Соціальні і психолого-педагогічні особливості неповнолітнього підсудного

Характеристика особистості неповнолітнього засудженого значною мірою зумовлена особливостями підліткового віку, який відрізняється бурхливим фізичним розвитком організму, енергією, ініціативністю, активністю особистості. Підвищена збудливість, неврівноваженість, переважання процесів збудження над гальмуванням можуть служити причиною порушення дисципліни.

Істотна відмінність неповнолітніх засуджених від дорослих полягає у відсутності у більшості підлітків визначених життєвих планів, перспектив на майбутнє, що значно ускладнює виховну роботу з ними.

Характеристика особистості і груп засуджених неповнолітніх зумовлена такими особливостями:

1. вікові особливості:

• бурхливий фізичний розвиток;

• моральна нестійкість;

• неадекватна самооцінка (завищена, занижена);

• процес інтенсивного формування волі;

• суперечність світогляду;

2) педагогічна та моральна занедбаність:

• наявність неорганізованого вільного часу;

• низький освітній, духовний і професійний рівень;

3) проблеми у сім’ї:

• відсутність батьків чи неповна сім’я;

• антисуспільна поведінка батьків, родичів;

• розрив сімейних зв’язків;

4. мотиви скоєння злочинів:

• мати те, що не може купити;

• продемонструвати дорослість, отримати схвалення групи;

• слабке усвідомлення того, що чинить злочин;

4. схильність до девіантної поведінки;

5. підкорення дорослим злочинцям;

6. низька правова культура;

7. протидія вихованню і режиму установи;

8. можливість адаптуватися до умов установи;

9. стратифікація засуджених (статусно-рольові відносини);

10. відсутність визначених життєвих планів [63].

Отже, неповнолітні засуджені – це особи із незавершеним процесом соціалізації особистості, яка передбачає засвоєння різних соціальних ролей, залучення у систему соціальних зв’язків і відносин тощо. Перебування неповнолітнього у виправному закладі ще більше ускладнює нормальний розвиток, оскільки процес соціалізації переривається і продовжується в умовах ізоляції від суспільства.

Структура та зміст індивідуальної профілактичної роботи з неповнолітніми правопорушниками

Одним з найактуальніших і соціально значущих завдань, що стоять перед нашим суспільством сьогодні, є пошук шляхів зниження росту злочинів серед неповнолітніх і підвищення ефективності їх профілактики. Необхідність негайного вирішення цього завдання зумовлена не лише тим, що у країні зберігається достатньо важка кримінальна ситуація, але перш за все тим, що у сферу організованої злочинності втягується все більше неповнолітніх, кримінальними угруповуваннями, створеними підлітками, скоюються небезпечні злочини, і кількість їх невпинно зростає.

Багато з сучасних вад, недоліків у вихованні є наслідком того, що немає належної системи у сфері індивідуальної роботи, організації виховно-профілактичного процесу з конкретними правопорушниками. При цьому важливо подолати обмежене розуміння самого індивідуального підходу, який нерідко зводиться до врахування часткових особливостей юнаків і дівчат, які мають відхилення у поведінці. “Індивідуальний підхід, - писав А.Макаренко, - не означає тяганину з відокремленою капризною особистістю. Під прапором індивідуального підходу не варто протягувати міщанське індивідуалістичне виховання. Безпорадний той педагог, який противиться недолікам учня, сліпо слідує його вередуванню, підігрує і сюсюкає замість того, щоб виховувати і переробляти його характер… Індивідуальний підхід у тому й полягає, щоб стосовно до його індивідуальних здібностей і схильностей повідомити учневі якість особистості, яка визначається суспільним характером виховання”.

У практиці індивідуального підходу, на думку А.Макаренка, зустрічаються найчастіше 2 помилки: перша полягає у прагненні “стригти всіх під один гребінець”, втиснути людину в стандартний шаблон; друга – пасивне слідкування за кожним індивідом, безнадійна спроба впоратися відразу з усіма за допомогою розділеної тяганини з кожною людиною зокрема.

До індивідуальної профілактики правопорушень входить виправно-корекційний вплив - цілеспрямований процес управління перевихованням особистості. Суть цього процесу полягає у тому, щоб правопорушники під впливом вихователів, суспільства та колективів виробляють у себе правильні погляди й переконання, оволодівають навичками й звичками соціально-позитивної поведінки, розвивають свої почуття і волю, змінюють у такий спосіб інтереси, потяги та схильності. З іншого боку, індивідуальна профілактика спрямована на усунення негативних впливів навколишнього середовища на конкретну особистість.

Об’єктами індивідуально-профілактичного впливу є такі категорії неповнолітніх:

• ті, хто повернувся з виховних колоній після відбуття покарання, поведінка яких, все ж, викликає хвилювання;

• засуджених неповнолітніх, по відношенню до яких виконання вироку про позбавлення волі відстрочено;

• скоїли злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням заходів громадського чи адміністративного впливу чи внаслідок амністії, а також ті, що здійснили суспільно небезпечні дії до досягнення віку, з якого починається кримінальна відповідальність;

• повернулися зі спеціальних навчально-виховних закладів;

• скоїли правопорушення, які тягнуть за собою заходи громадського чи адміністративного впливу чи застосування заходів виховного характеру;

• вживають спиртні напої та наркотичні речовини;

• раніше не судимі, але притягалися не менше 2-разів за рік до адміністративної відповідальності;

• злісно ухиляється від навчання;

• систематично займається азартними іграми, а також ведуть антисуспільний спосіб життя [63].