48

ДИСЦИПЛІНА : ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Лекційне заняття № 10

( теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 6 годин)

Тема 10. Соціальні пільги та соціальне обслуговування.

Мета: дати студентам чітке поняття видам види державних соціальних допомог. Студенти повинні знати систему державних допомог: її загальна характеристика.

План заняття:

1. Поняття гарантій і пільг із соціального забезпечення.

2. Система пільг за законодавством України про соціальне забезпечення.

3. Види і порядок надання соціальних пільг ветеранам війни і праці, військової служби і органів внутрішніх справ.

4. Соціальні послуги та соціальне обслуговування, їх характеристика.

5. Суб’єкти, які надають соціальні послуги, та їх правовий статус.

6. Органи, соціальні служби та соціальні установи.

Питання для самостійного вивчення.

1. Форми і засоби захисту громадян у сфері соціального забезпечення.

2. Джерела фінансування соціальних пільг.

3. Обмеження щодо надання соціальних пільг.

4. Соціальна реабілітація та адаптація.

5. Форми та види соціального обслуговування.

6. Соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян.

7. Принцип адресності надання соціальних послуг.

8. Платні та безоплатні соціальні послуги.

9. Санаторно-курортне лікування громадян: правове регулювання, порядок та умови здійснення.

10. Соціальне обслуговування неповнолітніх.

11. Види медичних послуг, які надаються згідно з законодавством України.

12. Реформування системи соціальних пільг в Україні.

1	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2	Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07. 2003 р. № 1058.
3	Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р. № 19057.
4	Буркацький Л.К. Складання процесуальних документів на захист прав та інтересів громадян: Комент., позовні заяви, заяви, скарги: Навч. посібн., 2-е вид., доп. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 288 с.
5	Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. - X.: Одиссей, 2000. - 384 с.
6	Бойко М.Д. Право соціального забезпечення. - Олан, 2004.
7	Пилипенко П.Ю., Буряк В.Я., Синчук С.М. та ін. Право соціального забезпечення: Навч.посібник. -К.: Ін Юра, 2006.
8	Бойко М.А. Право соціального забезпечення України: Навч.посібник. - К.: Атіка. 2006.
9	Пилипенко П.Д. Право соціального забезпечення. К.: Ін Юра, 2009.

ЛЕКЦІЯ

1. Поняття гарантій і пільг із соціального забезпечення.

При фіксації прав у сфері соціального забезпечення звертають увагу на такі чинники:

1) соціальне забезпечення має нада ватися всім без винятку особам, які перебувають на території держави, чи лише окремим групам населення;

2) воно надаєть ся у всіх випадках нужденності чи лише в окремих із них;

3) у якій формі надається соціальне забезпечення: грошовій чи на туральній;

4) чи залежить рівень соціального забезпечення від трудового вкладу, чи воно надається за принципом зрівнялів ки;

5) на яких засадах будується соціальне забезпечення: патерналістських чи економічно-стимулювальних;

6) з яких дже рел будуть фінансуватися соціальні виплати;

7) який механізм реалізації та захисту належних людині прав у соціальній сфері.

Права, від яких залежить життєдіяльність людини, є природними, вони визнаються державою і нею гарантуються. Інші права закріплюються державою в нормативних актах з урахуванням стану економіки та розвитку цивілізації. Право на соціальне забезпечення в мінімальних розмірах — це природне право людини. Право на соціальне забезпечення, що виходить за межі мінімальних потреб людини, — це позитивістське пра во. У праві соціального забезпечення одночасно поєднані при родні властивості, що не залежать від визнання їх державою, та елементи, які держава добровільно бере на себе. Право на вільне забезпечення підлягає не лише фіксації, а й детальній правовій регламентації та розробці особливого механізму його реалізації та захисту. Воно не реалізується автоматично, а потребує значних коштів і відповідних рішень компетентних органів.

Право на соціальне забезпечення — це визнані й гарантовані державою і міжнародним співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, та духовні потреби. Це право не може бути відчуже не, відібране, обмежене чи подароване. Воно належить кожному з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в Конституції та поточному законодавстві.

У реальному житті людина має право не на всі види соціаль ного забезпечення одночасно, а на якийсь один із них. Узагаль нююче поняття право на соціальне забезпечення, як правило, застосовується в конституційному праві при характеристиці однойменного права людини, а в праві соціального забезпечен ня вживається термін право на конкретний вид соціального забезпечення.

