Розділ 12. ЕКОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ .

12.1. Сутність, функції та рівні екологічної відповідальності (ев)

Посилення уваги суспільства до соціальної відповідальності обумовлене загальною соціалізацією економічного життя, розвитком теорії людського капіталу, концепцій людського розвитку та соціального капіталу.

Згідно з класичним підходом екол відповідальність виникла під дією еколог законодавства: щоб уникнути санкцій, піприємства змушені були переглянути свою екологічну політику і вжити заходів для зменш негативного впливу своєї діяльності на навколишнє середовище.

Згідно з неокласичним підходом ЕВ є результатом не тільки нормативно-правових обмежень, а й моральної відповідальності вироб-иків за заподіяння шкоди природі.

Теоретичним підґрунтям дослідження екологічного напряму соціальної відповідальності стали концепції «екологічної модернізації», «рефлексії ризику», «нової екологічної парадигми», стратегія екологічного маркетингу тощо.

Екологічна відповідальність це - відповідальність людини, підприємства, держави, інститутів суспільства перед сучасними та наступними поколіннями за збереження довкілля, яка виявляється в раціональному природокористуванні, ощадливому виробництві і споживанні та інших свідомих діях, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації. При цьому важливо наголосити, що відповідальна діяльність не суперечитьне тільки юридичним, але й морально-етичним нормам.

Сутність екологічної відповідальності виявляється через три основні функції: стимулювальну, компенсаційну та превентивну — і полягає у збалансуванні економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі запобігання, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Виявом стимулювальної функції є наявність економічних та нормативно-правовихстимулів до охорони довкілля.

Компенсаційна функція екологічної відповідальності полягає у відшкодуванні збитків, завданих природному середовищу, у грошовому чи натуральному виразі.

Превентивна функція реалізується у формі примусових засобів впливу на поведінку учасників екологічних відносин через установлення обов’язкових правил та невідворотність покарання за їх порушення.

Екологічна відповідальність реалізується на різних рівнях. Основними рівнями вияву екологічної відповідальності є індивідуальний та колективний. У свою чергу, до складу колективної екологічної відповідальності входять екологічна відповідальність бізнесу, екологічна відповідальність держави та міжнародна екологічна відповідальність.

Індивідуальна екологічна відповідальність як свідомі дії людини, спрямовані на збереження свого життєвого простору і здоров’я.

Колективна екологічна відповідальність може виявлятись як екологічна відповідальність бізнесу, відповідальність держави та міжнародна екологічна відповідальність.

Екологічна відповідальність бізнесу виявляється у відповідальності перед партнерами, співвласниками, державою як додержання законодавства та контрактів, партнерських угод тощо; як відповідальність перед суспільством за безпеку виробництва і його результатів для життя та здоров’я людей; як мінімізація впливу на навколишнє природне середовище тощо.

Екологічна відповідалність держави у найбільш загальному вигляді виявляється у забезпеченні правового поля та в контролі за додержанням еколог законодавства. Проте екологічну відповідальність держави можна розглядати й у інших аспектах. Так, екологічна відповідальність місцевих органів влади полягає в їх взаємодії з громадою та місцевими недержавними організаціями, з бізнесом. Місцеві громади здатні зробити чимало для поліпшення екологічного стану міст та зниження несприятливого впливу урботехнологій на довкілля. Одними з найбільш енергоефективних міст у світі є Рейк’явік, Ванкувер та Осло.