2. Сутність економічного виховання

На сучасному етапі розбудови України, формування її економіки на ринкових засадах, вдосконалення суспільних відносин і виховання національно свідомих громадян особливо актуальною стає проблема економічного виховання населення взагалі, підростаючого покоління зокрема.

Перехід до ринкових відносин вимагає вміння практично застосовувати економічні знання, використовувати їх у процесі будь­якого способу організації виробництва – від державного підприємства до приватного бізнесу. Практичні знання з економіки лежать в основі підприємництва, дозволяють самостійно приймати рішення, дають змогу відкрити свою справу. В економічному житті суспільства беруть участь усі його члени, в тому числі й учні, хоча вони ще безпосередньо не вступають у виробничі відносини. Свідома й активна участь сучасної учнівської молоді в економічному житті та діяльності в майбутньому вимагає вже на рівні шкільного навчання послідовного здійснення її економічного виховання в загальній системі виховної роботи школи, забезпечення формування в неї економічної культури як результату діяльності людей у сфері економічного життя, нагромадження суспільством економічного досвіду і економічних знань [12].

В узагальненому значенні економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості.[5]

Також проблему поняття «економічне виховання» розглядало чимало педагогів­дослідників, економістів. Найбільш оптимальний варіант відповіді на питання, що розглядається, був, на наш погляд, даний доктором педагогічних наук А.С. Нісімчуком та доктором економічних наук Л.С.Бляхманом. Вони припускають, що економічне виховання являє собою переконання, мотив, настанови, ціннісні орієнтації особистості , які досягаються через цілеспрямовану діяльність по передачі сучасного розуміння суті економічних явищ, досвіду та методів раціональної економічної поведінки. Вони вказали на важливість підвищення рівня економічної культури, без чого неможлива організація процесу економічного виховання та оцінки його результатів [11, 178; 2, 200].

У науково-педагогічній літературі економічне виховання розглядається багатоаспектно. Такі дослідники як П.Р.Атутов, С.Я.Батишев, Ю.К.Васільєв, Н.Б.Кулакова розглядають економічне виховання як одну зі складових трудового виховання. У цьому випадку економічна освіта й виховання виявляються у підготовці вихованців до життя й праці й стають однією з необхідних умов їх громадської, трудової й моральної зрілості [6,7,8,9,].

М.Л.Малишев, В.К.Розов і Б.П.Шемякін вбачають в економічній освіти й вихованні синтез трудового, морального, ідейно-політичного виховання, що може вважатися самостійним напрямком, та має свої специфічні цілі, завдання, зміст і перебуває в діалектичному взаємозв’язку з іншими сторонами виховання.

Низка таких учених, як А.Ф.Аменд, І.А.Баріло, М.Н.Єрмоленко, І.Б.Іткін, Н.Я.Клепач, Н.Б.Кулакова, І.А.Мельничук, Л.Н.Пономарьов, І.А.Сасова, А.Т.Шпак розглядають економічну освіту та виховання як самостійний напрямок. Деякі автори, Л.Горкіна, О.Комишанченко, А.Кітов, В.Кондратьєв, Т.Любимова, І.Прокопенко, О.Шпак, при визначенні економічного виховання зауважують, що його основою є формування економічного мислення, свідомості, поводження й інших соціально-психологічних якостей особистості, які необхідні їй у виробничо-економічній діяльності й повсякденному житті.

Більшість науковців вважають, що економічне виховання виражається насамперед в осмисленому, усвідомленому, відповідальному відношенні до праці людей, навколишнього середовища, результатам праці й природному середовищу, до матеріальних цінностей, до продуктів, засобам праці, предметам споживання, грошам, до власності, природним ресурсам, часу.

Проблемі формування у дітей економічних знань, умінь і навичок у процесі вивчення основ різних наук присвячені праці Н.А.Баріло, Ю.К.Васільєва, Г.Х.Гєбєкова, Н.Б.Кулакової, О.В.Лосєвої, С.А.Малініна. Вони приводять аналіз змісту основ наук, виділяють й розбивають на ранги економічні знання, визначають основні й допоміжні економічні поняття.

До найбільш вагомих робітвичення оного питанн слід віднести праці вчених: О.В. Аксьонова "Методика викладання економіки", М.В. Вачевського та В.М. Мадзігона "Основи економіки". А.С. Нісімчука та О.С. Падалка "Сучасні педагогічні технології", І.Ф. Прокопенка, О.М. Комишанченка, В.І. Лозової "Экономическое образование школьников", О.Т. Шпак "Економічна підготовка педагогічних кадрів в системі безперервної освіти" в яких викладено та проаналізовано актуальні питання економічної освіти учнівської молоді, підготовки та удосконалення учителів, які викладають предмети економічного спрямування у школі.

Успішна реалізація поставлених логікою економічного виховання цілей, передбачає управлінську та виконавчу діяльність. Діяльність цих ланок спрямована на створення доцільної та добре скоординованої системи економічного всеобучу школярів, виховання в них високих моральних якостей.

Слід зауважити, що ці дві ланки мають лише відносну систему підпорядкованості тому, що тісно взаємопов’язані між собою, вони доповнюють і впливають одна на одну. В управлінську ланку входять науково­ дослідні економічні та педагогічні установи, лабораторії педагогічного новаторства, інститути післядипломної підготовки працівників освіти, адміністрації навчальних закладів. Названі структури визначають основні напрями розвитку економічної освіти і виховання, здійснюють перспективне планування роботи, створюють відповідне навчально­методичне забезпечення тощо. Вони вивчають і координують діяльність вчителів, сім’ї, громадських організацій, проводять аналіз результатів педагогічного експерименту, розробляють інноваційні технології економічного навчання та виховання молоді.