Чинне законодавство передбачає право людини на пенсійне забезпечення, забезпечення грошовими допомогами, надання пільг, компенсацій, натуральних допомог та соціальних послуг у спеціально створених для цього соціальних закладах. Для кожного виду соціального забезпечення дається перелік осіб, які мають на нього право; умови, за яких особа може реалізу вати це право; розмір і терміни виплати; порядок надання соці ального забезпечення.

Під гарантіями права на соціальне забезпечення розуміють умови і засоби, які забезпечують його фактичну реалізацію та надійний захист. До них належать матеріальні (соціальна спря мованість економіки, економічна багатоманітність, державні й приватні фонди соціального страхування), політичні (розподіл влади, політичний плюралізм, виборча система), ідеологічні (демократична суспільна думка, необхідний освітній рівень, доступ до інформації), правові (демократичне, соціальне зако нодавство, конституційно-судовий, судовий, адміністративний та міжнародно-правовий захист).

Необхідність збереження державних пільг чи заміна їх відповідним підвищенням заробітної плати та адресною соціальною допомогою є найбільш дискусійною проблемою сучасної соціальної політики України. Правовим підґрунтям початку обговорення цього питання стало зупинення Верховною Радою України на 2013-2016 рр. положень законодавчих актів України у частині надання пільг, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Актуальність наукових досліджень цієї проблеми підтверджується і розглядом справ Конституційним Судом України щодо пільг, компенсацій і гарантій та щодо офіційного тлумачення терміна "член сім'ї", а також прийнятою Стратегією заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. 

Право на державні пільги мають близько 43 % населення в Україні. Практично в половині домогосподарств є хоча б одна особа, яка має право на отримання державної пільги. Загальний обсяг державних пільг потребує щороку понад 29 млрд. гривень, що дорівнює річним видаткам усіх місцевих бюджетів України.

 Державна пільга, у традиційному розумінні цього поняття, - це передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку або надання додаткових прав.

 Чинне законодавство не дає визначення поняття пільг, попри те, що в ньому сам термін "пільги" вживається доволі часто (див., наприклад, ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; ст. 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" і т. д.)

Загалом правова база про забезпечення громадян державними пільгами складається з 25 законів і актів Кабінету Міністрів України, що, безумовно, ускладнює правозастосовну діяльність, викликає соціальну та політичну напругу.

 На сьогодні не існує єдиного підходу до розуміння змісту, правової природи державних пільг в Україні. Разом з тим система їх неоднорідна. Потрібно розрізняти пільги, що надаються громадянам за життєвих обставин, які зумовлюють необхідність особливої уваги до людини, тобто є частиною державної системи соціального забезпечення, та пільги, які пов'язані зі службовим статусом особи чи видом її трудової діяльності. Тому всю систему державних пільг поділимо на соціальні та професійно-побутові пільги.

Під соціальними необхідно розуміти такі пільги, які пов'язані із життєзабезпеченням громадян та зумовлені зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги можна розглядати як один із видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є настання соціального ризику за обставин, передбачених законодавством. Аналіз міжнародної практики та національного законодавства показав, що такими обставинами є непрацездатність, втрата годувальника, хвороба, безробіття, часткове безробіття.

 На підставі вищенаведеного спробуємо дати визначення соціальних пільг. Це - передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку або надання додаткових прав при настанні соціального ризику.

 

Професійно-побутовими вважаються такі пільги, які пов'язані з професійною діяльністю їх одержувачів і які надаються державою з метою матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій (наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів внутрішніх справ, медичним працівникам тощо). На відміну від соціальних пільг, професійно-побутові не є видом соціального забезпечення, а отже, не належать до предмета нашого дослідження.

 Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31 % населення; за професійною ознакою - 13,8 %.

 Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення; вони надаються незалежно від того, отримує особа пенсію, допомоги чи заробітну плату. Соціальні пільги переважно є грошовими чи матеріально-речовими за формою.

 Надміру розвинена система соціальних пільг в Україні (у кількісному еквіваленті) та форм їх виявлення ще не характеризує належний ступінь соціальної захищеності населення. На сьогодні виникла потреба докорінного вдосконалення системи надання соціальних пільг. Недоліками сучасної державної системи соціальних пільг є:

 1. Відсутність системного нормативно-правового акта, який універсально встановлював би підстави, перелік суб'єктів, види та механізм надання соціальних пільг.

