладачі, психологи, радники по орієнтації.

У школах Японії розподіл по групах організовують на основі змагань. Однак, розподіл учнів на сильних і слабких викликає громадський протест.

Диференціація також передбачає появу різних типів навчальних закладів. В Англії існують граматичні та сучасні школи, у Франції - ліцеї різного профілю, в Німеччині - реальні училища, гімназії, основні школи, в Україні - середня школа, гімназія, ліцей, коледж.

Крім того, диференціація може проходити в рамках одного навчального закладу. Зазвичай розподіл на профілі і потоки починається в старших класах.

Результати диференціації в більшості випадків позитивні. Привертає увагу те, що в перших єдиних коледжах Франції рівень успішності зріс в порівнянні з успішністю в інших навчальних закладах.