1.3. Економічний простір, його структура, особливості та закономірності формування

Економічний простір - це насичена територія, що вміщає безліч об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько освоєні й рекреаційні площі, транспортні й інженерні мережі і т.д.

Близьким до поняття «економічний простір» є поняття просторова (територіальна) структура економіки і просторова (територіальна) організація господарства.

Специфічною ознакою економічного простору є те, що він формується виробничими відносинами, тобто зв’язками між функціонуючими системами, об’єктами та суб’єктами підприємницької діяльності. При цьому просторові межі можуть бути не чіткими, виходити за межі територіальних одиниць, перетинатися та накладатися одна на одну, оскільки інтереси суб’єктів господарювання не обмежуються кордонами населеного пункту, регіону чи країни. Чим більше таких перетинань, взаємопроникнень та накладень, тим більшою буде щільність економічного простору.

Приклад: економічний прості США значно перевищує територію США.

Залежно від масштабів економічних зв’язків структура економічного простору може включати глобальний, регіональний, ареальний і локальний види.

Глобальний простір характеризується зв’язками між територіально розсердженими об’єктами, які займають значні площі (кілька країн) і мають тісні технологічні, економічні та управлінські зв’язки між державами щодо досягнення певної мети.

Регіональний простір – об’єднує виробників і споживачів товарів і послуг в єдину економічну систему в межах регіонів України. Об’єднуючою ланкою цього простору є загальна інфраструктура (водо-, енерго-, газопостачання тощо).

Ареальний простір – формується на обмеженій території (адміністративного району, агломерації, вузла, територіальних громад) і характеризується економічними зв’язками між підприємствами щодо використання певного ресурсу, агломераційного ефекту тощо.

Локальний простір – система економічних зв’язків, які складаються в процесі господарської діяльності конкретних територіальних громад. Важливу роль регулятора формування цих локальних економічних просторів відіграють органи місцевого самоврядування, формуючи сучасну інституційно-правову основу підприємницької діяльності.

1.4. Регіональний економічний простір. Типи просторових структур

У просторовій структурі регіону виділяють ряд типових елементів.

Центр - об'єкт (або концентрована група об'єктів), який стосовно іншого простору виконує якусь важливу функцію (адміністративну, фінансову, інформаційну й т.п.).

Ядро - частина регіону, у якій найбільшою мірою (з найбільшою щільністю, інтенсивністю) виражені його істотні ознаки. Наприклад, у регіоні ресурсного типу в ядрі концентрується основна частина видобутку сировини.

Центр – не обов’язково є ядром і навпаки.

Периферія - "інша" частина простору, що доповнює центри, ядро. Крім того, в аналізі простору регіону виділяють і інші елементи: вогнище, фокус, полюс тощо.

В економічному просторі існує велика різноманітність форм організації господарства й розселення.

Елементарний об'єкт простору - локалітет - місцевість ("мала територія") з якимось одним об'єктом. Це може бути компактний населений пункт, підприємство, комунікація й т.п., тобто локалітет може бути поселенським, промисловим, транспортним, рекреаційним і т.д. Комбінації локалитетов утворюють конкретні форми просторової організації господарства й розселення.

Промисловий вузол - це комбінація промислових підприємств, одного або декількох населених пунктів разом із загальними об'єктами виробничої й соціальної інфраструктури, розміщених на компактній території.

Транспортний вузол - перетинання транспортних комунікацій, як правило, що поєднується з концентрацією виробництва й населення.

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) - комбінація різних технологічно зв'язаних виробництв із загальними об’єктами виробничої й соціальної інфраструктури. ТВК мають виробничу спеціалізацію в масштабах міжрегіонального, національного й навіть світового ринків. Поняття радянської економічної думки. Зараз схожі ідеї – кластер, тільки з дещо іншим організаційно-економічних підходом.

Агломерація – територіальне утворення, що інтегрує промислові й транспортні вузли, системи комунікацій, міста й населене пункти. Агломерації характеризуються особливо високою концентрацією господарства й населення. Прикладами є Київська.

Пригадуємо шкільний курс економічної географії:

Процес концентрації населення й виробництва в містах - урбанізація - має своїм результатом утворення систем міст, що поглинають значну частину сільських поселень і сільського населення. Зменшення сільського населення відбувається в результаті його міграції в міста, включення сільських поселень у міську зону зростаючих міст, перетворення найбільших сільських поселень у міські селища.

Міста, що розбудовуються, утворюють агломерації. Злиття міських агломерацій утворюють мегаполіси, що концентрують по декілька десятків мільйонів людей (північно-східне узбережжя США, східно-центральне узбережжя острова Хонсю в Японії й ін.), а також є світовими центрами економічного життя.

Сучасною тенденцією урбанізації в розвинених країнах є переїзд найбільш забезпеченої частини населення з міських центрів у більш комфортабельні пригороди й селища з гарною транспортною доступністю (процеси субурбанізації й дезурбанізації).