1.3. Методи та форми реалізації економічного виховання в школах.

Методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Залежно від виховної ситуації обирають конкретні прийоми виховання, що є передумовою підвищення ефективності методів виховання.

Методи виховання поділяють на загальні (застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них - правовому, економічному, фізичному та ін.).

Вибір методу економічноо виховання та ефективність його використання залежать від:

- вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями привчання і вправи переважають над переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;

- рівня розвитку дитячого колективу. У реформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому - громадську думку, прийом паралельної дії;

- індивідуальних особливостей школярів. На ці особливості слід зважати не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і фронтальних виховних заходів. Обраний метод виховання повинен передбачати індивідуальні корективи;

- поєднання методів формування свідомості та поведінки. Добираючи методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й методи формування суспільної поведінки з урахуванням принципу виховання єдності свідомості та поведінки;

- ефективності методів виховання, умовою ефективності якої є врахування психології школяра. Учень реагує на виховний вплив позитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педагога вміння з'ясувати реакцію вихованця і відповідно скоригувати його сприймання.

Характеристика основних груп методів виховання (в економічному вихованні можна використовувати всі педагогічні методи вихованя).

Теоритичні методи науково-педагогічного дослідження

Методи формування свідомості

Ця група методів виховання охоплює методи різнобічного впливу на свідомість" почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До методів формування свідомості належать: словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); метод прикладу. їх ще називають методами переконування, оскільки за їх допомогою розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, долають помилкові погляди Й переконання, негативні прояви поведінки.

• Роз'яснення

За його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективні вони під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм. Такі роз'яснення підсилюють показом, наочним демонструванням. Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.

• Бесіда

Використовують її для з'ясування, а також цілеспрямованого формування психологічних особливостей, переконань, інтересів особистості. З огляду на особливості проведення бесіда може бути фронтальною або індивідуальною.

• Лекція

Сутність її полягає в систематичному викладі навчального матеріалу, будь-якого питання. Вона відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною, ґрунтовно обізнаною з певними питаннями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції залежить від особистих якостей лектора, який повинен мати належну теоретичну підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до слухачів.

• Диспут

Як метод формування свідомості особистості він передбачає вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють учнів. Особливо ефективний він у роботі зі старшокласниками. Під час диспуту учні обстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, виявляють свою ерудицію, культуру, темперамент, розвивають логічне мислення, вміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки.

Словесні методи виховного впливу на учнів влучно охарактеризував В. Сухомлинський: "В руках вихователя слово - такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля - живопису, без мармуру й різця - скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово - це ніби той місточок, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність".

• Метод прикладу

Як самостійний метод виховання і як прийом при застосуванні інших методів приклад є взірцем для наслідування, активно впливаючи на свідомість і поведінку школяра. Прикладом для виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники, історичні герої, літературні персонажі, діячі науки і культури, відомі політики, підприємці. Наслідування пропонованого взірця відбувається у три етапи: на першому - на основі сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ взірця, бажання наслідувати його; на другому - діє зв'язок між взірцем для наслідування і поведінкою вихованця; на третьому - здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків. [3]

Методи виховання, які ми використовуємо в курсові роботі:

■ аналіз літературних джерел – будь-яке дослідження починається з цього методу виховання;

■ вивчення передового педагогічного досвіду - спрямоване на вирішення різних дослідницьких завдань:

- виявлення існуючих шляхів вирішення освітніх і виховних завдань; - визначення проблемних питань, «білих плям» і суперечностей, що виникають у практиці;

- виявлення провідних тенденцій, оригінальних ідей, елементів інноваційного, прогресивного, що народжується в щоденному творчому пошуку кращих педагогів, а також характерних недоліків і помилок; - вивчення доступності та ефективності наукових рекомендацій, які стають надбанням науки і практики.

