Історична епоха в розвитку українського фольклору

Характерна ознака християнської епохи розвитку усної народної творчості — побутування фольклорних творів і поява писемних текстів. Ця історична епоха також має свої періоди: 1) доба Русі-України (VІІ—ХІV ст.). На тоді припадає виокремлення українців з маси слов’янських народів шляхом консолідації племен в одній державі — Київській Русі, що радикально змінило політичне, духовне життя народу. Чимало фольклорних і літописних текстів засвідчили характер та особливості східнослов’янського політеїзму (наприклад, системний виклад Ігумена Данила — сучасника Володимира Мономаха — слов’янського язичництва чи розповідь книжника Нестора про язичницький пантеон богів, з-поміж яких названо Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла, Мокошу). Політеїстичні вірування літописних слов’ян стали надійним підґрунтям для становлення релігійності вищого порядку — монотеїзму. Усна народна словесність цієї доби досягла високого рівня розвитку і виробила нову художню систему. Передусім змінилася її тематична палітра, що було спричинено новими політичними і соціальними реаліями, зокрема боротьбою за зміцнення руської єдності, потребою в уславленні перемог і звитяжності у боях. Саме в ту пору зародився і розквіт усний героїчний епос, представлений легендами, переказами, билинами. У центрі цих творів перебувала не общинна група, а окрема героїчна особистість. Фольклорна традиція зазнала суттєвих змін наприкінці Х ст. у зв’язку із запровадженням на Русі християнства. Це зумовило не лише боротьбу, а й змішування, взаємопроникнення язичницьких і християнських культів, що, безперечно, було зафіксовано в усній народній творчості. Фольклор поступово почав утрачати утилітарну природу (магію, фетишизм), у ньому все яскравіше пробивалися естетичні, розважальні, пізнавальні, виховні, примітивні психо-терапевтичні елементи. Відбувся перехід усної народної творчості від ритуально-магічного до художнього призначення. У надрах цієї епохи зародився і почав активно розвиватися героїчний пісенний епос (билини, думи, пісні), в центрі якого — історичні події та герої. Нових ознак набула весільна обрядовість, адже саме із цієї епохи походять традиції називати нареченого князем, наречену — княгинею, дружок — боярами і використовувати особливо пишний одяг; 2) козацька доба (XV—XVIII ст.). У процесі свого розвитку козацтво стало справжнім виразником і захисником прагнень українського народу, що виявилося в його політичних, релігійних, мілітарно-захисних намаганнях, національно-визвольних змаганнях. Тоді особливо розвинувся український героїчний епос — думи й історичні пісні. Активно заявили про себе прозові жанри (легенди, перекази), соціально-побутові пісні, а також балади, в яких прижилися елементи історичного епосу та побутова тематика. Цікавий феномен тогочасного фольклору — народна драма, яку все настійніше витісняла драма християнська; 3) бездержавний період (XVIII—XIX ст.). Українські землі були розірвані між імперіями, що сформувалися на сході і на заході; український народ не лише опинився під соціальним визиском, а й став об’єктом імперської асиміляторської політики. Усе це позначилося і на усній народній творчості, в якій почали стихати героїчні інтонації, поступаючись родинно-побутовим, баладним мотивам. У цьому ключі зазнали трансформації думи, пісні, прозові жанри. У зв’язку з утвердженням романтичних тенденцій у літературі, активізацією уваги до української культури, духовності, політичної думки в середовищі патріотично налаштованої інтелігенції (перша половина ХІХ ст.) дещо по-новому зазвучали призабуті інтонації та мотиви. Вони пронизували літературну творчість, збагачуючи її, натомість фольклорна палітра вбирала в себе найближчі народові літературні зразки; 4) новітній період (ХХ ст. — дотепер). Усі грані народного життя на українських землях зафіксовані у фольклорних надбаннях: випробування війнами, індустріалізацією і колективізацією; голодомор; трудова і політична еміграція; політика періоду «застою» тощо. Увесь час урізноманітнювалася тематика, розвивалася фольклорна палітра, відбувалося взаємозбагачення фольклору і професійного мистецтва. На сучасному етапі досить гостро відчувається «затухання» окремих традиційних фольклорних жанрів, що пов’язано з тотальною урбанізацією та глобалізацією всіх культурних шарів. Ця періодизація українського фольклору умовна, однак дає змогу осмислити складний культурний поступ наших предків.

