Побічні явища:

• артеріальна гіпотензія;

• ларингоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця;

• підсилення секреції бронхіальних залоз.

Натрію оксибутират — білий порошок, легко розчинний у воді. Випускається в ампулах 20% по 20 мл. Вводять внутрішньовенно повільно, зрідка — внутрішньом'язово або внутрішньо. В резуль­таті внутрішньовенного введення настає стадія наркозу через 30 хв і триває 2—4 год.

Побічні явища:

• рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика — внаслідок швидкого внутрішньовенного введення;

• блювання;

• рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.

Кетамін (кеталар, каліпсол) — білий порошок, легко розчин­ний у воді і спирті. Кетамін призводить до дисоційованої загальної анестезії, яка характеризується кататонією, амнезією і анальгезією. Кетамін вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Трива­лість наркозу — 10—15 хв залежно від способу введення. Застосову­ють препарат для введення в наркоз, а також для його підтриман­ня. Кетамін можна використовувати також амбулаторно під час короткочасних хірургічних втручань.

Побічні явища:

• артеріальна гіпертензія, тахікардія;

• підвищення внутрішньочерепного тиску;

• гіпертонус, м'язовий біль;

• галюцинаторний синдром (хворі потребують спостереження після операції).

Кетаміновий наркоз не слід застосовувати хворим з порушен­ням психіки та епілепсією.

Пропанідид (сомбревін) вводять внутрішньовенно повільно. Наркоз настає через 20—40 с і триває 3—5 хв. Використовують пре­парат для введення в наркоз, а також в амбулаторних умовах під час короткотривалих операцій і для діагностичних досліджень (біопсія, зняття швів, катетеризація).

Побічні явища:

• брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність;

• бронхоспазм, анафілактичний шок;

• тромбофлебіт.

Особливості роботи із засобами для наркозу:

— тіопентал-натрій та інші барбітурати не можна змішувати в одному шприці з кетаміном, дитиліном, пентаміном, аміназином і піпольфеном, оскільки внаслідок фізико-хімічної взаємодії утво­рюється осад.

Заходи запобігання ускладненням унаслідок застосування засобів для наркозу:

• вибухонебезпечні речовини комбінують з фторотаном;

• неінгаляційні анестетики комбінують з інгаляційними засо­бами для наркозу, щоб зменшити або усунути стадію збудження, відчуття ядухи, психічну травму;

• перед наркозом для зменшення рефлекторних реакцій і обме­ження секреції залоз пацієнтам роблять премедикацію (підготовку до операції) — вводять атропін (або інший м-холіноблокатор); для усу­нення болю — анальгетики (фентаніл, промедол тощо), для по­силення розслаблення скелетних м'язів — міорелаксанти (тубо-курарин); для зменшення проявів алергії — антигістамінні (димед­рол, піпольфен) препарати. Для премедикації призначають також транквілізатори, нейролептики, гангліоблокатори, клофелін та інші лікарські засоби.

Таблиця 15. Засоби для наркозу

Назва препарату	Форма випуску	Спосіб застосування
Засоби для інгаляційного наркозу
Ефір для наркозу (Aether pro narcosi)	Флакони по 100 і 150 мл	2-4 об.% — анальгезія та втрата свідомості; 5-8 об.% — поверхневий наркоз; 10-12 об.% — глибокий наркоз. Інгаляційно
Фторотан (Phthorothanum)	Флакони по 50 мл	3—4 об.% — для введення в наркоз; 0,5-2 об.% — для підтримки хірургічної стадії наркозу. Інгаляційно
Азоту закис (Nitrogenium oxydulatum)	Стальний балон	70-80 об.%. Інгаляційно
Засоби для неінгаляційногс наркозу
Пропанідид (Propanididum)	Ампули по 10 мл 5% розчину	Внутрішньовенно 0,005-0,01 г/кг
Тіопентал-натрій (Thiopentalum- natrium)	Флакони по 0,5 і 1 г	Внутрішньовенно 0,4-0,6 г
Натрію оксибутират (Natrii oxybutyras)	Порошок; ампули по 10 мл 20% розчину; 5% сироп у флаконах по 400 мл	Внутрішньовенно 0,07-0,12 г/кг; внутрішньо 0,1—0,2. г/кг
Кетамін (Ketaminum)	Флакони по 20 мл (з умістом в 1 мл 0,05 г препарату)	Внутрішньом'язово 0,006 г/кг; внутрішньовенно 0,002 г/кг