Сутність методу вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду полягає в тому, що, по-перше, він заснований на вивченні й теоретичному осмисленні провідних (стратегічних) ідей практики роботи кращих освітніх закладів та педагогів, які успішно здійснюють навчання, виховання, розвиток і освіту; по-друге, дозволяє виявити найактуальніші наукові проблеми; по-третє, створює теоретико-методологічну базу не тільки для встановлення зовнішніх закономірностей педагогічного процесу, але й отримання можливості наблизитися до розуміння прихованих (внутрішніх) педагогічних закономірностей; по-четверте, надає можливість вивчити педагогічне новаторство, тобто досвід, що містить власні, оригінальні педагогічні знахідки.

Вивчення педагогічного досвіду проходить через декілька етапів і спирається на інші методи дослідження. На першому етапі практика навчання і виховання досліджується за допомогою спостереження, бесіди, опитування, вивчення документів. Накопичивши фактичний матеріал, дослідник починає його класифікувати (другий етап). На третьому етапі спостережувані факти та явища інтерпретуються, пояснюються і підводяться під відомі правила й закономірності. На останньому етапі дослідник намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки між явищами, механізм отримання більш високих результатів.[18]

■анкетування – метод збору первинного матеріалу у вигляді письмового опитування великої кількості респондентів за допомогою анкети.

Перший етап у розробці анкети – визначення її змісту. Складання анкети полягає в перекладі основних гіпотез дослідження на мову запитань. Якщо крім самої думки необхідно знати також її інтенсивність, то у формулювання запитання включають відповідну шкалу оцінок.

Другий етап полягає у виборі потрібного типу запитань (відкриті-закриті, основні-функціональні).

Третій етап у складанні анкети пов'язаний із визначенням кількості та послідовності запитань. Анкета застосовується при з'ясуванні думок, оцінки подій, виявлення взаємостосунків, ставлення до видів діяльності та різних доручень. В анкеті існує жорстка логічна структура. Питання спеціально підібрані, наперед ретельно продумані, заздалегідь апробовані на невеликій групі респондентів (5- 6 чоловік).

Композиція анкети характеризується такою послідовністю смислових розділів: 1) вступна частина; 2) основна частина; 3) демографічна частина.

1. Вступна частина анкети – це звернення до опитуваного, у якому вказується, яка організація або який науковий заклад проводить анкетування, пояснюється мета дослідження і те, яким чином будуть використані його результати, підкреслюється важливість участі (відповіді) даного респондента, гарантується анонімність відповідей, дається чіткий виклад правил заповнення анкети та способу її повернення.

Призначення вступної частини анкети полягає в тому, щоб максимально в даних умовах добитися прихильності опитуваного, зацікавити його темою опитування й викликати прагнення взяти участь у дослідженні.

2. Основна частина включає власне запитання. Головна мета першої третини запитань – зацікавити опитуваного, залучити його до співробітництва і сприяти поступовому й повному включенню респондента в процес роботи над анкетою. Друга третина основної частини містить найскладніші запитання, що найчастіше спрямовані на виявлення установок, оцінок тощо. Заключна частина основного тексту включає особистісні та контрольні запитання, метою яких є поглиблення й уточнення одержаної у попередніх питаннях інформації.

3. У демографічній частині анкети ("паспортичці") містяться питання, що стосуються об'єктивного статусу особи (стать, вік, сімейне становище, професія, освіта тощо). Можна визначити такі основні правила побудови анкети:

1. В анкеті необхідно фіксувати лише найбільш суттєві питання, відповіді на які дадуть інформацію, що необхідна для вирішення завдань дослідження і яку неможливо одержати іншими способами, крім анкетування.

2. Формулювання питань з точки зору мови, концептуального рівня і семантичного значення повинна бути зрозумілою респондентові і відповідати 51 рівню його знань та освіти.

3. Питання повинні формулюватися так, щоб опитувані могли на них відповісти в принципі.

4. Досліднику при формулюванні питань необхідно прагнути до того, щоб усі запитання викликали позитивну реакцію респондента і бажання дати повну й щиру відповідь.

5. Організація та послідовність запитань повинні бути підпорядкованими одержанню найнеобхіднішої для дослідження інформації.