 2. Недосконалість механізму надання пільг, оскільки реально пільгами користуються не всі, хто має на них право (наприклад, правом безоплатного проїзду міським транспортом користуються лише пенсіонери, які проживають у місті; натомість сільські жителі не користуються такою пільгою або ж користуються дуже рідко).

 3. Відсутність системи моніторингу доходів сімей, щоб визначати тих, кому забезпечення є найбільш необхідним.

4. Відсутність на підприємствах, що надають послуги, на оплату яких запроваджено пільги, та у місцевих органах виконавчої влади:

 а) єдиної методики обчислення фактичної вартості окремих видів пільг;

 б) єдиної методики обліку наданих пільг;

 в) єдиної статистичної звітності щодо фактичної вартості пільг та стану їх фінансування.

 

Ринкові перетворення в суспільстві зумовили відповідне реформування державної системи соціального забезпечення в Україні, зокрема системи соціальних пільг. За результатами опитування, проведеного Радою по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, понад 40 % населення, яке має право на пільги, вважає доцільною їх заміну на адресну грошову соціальну допомогу.

 Як ми вже зазначали, законодавча практика в Україні пішла шляхом врегулювання відносин щодо надання соціальних пільг у ряді нормативно-правових актів (законів та підзаконних), які визначають правовий статус певних соціальних категорій. Відсутність єдиного кодифікованого акта призвела до того, що традиційним критерієм класифікації соціальних пільг став контингент громадян, який має право на пільгу. Отож за суб'єктом соціальні пільги можна поділити на пільги: ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги перед державою; багатодітним сім'ям; особам, які належать до постраждалих від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; репресованим та реабілітованим особам і т. д.

 За змістом усі соціальні пільги можна поділити на:

 1) житлово-комунальні (звільнення або зменшення плати за житло, комунальні послуги; першочергове або позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов; надання бюджетних кредитів та позик на індивідуальне житлове будівництво; безкоштовний ремонт жилих будинків (квартир), що перебувають у їх власності, або компенсація витрат на його проведення при виконанні власними силами відповідно до Положення про систему технічного обслуговування, ремонту, реконструкції; безоплатна приватизація житла незалежно від розміру загальної площі);

 2) медико-реабілітаційні (безоплатне або пільгове придбання ліків; безоплатне або пільгове санаторно-курортне лікування та виплата компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне лікування);

 3) транспортні (право безкоштовного проїзду всіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту);

 4) соціально-побутові (право на безоплатне або пільгове встановлення телефонів; безоплатне або пільгове користування телефоном);

 5) пенсійні (надбавки до трудової чи соціальної пенсії; зменшена вимога щодо необхідного трудового чи страхового стажу особи);

 

6) соціально-трудові (право на позаконкурсне зарахування до вищих навчальних закладів при одержанні позитивних оцінок; право позачергового працевлаштування за спеціальністю; переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату та на працевлаштування у випадку ліквідації підприємства; підвищений розмір допомоги в разі тимчасової непрацездатності; використання щорічної відпустки у зручний для них час і т.п.).

 Доречно зауважити, що обсяг відповідних пільг за одним і тим же змістом не є однаковим для всіх соціальних груп, які мають право на пільги.

 У національному законодавстві також передбачено велику кількість соціальних пільг, які є нематеріальними послугами, породженими дефіцитом у минулому, та за умов ринкових змін в Україні стали просто деклараціями, які не мають змістового навантаження. До таких пільг, наприклад, можна віднести: першочерговий відпуск місцевих будівельних матеріалів на будівництва чи капітальний ремонт; першочергове право на вступ до житлово-будівельних кооперативів; позачергове обов'язкове забезпечення місцями у дошкільних закладах освіти незалежно від відомчої підпорядкованості; першочергове обслуговування в аптеках; користування при виході на пенсію та зміні роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені піл час роботи, і т.п. Як видається, саме в цій частині національне законодавство потребує удосконалення. Такі пільги лише загромаджують законодавство та не мають жодного практичного значення.

 За ступенем персоніфікації соціальні пільги можна класифікувати на одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення санаторно-курортного лікуванням тощо) та сімейні (пільга на оплату житлово-комунальних послуг тощо); за періодичністю їх виплати - на одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата житла).

Серед додаткових заходів соціального захисту переважне місце належить пільгам, які передбачено законодавством.

Пільга — це встановлений законодавством дозвіл на повне або часткове звільнення певних категорій осіб від виконання певних обов'язків, які встановлені для інших суб'єктів (категорії суб'єктів), або надання особі додаткових прав (додаткового змісту та обсягу права) у визначеній сфері, порівнюючи з правами (обсягом прав) інших осіб у такій сфері.