До виконавчої ланки відносять вчителів та батьків. Вчителі вирішують наступні завдання: розкривають учням основні економічні поняття, категорії, закони ринкової економіки, формують економічний світогляд школярів, організовують самостійну роботу учнів, сприяють становленню ціннісних орієнтирів підростаючого покоління. Далеко не останню роль в економічному вихованні дітей відведено сім’ї. Адже саме тут, вперше в реальному житті дитина стикається з матеріальними клопотами, фінансовими прибутками та витратами батьків, з такими економічними поняттями як “купівля”, “витрати”, “гроші”.

Важливим питанням у плані економічного виховання дітей в сім’ї є організація господарсько­ побутової праці в домі, квартирі, саду тощо. Ця праця має бути раціонально організована, тобто корисна, ефективна, якісна. Її варто планувати як в рамках кожного дня (приготування їжі, допомога у прибиранні квартири, іграшок), так і на більш тривалий час (ремонт квартири, домашньої техніки). До такого планування батькам пропонували залучати і дітей.

Істотною складовою економічного виховання дітей в сім’ї є формування в них ощадливого ставлення до бюджета часу, вміння його планувати, економити, аналізувати його витрати. Дітей слід привчати вишукувати шляхи економії часу. Головна умова ефективності економічного виховання дітей у навчальній діяльності – це її наукова організація. У домашніх умовах це передбачає раціональне і суворе дотримання режиму дня, доцільного порядку на робочому місці, систему виконання домашніх завдань, використання раціональних прийомів навчальної діяльності в роботі з книгою, підручником, словником, під час ведення записів, конспектів, уміннями та навичками планування, самоконт ролю, аналізу ефективності своєї діяльності. В родині необхідно прищепити дітям економічну самостійність та господарську підприємливість. Це одне з стратегічних завдань економічного виховання. В цілому, економічне виховання переслідує такі цілі і виконує наступні завдання.

По­перше. Застосування економічних знань, категорій, законів. Кожна людина все своє свідоме життя перебуває в економічних відносинах з іншими людьми на приватному (офіційному) рівні і зацікавлена будувати ці відносини так, щоби отримати з цього певну користь. Це диктує потребу в економічній освіченості, економічних знаннях.

По­друге. Формування економічної свідомості, економічного мислення, економічної культури.

На основі отриманих економічних знань учням слід удосконалювати економічне мислення, виробляти власний стиль, щоб свідомо застосовувати на практиці орієнтири економічної поведінки.

По­третє. Орієнтація учнів на модель особистої економічної самочинності, яку в житті можна досягнути серйозно подумавши над вибором майбутньої професії, виду та сфери економічної діяльності.

В процесі виховання, пікреслював В.О. Сухомлинський, надзвичайно важливим є спрямування духовно­практичних сил людини на досягнення тих особистісних цілей, задля яких вона готова працювати [13].

Виховання особистості – єдиний процес, що означає неможливість формування будь­яких одних якостей людини, не впливаючи на інші. Це система в якій всі компоненти об’єднані єдиною кінцевою метою, принципами і методами організації. Проблема в тому щоб не протиставляти один бік виховання іншому, а вміло організовувати його в комплексній єдності. Економічне виховання є з’єднуючою ланкою між трудовим, моральним, політичним, правовим, екологічним та іншими компонентами системи виховання.

Особливо тісний зв’язок економічного виховання з трудовим. Їх єдність ґрунтується на тому, що в основі мотивів і потреб трудового виховання лежать економічні інтереси, економічні стимули. Виховання потреб трудитись, звички до праці як норми поведінки, уміння і бажання творчо працювати створює основу трудового виховання. В кінцевому результаті воно націлено на формування працелюбства, професійної майстерності, виробничих навичок. М. Фіцула звертає увагу на те, що діти, які зайняті різними видами праці, є кмітливими, винахідливими. Стикаючись із різними знаряддями праці, матеріалами, вони дізнаються про їх призначення, збагачуючи словниковий запас [3]. Праця благотворно впливає на фізичний розвиток особистості, а також розвиває її інтелектуальні здібності. Л. Малик вважає, що працююча людина змушена мислити, плануючи послідовність робіт, прогнозуючи результати своїх дій. Дитина також мусить вміти добирати та використовувати матеріали та знаряддя праці. Трудове виховання не можна відривати від економічного і замінювати ним останнє. Люди можуть працювати, витрачати час та засоби, але не досягати найбільшого результату з найменшими затратами.

Трудове виховання готує людину до виробництва продуктів праці для задоволення своїх потреб, а економічне – для ефективної організації цього процесу з метою економії трудового часу, ресурсів.

Загалом, економічно освічена особистість має бути компетентною майже в усіх сферах людської діяльності, адже важко уявити галузь, що не пов’язана з економікою.Саме школа повинна надавати активну допомогу батькам по формуванню економічних цінностей у дітей, оскільки тут зосереджений кваліфікований педагогічний корпус, який обізнаний з механізмом становлення особистості. Сьогодні ринкова економіка висуває якісно нові завдання до формування особистості. Тому школа повинна бути не лише навчальним закладом, а й школою співробітництва. Виходячи з цього в центрі виховної моделі повинна стояти особистість з її задатками, здібностями, нахилами. Таким чином можна виділити два головних напрямки економічного виховання. Перший (або зовнішній) – спрямований на становлення людини як суб’єкта економічної діяльності.

Другий (або внутрішній) – процес економічного саморозвитку особистості. Результатом взаємопроникнення цих двох напрямків є вироблення базових елементів економічної структури особистості: економічної свідомості, що формує економічні інтереси, норми, переконання; економічної поведінки, яка визначає вибір професії, психологічну та професійну адаптацію, професійну та економічну діяльність в широкому розумінні слова; економічної культури.