■ бесіди (визначення дивись вище);

■ вивчення документації та результатів педагогічної діяльності - передбачає аналіз студентом різної документації, зокрема, у більшості випадків:

1. Письмова документація:

- нормативні матеріали (інструкції, рішення, постанови, закони

відповідних органів тощо);

- першоджерела навчально-виховних установ, навчальних закладів та органів освіти (класні журнали або журнали академічних груп, щоденники,

творчі учнівські і студентські роботи роботи, протоколи та стенограми зборів,

конференцій тощо);

- вторинні документи навчально-виховних установ (опис, аналіз та

узагальнення першоджерел та власних спостережень);

- особисті документи (анкети, записні книжки, листи тощо), мемуари,

статистичні матеріали.

2. Архівна документація.

3. Офіційна документація (державні рішення щодо питань освіти,

навчання та виховання, постанови Міністерства освіти і науки, дані державного

статистичного управління, архіви та документи навчальних закладів, фінансові

звіти, кореспонденція тощо).

4. Неофіційна документація (протоколи і стенограми педагогічних комісій

та педрад, методичних комісій, педагогічних конференцій, засідань батьківських комітетів, звіти про діяльність організацій тощо).

Кожна група джерел потребує своєрідних методів та прийомів збору,

аналізу, наукової інформації та використання їх у роботі. Основною передумовою успішного аналізу документів є чітко сформульована мета дослідження і теоретичні вихідні позиції. Окрім того, необхідно вибрати такий спосіб роботи з матеріалом, який би забезпечив можливість аналітичного підходу до нього. Потрібно провести опис документів, розподілити їх за змістом, класифікувати або згрупувати інформацію та інтерпретувати її. [17]

■ теоретичне узагальнення – дають узагальнити весь проаналізований матеріал.

Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей: одиниці, десятки, сотні. Тому першим критерієм аналізу форм виховання є критерій кількісний. За кількістю охоплених процесом виховання школярів форми виховання поділяються на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні) і масові. Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5—7 до 25—40, у масових формах верхня межа числа не обмежена. Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об'єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Масові форми виховання бувають простими й комплексними. Прості — це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь та ін.) Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, КВК, тематичний ранок тощо).

Порівняння ефективності різних форм виховання свідчить, що перевагу мають індивідуальні і мікрогрупові форми виховання, завдяки можливості оперативно змінювати педагогічну тактику за зміни умов. Проте висока економічна вартість цих форм не дозволяє їх широко використовувати. Тому більшість сучасних виховних систем прийшла до використання групових (колективних) форм виховання, які за умови кваліфікованого педагогічного керівництва є досить ефективними і відносно не дорогими.

Формами економічного виховання можуть бути: урок (праці, економіки), спецкурс, лекція, бесіда, семінари, лабораторно-практичні заняття, виробничі екскурсії, індивідуально-творчі завдання.

А в позакласній роботі це: класні години, диспути, конференції, збори, економічні тижні, вечори запитань і відповідей, свято праці, економічне навчання батьків, зустрічі з керівниками підприємств, господарств, бізнесменами, у тому числі – круглі столи, етичні бесіди («Потреби та багаттво», «Як заробляються гроші»), ділові та рольові ігри («Товар-гроші-товар», «Шкільне кафе», «Покупець- продавець», «Економісти за круглим столом», «Рекламна агенція») проекти, ярмарки, акції («День підприємця»,.)[18].

РОЗДІЛ 2 . Реалізація форм виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 м.Гайворон 2.1. Дослідження реалізації економічного виховання в ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 м.Гайворон

Дослідження документації щодо економічного виховання було проведено в Гайворонській загальноосвітній школі 1-3 ступенів №2. А саме було надано і досліджено «План позакласної рооти класного керівника 10 класу Забіяки І.А.». Цей документ надає інформацію про роботу класного керівника з учнями в позаурочний час.

Він містить такі розділи:

І. Психіко-педагогічна характеристика класу.

Проблемне питання цього розділу - виховання свідомості, згуртованості та патріотичності.

ІІ. Виховна робота з учнями.

Загальні уявлення про роботу класного керівника з класом та план виховної роботи на І семестр.

