Види девіантної поведінки дітей та молоді, їх характеристика

Девіантна поведінка підлітків – це доволі об’ємне й змістовне поняття, яке включає відхилення в поведінці, починаючи від елементарних, простих порушень порядку до здійснення найрізноманітніших серйозних проступків, що межують з порушенням законодавства. У психолого-педагогічній літературі та практиці школи до цих дітей відносять усіх психічно здорових дітей (з відхиленнями у межах норми), які мають проблеми (затримки, відставання) у моральному, розумовому, емоційно-вольовому розвиткові в той чи інший період онтогенезу і через це не піддаються звичайним заходам педагогічного впливу.

Залежно від ступеня, походження і характеру відхилень, їх соціальних і особистісних наслідків, розрізняють певні види девіацій.

За класифікацією російських учених М.Галагузової та ін., девіації охоплюють девіантну, делінквентну та кримінальну поведінку [63, с.216].

Девіантна поведінка – один з видів поведінки з відхиленням, який пов′язаний з порушенням відповідних до віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин (сім′я, школа) і малих статево-вікових соціальних груп.

Такий тип поведінки ще називають антидисциплінарним, а дітей – важковиховуваними. На думку А.Гонєва та ін., саме слово важковиховуваність указує на труднощі у вихованні, формуванні особистості дитини, на її нездатність або небажання засвоювати педагогічні впливи і активно на них реагувати. Важковиховувана дитина – це насамперед той, хто чинить активний опір або протидію вихованню, висловлює недовіру до педагогів, проявляє негативізм до педагогічного процесу, провокує і створює передумови для конфліктних ситуацій [13, с.185]. Важковиховуваність може проявлятися як результат вікової кризи розвитку дитини, невміння знайти індивідуальний підхід до неї чи як наслідок дефекту психічного і соціального розвитку, а також педагогічних помилок, особливо при проявах самостійності дитини.

При відсутності повноцінної та своєчасної корекційної роботи у дитини виникає стан педагогічної занедбаності і сфера прояву її важковиховуваності розширюється. Педагогічно занедбаною називають таку дитину, рівень вихованості якої виражається у несформованості важливих соціальних якостей особистості, актуальних для відповідного віку. Риси та якості педагогічно занедбаної дитини зумовлюють її неадекватні реакції на педагогічний вплив через недостатній розвиток волі, почуттів. Для цієї категорії дітей характерні хронічні відставання з різних навчальних предметів, інтенсивний опір педагогічним впливам, негативне ставлення до навчання, різні асоціальні прояви (пропуски уроків, конфлікти з учителями і однокласниками, набуття шкідливих звичок тощо).

Педагогічна занедбаність може бути не тільки наслідком, але й джерелом важковиховуваності, що посилює її і зумовлює появу соціально занедбаних дітей – неповнолітніх, у яких відсутні професійна спрямованість, корисні навички й уміння, різко обмежена сфера соціальних інтересів. Для них характерне глибоке відчуження від сім’ї та школи, а їх формування і соціальний розвиток відбуваються під впливом асоціальних підлітків та їх груп, їм властиві серйозні соціальні відхилення (бродяжництво, наркоманія, алкоголізм, правопорушення, аморальна поведінка тощо) [13, с.185-186].

Соціальна та педагогічна занедбаність тісно взаємопов’язані з важковиховуваністю, взаємодоповнюють і поглиблюють одне одного, при певних умовах призводять до правопорушення неповнолітніх, що в соціальній педагогіці класифікується як делінквентна поведінка (від лат. delinquens - правопорушник).

Делінквентна поведінка, за М.Галагузовою та ін., на відміну від девіантної, характеризується як асоціальні проступки дітей і підлітків, які повторюються і формуються у певний стереотип дій, що порушують правові норми, але не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. Типовими проявами делінквентної поведінки є агресивно-насильницька поведінка, побої, образи, підпали, садизм по відношенню до іншої людини; корислива поведінка (дрібні крадіжки, вимагання та інші дії, пов′язані з прагненням отримати матеріальну вигоду); розповсюдження та продаж наркотиків [63, с.216].

Делінквентна поведінка виражається не тільки в поведінковому аспекті, але й у внутрішньому, особистісному, коли у підлітка відбувається деформація ціннісних орієнтацій, що веде до послаблення контролю системи внутрішньої регуляції.

Різні форми девіантної та делінквентної поведінки передують кримінальній поведінці неповнолітніх, що трактується як протиправний вчинок, який з досягненням віку кримінальної відповідальності служить основою для порушення кримінальної справи за певними статтями кримінального кодексу [63, c.216].

На відміну від підходу російських авторів М.Галагузової та ін. до характеристики різних видів девіацій, український учений О.Безпалько відносить поняття девіантної, делінквентної та кримінальної поведінки до поняття „делінквентна поведінка”, розглядаючи ще такі види девіантної поведінки, як адиктивна та психопатологічна [80, с.102].

Так, за О.Безпалько, делінквентна поведінка – це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів [80].

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування. Правопорушення – це порушення адміністративних і правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин – протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, завдаванням значних тілесних ушкоджень) [80, с.102].