Розрізняють 3 види антидотів:

1. Антидоти, що запобігають всмоктуванню отрут, забез­печують їх зв'язування, нейтралізацію і виведення з орга­нізму:

• неспецифічні антидоти контактної дії — активоване вугілля, карболен, ентеросгель;

• специфічні хімічні антидоти (їх розглянуто в 2-му підпункті І пункту);

2. Антидоти, що прискорюють біотрансформацію отрут в нетоксичні продукти розпаду:

• глюкоза — антидот при отруєнні ціанідами, синильною кис­лотою;

• унітіол — антидот при отруєнні ртуттю, золотом, вісмутом, талієм, сурмою, міддю, серцевими глікозидами;

• тетацин-кальцій — антидот при отруєнні солями свинцю, кобальту, кадмію, урану;

• метиленовий синій — антидот при отруєнні синильною кис­лотою, нітрогліцерином;

• натрію тіосульфат — антидот при отруєнні препаратами йоду, фенолами, серцевими глікозидами;

3. Функціональні антагоністи — це препарати, які впливають на органи і системи протилежно до дії отрути. Найпоширенішими є наступні функціональні антагоністи:

• налорфіну гідрохлорид, налоксон — при отруєнні препара­тами опію;

• бемегрид — при легких отруєннях засобами для наркозу, снодійними;

• атропіну сульфат — при отруєннях м-холіноміметиками, антихолінестеразними засобами;

• протаміну сульфат — при передозуванні гепарину;

• глюкоза в гіпертонічному розчині — при передозуванні інсуліну;

• антикоагулянти непрямої дії — при передозуванні вікасолу;

• прозерин — при отруєнні міорелаксантами периферійної дії;

• реактиватори холінестерази (дипіроксим, алоксим, ізоніт-розин) — при отруєнні ФОС та антихолінестеразними пре­паратами.

III. Патогенетична (симптоматична) терапія:

• при сильному болю (вираженому больовому симптомі) за­стосовують наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид, омнопон, промедол, фентаніл, трамадол);

• при спастичному болю (спазмах) вводять спазмолітики (но-шпу, папаверину гідрохлорид, атропіну сульфат, платифіліну гідро­хлорид, метацин), у стійких випадках за відсутності ефекту — нар­котичні засоби, що чинять спазмолітичну дію (промедол, омно-пон);

• при пригніченні дихання легкого і середнього ступеня тяж­кості застосовують стимулятори дихання (кофеїн-бензоат натрію, етимізол, кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн, цититон, лобе­ліну гідрохлорид;

• при гострій серцевій недостатності вводять кардіотонічні препарати — строфантин, корглікон;

• при зниженні AT вводять пресорні препарати (мезатон, адре­наліну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат);

• при пригніченні серцевої діяльності застосовують аналептики (кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн, етимізол);

• при зупинці серця вводять у лівий шлуночок серця адрена­ліну гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат;

• при бронхоспазмах застосовують бронхолітики:

• ін'єкційні — еуфілін, ефедрину гідрохлорид, адреналіну гід­рохлорид, атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат;

• інгаляційні — ізадрин, фенотерол (беротек), сальбутамол, орципреналіну сульфат (алупент, астмопент).

— при шоку застосовують протишокові засоби:

• адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид;

• глюкокортикостеро'іди — преднізолон, метилпреднізолон;

• антигістамінні препарати — дипразин, димедрол, супрастин, тавегіл, плазмозамінні та сольові розчини.