Лекція: Розвиток освіти в сучасному світі

План

1. Соціальний попит на освіту.

2. Освітня політика в розвинених і країнах, що розвиваються.

3. Інтеграційні процеси в освіті.

4. Безперервність освіти.

5. Демократизація освіти.

6. Диференціація шкільної системи.

1. Соціальний попит на освіту.

У сучасному світі збільшується соціальний попит на повноцінну освіту, що особливо характерно для розвинених країн, де молодь отримання освіти розглядає як к необхідну умову досягнення бажаного соціального статусу.

Між рівнем освіти і розміром заробітної плати існує чітка кореляція.

Високий освітній рівень розглядається і як гарантія від безробіття, першими жертвами якої частіше стають некваліфіковані робітники з мінімальним рівнем освіти.

Зростання соціального попиту на освіту в значній мірі пов'язано з розширенням охоплення дівчат середньою та вищою освітою, що пояснюється дією ряду економічних і соціально-психологічних причин:

• Структурні зрушення в економіці розвинених країн;

• Зростання суспільної самосвідомості жінок, їх прагнення до незалежності і реальній соціальній рівності з чоловіками;

• Підтримання певного матеріального рівня сім'ї, де її бюджет становить лише заробітна плата чоловіка.

Велике значення мають також демографічні чинники. Еволюція народжуваності призводить до зміни через певний проміжок часу числа учнів тих вікових груп, які підлягають обов’язковій освіті.

Наприклад, в розвинених країнах спад народжуваності привів до зменшення чисельності учнів початкових шкіл (з 1980 по 1990 роки вона скоротилася: в Англії - на 500 тис. чоловік, в Японії майже на 2 млн). В останні роки зменшення загальної чисельності молоді в розвинених країнах почало відображатися на контингенті середньої школи.

У різних країнах існує певне ставлення до освіти. Так, в Англії вважають, що освіта забезпечує соціальний стан і престиж. У США відношення прагматичне - з позиції особистої вигоди і можливості застосування знань у житті. Німці і французи приділяють увагу власному інтелектуальному рівню і тому прагнуть отримати гарну освіту. В Японії існує культ освіченості, який протиставляється філософії матеріальних цінностей.

В останні роки зменшення загальної чисельності молоді в розвинених країнах стало позначатися на розвитку освіти в усьому світі. У зв'язку з цим в провідних країнах Європи і в Японії розвивається освіту для осіб третього віку, тобто літніх.

2. Освітня політика в розвинених країнах та країнах, що розвиваються.

Стан освіти і перспективи його розвитку в великій мірі залежать від державної і громадської політики в цій сфері.

Цілі, пріоритети, методи та результати освітньої політики визначаються поєднанням глобальних тенденцій і національної та регіональної специфіки:

• В промислово розвинених країнах з ринковою економікою і подібними рисами соціально-політичного ладу становлення високотехнологічного суспільства і різноманітні наслідки цього процесу зумовили нові аспекти освітньої політики, яка стає все більш важливою частиною соціальної стратегії;

• В країнах, що розвиваються, після завоювання ними політичної незалежності, важливим завданням стала розробка законодавчих основ освіти.

У конституціях ряду країн цим питанням присвячені особливі розділи, в яких містяться не тільки загальні положення, а й формулюються актуальні завдання, вирішення яких сприяло б розвитку освіти і національної культури. У соціальних програмах багатьох країнах, що розвиваються, на держаному рівні підкреслюється необхідність наблизитися в розвитку освіти до кращих світових стандартів.

Низький освітній рівень населення країни, особливо молоді, може не тільки послабити конкурентоспроможність країни, а й загрожує її соціальної стабільності.

У багатьох державних документах різних країн, що стосуються освіти, заборонена дискримінація громадян по расовій або релігійній належності; закріплений світський характер навчання; проголошується, що держава забезпечує загальну безкоштовну освіту.

Реальним вираженням освітньої політики в значній мірі є масштаби фінансування даної сфери. У розвинутих країнах витрати на освіту становлять приблизно 5-7% вартості валового національного продукту; крім державних асигнувань, що включають витрати центральної, регіональної і місцевої влади, а також державні субсидії приватним навчальним закладам, в ряді країн значні приватні витрати на освіту (10-15% від державних видатків). Системи освіти (більшості країн, що розвиваються, знаходяться в жалюгідному становищі. У цій галузі відставання від розвинених країн особливо велике - в 1990 році витрати на освіту в перерахунку на одного мешканця країни в розвинених країнах були майже в 25 разів вище, ніж в країнах, що розвиваються.

Однак і в розвинених країнах системи освіти відчувають в тій чи іншій мірі фінансовий дефіцит. Велика частина коштів йде на заробітну плату педагогічного персоналу (у Франції - до 72%, в Англії - 75%), а на розвиток шкільної інфраструктури виділяються недостатні суми.

У багатьох країнах Заходу навчання, як правило, безкоштовне. Однак батьки несуть певні витрати на навчальні посібники, спортивний одяг, шкільні сніданки і обіди, різні екскурсії.

Частково ці витрати компенсуються державними допомогами на дітей. Допомога виплачується у Великій Британії до досягнення дитиною 16 років, у Франції - до 17 років. В США немає чіткої системи державної допомоги на дітей, тут діють федерально-штатні програми матеріальної допомоги нужденним сім’ям з дітьми.