Запитання. Завдання

1. Які значення охоплює поняття «фольклор»? Сформулюйте сучасне визначення цього терміна. 2. Розкрийте предметне поле понять «усна народна словесність», «народна словесність», «народна поезія», «усна народна творчість», «народна поетична творчість», «усна народнопоетична творчість». 3. Чим різняться між собою автентичний і вторинний фольклор? 4. Охарактеризуйте етапи розвитку української усної народнопоетичної творчості. 5. Які принципи покладено в основу поділу фольклорних творів на роди, жанри? 6. Наведіть конкретні приклади міжжанрової дифузії. 7. Опишіть взаємодію професійної авторської творчості з фольклором. 8. Що вивчає наука фольклористика? Охарактеризуйте її структуру. 9. Чи різняться між собою фольклористичні напрями і школи? 10. Охарактеризуйте засади найвідоміших шкіл у фольклористиці. 11. Підготуйте усне повідомлення про відомих фольклористів краю.

Людина пізнавала світ і символіку своїх вражень та досвіду втілювала у ритмічних рухах, словесних формулах, магічних дійствах. Із збагаченням знань, розвитком індивідуальних можливостей її емоції, відчуття, думки виражались у ритмічному слові, пісні, танці, інсценізаціях. Із часом усі ці види пізнавально-виражальної практики уяскравлювалися, урізноманітнювалися, набували специфічних етнонаціональних ознак, витворюючи дивовижні духовно-естетичні системи, які називають народною творчістю, фольклором. Унікальним явищем у цьому просторі є український фольклор, особливості, історію розвитку, родо-жанрову структуру, тематичну палітру якого розкрито у пропонованому навчальному посібнику.

Почему изобретение письменности важно для культурного антропогенеза? Какие недостатки были у устной традиции? Почему мы не можем требовать подлинного историзма от устных культур? И какую функцию выполняют механизмы пластичности и стабильности текста? Об этом рассказывает доктор филологических наук Сергей Неклюдов.

Одним из самых важных событий в истории человечества было изобретение письменности. Человеческая культура не состоялась бы, если бы не была изобретена письменность. Вопрос этот чрезвычайно важен для культурного антропогенеза. Появление письменности дало возможность сохранять фиксированный текст. Нетрудно понять, что до появления письменности, 5–6 тысяч лет назад, человеческая культура обслуживалась исключительно устными формами, формами устной коммуникации, то есть фольклором. Фольклор был тотален.

В письменной традиции текст может быть адресован будущему, что, между прочим, появляется довольно рано. И он может быть не востребован на протяжении длительного времени. Текст может быть прочтен через год, через два, через пятьдесят лет, например, но при сохранении традиции данной письменной культуры. Есть, однако, и другая сторона дела. Дело в том, что письменная традиция дала возможность появлению временного ряда положений и событий в зафиксированной форме. Собственно, без письменности не было бы истории.

Рекомендуем по этой теме:

Фольклористика как область знания

Зачем нужна пластичность тексту, не лучше ли было бы его сохранять одинаковым? Это нужно культуре, так как жизнь меняется, текст так или иначе соотнесен с течением жизни, это соотношение довольно сложное, но тем не менее. Уходят одни реалии, они становятся непонятными, приходят другие реалии, и текст должен подстраиваться под это. Жесткий письменный текст не способен это сделать, он уже зафиксирован, поэтому тексты прежнего времени нуждаются в комментировании.

П.Г. Богатырев, Р.О. Якобсон