Лекція: Модернізація системи освіти в різних країнах світу

План:

1. Проблеми оновлення шкільної освіти.

2. Нові моделі навчання в провідних країнах світу.

3. Нові технічні засоби навчання.

1. Проблеми оновлення шкільної освіти

Теоретична база діяльності школи постійно оновлюється і коригується. Цьому процесу сприяють багато факторів:

• Зростаючий обсяг знань, умінь і навичок, необхідних учням;

• Результати досліджень природи дитинства;

• Досвід роботи навчальних закладів.

Сучасній школі необхідно відповідати новому рівню виробництва, науки, культури, вона повинна готувати покоління інших професій і кваліфікацій.

Осмислення значення і цілі освіти в різних країнах передбачає врахування національних традицій:

В Англії освіту пов'язують насамперед відповідно до майбутнього соціального становища;

У Німеччині та Франції помітна особлива прихильність до інтелектуального утворення;

В Японії культ освіченості традиційно поєднується з неприйняттям філософії матеріальних цінностей.

В Україні існують традиції високої духовності, якою просякнута російська культура.

Існує багато національних центрів, що займаються теорією шкільної освіти. Це педагогічні університети, університетські кафедри і департаменти, спеціальні наукові педагогічні дослідницькі центри - Національна академія освіти (США), Національний педагогічний інститут і Центр педагогічної документації (Франція), Національний інститут педагогічних досліджень (Японія) та ін.

Координуючі функції виконують наукові центри: Інтернаціональне бюро виховання (Швейцарія), Міжнародний інститут педагогічних доліджень (Німеччина), Міжнародний педагогічний центр (Франція) тощо.

Прикладом інтернаціоналізації зусиль ідеологів шкільної освіти як слідства економічних, соціальних і культурних процесів є діяльність міжнародних організацій і структур Західної Європи. Помітну роль в інтеграції політики шкільної освіти відіграє Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), при якому діє Комітет із освіті, погоджує зміст і методи шкільної освіти. Під егідою Комітету працює Європейський інститут освіти і соціальної політики (Париж).

ЄЕС розглядає єдину освітню політику як умову економічної кооперації та соціальної стабільності. Розробляється освітня політика, яка передбачає формування стандартизованої системи інформації, узгодження реформ загальної та професійної освіти.

Державний стандарт розглядається як умова досягнення світового лідерства але якістю шкільної освіти. У 1991 році була створена Рада стандарту освіти. У результаті підвищилася роль обов’язкових дисциплін в процесі навчання.

1. Нові моделі навчання в провідних країнах світу.

У Великій Британії в 60-80-х роках приклад нетрадиційної організації навчального процесу показали багато навчальних закладів. Наприклад, Коутесторі-коледж, де поєднували індивідуальні та групові заняття. Колектив викладачів розподіляв свої обов'язки: одні читали лекції, інші вели семінари, треті проводили лабораторні заняття, четверті давали консультації і перевіряли домашні завдання.

У 1970-х рр. в Великій Британії з'явилися «відкриті школи», впроваджуючи індивідуальний характер навчання, яке зводилося до фактичної відмови від обов'язковості навчальних планів і програм, скасування класно урочної форми навчання, ліквідації твердого розкладу і єдиного шкільного режиму, до скасування оціночної системи контролю. У такій школі вчитель і учень спільно планують теми і час виконання різних видів діяльності. Така робота отримала назву «інтегрований день».

Основною формою навчання є спосіб відкриття. У класи об'єднувалися діти з різницею але віком до 2 років. Такі школи розглядалися як культурно-просвітницький центр округу.

Нові форми та методи навчання розробляються і в Німеччині. Група німецьких учених опублікувала в 1990 р книгу «Цілісна школа», де визначалися основні принципи модернізації шкільного навчання: форми і методи навчання не можуть і не повинні бути абсолютно новими, вони повинні продовжувати і розвивати досвід активного і самостійного навчання школяра.

З модернізацією класно-урочної системи тісно пов'язана індивідуалізація навчального процесу. Для неї характерні такі риси: індивідуальний режим (гнучкий розклад), персональний ритм вивчення навчального мате ріалу, використання особливих дидактичних матеріалів для самостійної роботи, фіксовані мінімум і максимум обсягу засвоєння навчального матеріалу, рухливі навчальні групи, діяльність вчителя як консультанта і координатора, активність учня при виборі режиму навчання, спів кість учня і вчителя.