ІІІ. Профорієнтаційна робота з учнями.

Надано мету, завдання та сам план профорієнтаційної роботи. ІV. Родинне виховання.

Головні напрямки роботи з батьками.

В ході дослідження цього документа було виявлено, що економічне виховання не є одним з провідних завдань для класного керівника. Воно нерозривно повязане з основними завданнями і економічне виховання учнів можна прослідкувати в ІІ, ІІІ, і ІV розділах.

У ІІ розділі :

- пункт про роботу класного керівника з батьками, де зазначалось «Надання допомоги батькам у спрямуванні виховної роботи з дітьми». Виховна робота з дітьми включає всі аспекти виховання , тобто і економічне виховання .Якщо батьки мають трудності в цьому виді виховання , то класний керівник зобов’язаний проконсультувати їх.

- тематична виховна година “На паралельних дорогах прав і обов’язків”. Економічні права та свободи людини і громадянина в Україні є невід’ємною складовою знання про обов’язки учня як громадянина. - диспут «Не проміняй свободу на рабство». Він розвиває економічну обізнаність школярів щодо таких питань як: існування рабства у ХХІ столітті, причини цього ганебного явища, форми сучасної торгівлі людьми, ситуації, які сталися з людьми, що вирвались з тенет работорговців. - в «Індивідуальній роботі з учнями» за жовтень передбачено «Вивчати індивідуальні особливості учнів; поведінка на уроках та перервах». На перервах ,особливо у їдальні або при розмові між учнями класний керівник може помітити особливості взаємодії учня з грошима та його ставлення до економічної ситуації батьків чи інших питань пов’язаних з економікою. Вчасне виявлення відхилень або не знання в цих питаннях дадуть змогу викладачу в подальшому правильно здійснити економічне виховання .

- Диспут « Я і мій ідеал» .На цьому виді роботи вчитель допомагає школяру правильно сформувати економічний стан його «ідеалу» людини. - пункт «Участь у загальношкільних заходах» - тиждень знань Пожежної безпеки на тему : «Не будьмо байдужими – врятуймо наш світ від пожеж». Вчитель формує уявлення учнів про економічні наслідки пожежі. - класна година на тему: «Милосердя і любов до ближнього” .Формування розуміння понять «благодійність» в сучасному житті . - виховна година на тему: „Декларація прав людини», розмова з учнями «Немає прав без обов’язків». Роз’яснення економічних прав людини. - в «Тематиці бесід з техніки безпеки» - дорожній рух, відкриті вікна на верхніх поверхах ,протяги у приміщеннях та їх наслідки (розбите скло вікон), отруєння ліками, отруєння грибами ,проблема наркотиків, куріння .Профілактична робота з учнями щодо економічних наслідків.

В ІІІ розділі :

Профорієнтаційна робота з учнями. Класний керівник в плані економічного виховання – повинен надати всю необхідну економічну інформацію для визначення учнем його професії .

В ІV Родинне виховання – викладач звертає велику увагу обговорення економічного виховання дітей з батьками , адже від цього залежить їхнє майбутнє благополуччя .

Напрямки роботи викладача з батьками в школі

1.Ознайомлення з умовами життя сім’ї, її психологічним кліматом, особливостями поведінки дитини в сім’ї – економічна культура в сім’ї проявляється перш за все в побуті і безпосередньо впливає на економічне виховання , тому викладач звертає велику увагу на умови життя учня

2. Визначення рівня педагогічної культури батьків – класний керівник цим самим визначає вміння батьків виховати дітей;

3. Виявлення труднощів, які відчувають батьки – труднощі можуть бути у всіх видах виховання, в економічному безпосередньо теж.

4.Виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення – цей етап дуже важливий , адже класний керівник може перейняти позитивний досвід економічного виховання в одних батьків і передати його іншим адаптуючи і доповнюючи його.

5. Допомога батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, організації родинного життя як джерела самовиховання дитини – саме родина, в основному, надає економічне виховання , тому завдання класного керівника надати допомогу батькам в цьому питанні.