Таким чином, пільги — це нерівність у правах, за допомогою пільг здійснюється диференціація категорій осіб, яким надається особливий статус (професійний або соціальний). Пільги — це завжди поліпшення становища особи порівняно з іншими особами, що мають права у певній сфері (галузі). При цьому надання пільг одній категорії осіб тягне скорочення обсягу прав у інших категорій осіб. Особливо це виявляється, коли фінансування забезпечення прав У певній сфері здійснюється з одного джерела, наприклад з державного або місцевого бюджетів, або за рахунок коштів відповідних роботодавців.

Отже, існування пільг — складна проблема. Світова практика свідчить, що пільги можуть застосовуватися, але обсяги таких пільг мають бути оптимальними, їх критерії мають бути встановлені у законі, і при цьому має бути додержано принципу соціальної справедливості щодо забезпечення прав у цілому для населення або його частини.

За сферою суспільного життя  пільги поділяють на трудові, податкові, транспортні, житлові, у сфері охорони здоров'я, освіти тощо.

Залежно від характеру підстави, з якої пільги надаються певним категоріям осіб, пільги поділяють на професійні й соціальні.

В Україні пільги встановлені для певних категорій працівників у зв'язку а їх професійним статусом (народні депутати, депутати місцевих рад, військовослужбовці, працівники міліції, судді, прокурори, слідчі прокуратури та ін.), та у зв'язку з особливим соціальним статусом окремих категорій населення (ветерани війни, ветерани праці, ветерани органів внутрішніх справ та військової служби, інваліди та ін.).

Соціальний статус особи — це встановлена законодавством сукупність прав та обов'язків особи у соціальній сфері. Пільги за соціальним статусом надаються особі, яка зазнала особливих соціальних ризиків, наприклад зазнала каліцтва (інвалідності), була учасником бойових дій, була піддана репресіям з політичних мотивів і реабілітована, зазнала техногенного або екологічного лиха тощо.

Наявність пільг за професійним статусом за міжнародною практикою вважається нонсенсом, оскільки презумується, що заробітна плата працівника будь-якої категорії має забезпечувати гідний рівень життя йому та членам його сім'ї і надавати можливість самостійно оплачувати усі необхідні житлові, побутові, медичні та інші послуги. Щодо пільг за соціальним статусом, то такі пільги передбачаються у законодавстві зарубіжних країн. Водночас такі пільги, по-перше, існують, як державна соціальна допомога, що надається після перевірки ступеня нужденності особи, по-друге, надаються у формі грошової допомоги (житлова допомога, допомога на оплату освітніх послуг, гранти на навчання, допомога на батьків-одинаків тощо), натуральної допомоги (забезпечення молоком та вітамінами дітей до п'яти років і вагітних жінок, забезпечення необхідними предметами домашнього вжитку і паливом), субсидії (на проїзд у громадському транспорті, на житло) або відшкодування необхідних витрат (на медичне обслуговування, опалення житла для пенсіонерів) тощо.

Останніми роками уряд України зробив кілька спроб перевести пільги у систему державної соціальної допомоги.

По-перше, постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2002 р - № 253 було затверджено Стратегію заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню, якою передбачалося здійснити поетапне переведення пільг і субсидій населенню на компенсаційні виплати у грошовій формі, а також введення мораторію на запровадження нових видів пільг або розширення категорій їх одержувачів. Однак мораторій не спрацював, до останнього часу було прийнято багато актів, в яких продовжували встановлювати нові пільги. Планувалося з 2005 р. почати поетапне запровадження заміни пільг на грошові виплати. Але з економічних і політичних причин зазначену Стратегію було скасовано. Триває робота над новою Концепцією забезпечення адресного надання пільг окремим категоріям громадян.

По-друге, у питанні щодо надання пільг за професійною ознакою в законах України про Державний бюджет на відповідний рік фактично застосовано такий механізм:

1) встановлено правило, згідно з яким такі пільги надаються відповідними установами, де перебувають на службі такі працівники;

2) встановлено, що матеріальне забезпечення і пільги надаються у межах бюджетних асигнувань, які виділяються на утримання таких установ;

3) встановлено, що право на пільги мають лише ті працівники, грошові доходи котрих разом з грошовим еквівалентом пільг не перевищують певної межі — податкової соціальної пільги.