Спирт етиловий при місцевому застосуванні дає виразний антисептичний, а також подразливий та в'яжучий ефект (див. лек­цію № 3). Резорбтивна дія препарату проявляється пригніченням ЦНС, що є причиною гострих і хронічних отруєнь при вживанні спиртних напоїв. Спирт етиловий при внутрішньому застосуванні швидко всмоктується (особливо натще) в основному в тонкій ки­шці і приблизно 20% — у шлунку. В організмі 90% етилового спир­ту підлягає біотрансформації до вуглекислого газу і води. Окиснюється в печінці з виділенням енергії (7,1 ккал/г). Спирт етиловий у незміненому вигляді виділяється легенями, нирками і потовими залозами.

Пригнічувальна дія спирту етилового залежно від концентрації в крові і тканинах мозку має З стадії:

• стадію збудження;

• стадію наркозу;

• агональну стадію.

Як засіб для наркозу спирт етиловий не використовують, оскільки він має неширокий спектр наркотичної дії, а також спри­чинює виражену стадію збудження. Слід зазначити його дію на центри терморегуляції, яка проявляється підвищенням тепловід­дачі за рахунок розширення судин шкіри, що вказує на пригнічен­ня судинно-рухового центру. Ось чому на холоді спирт етиловий сприяє переохолодженню.

Спирт етиловий підсилює секреторну активність слинних та шлункових залоз. Активність пепсину за низьких концентраціях (до 10%) спирту не змінюється, а при збільшенні концентрації знижується. Спирт етиловий 40% пригнічує не тільки секрецію со­ляної кислоти, але і травну активність шлункового соку.

Застосування резорбтивної дії спирту етилового:

• парентеральне годування хворих на кахексію, що перебува­ють у критичному стані. Додають 5% розчину етанолу в протишо­кові рідини;

• при отруєнні спиртом метиловим вводять у вену у вигляді 10% розчину;

• припинення передчасних пологів.

Унаслідок тривалого застосування виникає звикання та лікар­ська залежність (психічна і фізична).

Гостре отруєння спиртом етиловим відбувається при його кон­центрації 3—4 г/л і характеризується ознаками глибокого при­гнічення ЦНС. Стадію ейфорії та збудження змінює кома. Потер­пілі втрачають свідомість, знижується температура тіла, шкіра стає вологою, холодною на дотик, пульс частий, слабкого наповнення, з'являється асфіксія, ціаноз, знижується серцева діяльність, мож­ливі судоми, марення, мимовільне виділення сечі та калу. Смерть настає від паралічу дихального центру і зниження серцевої діяль­ності.

Під час лікування гострого отруєння спиртом етиловим слід:

— запобігти припиненню дихання і аспірації блювотними ма­сами;

• для підтримання функції серцево-судинної системи призна­чають серцеві глікозиди;

• якщо збережена функція нирок, проводять форсований діу­рез за допомогою фуросеміду;

• вводять препарати: натрію гідрокарбонат (для усунення аци­дозу), глюкозу з інсуліном (для окиснення спирту) тощо.

Хронічне отруєння (алкоголізм) характеризується звиканням, психічною і фізичною залежністю, синдромом абстиненції. Пос­тійне тривале застосування алкоголю призводить до порушення функції внутрішніх органів і систем. У вагітних вживання спирт­них напоїв може стати причиною алкогольного синдрому плода: мікроцефалія, затримка розумового розвитку дитини аж до оліго­френії, м'язова гіпотонія, аномалія розвитку серця і статевих орга­нів. Особливо небезпечний період з 4-го по 10-й тиждень вагітності.

Серед фармакологічних засобів для лікування алкоголізму ефе­ктивним є тетурам (дисульфірам, антабус). Суть лікування полягає у тому, що коли призначають тетурам разом з 20—30 мл горілки, порушується окиснення спирту на рівні ацетальдегіду, у пацієнта з'являються гіперемія обличчя, артеріальна гіпотензія, тахікардія, підвищення потовиділення, порушення дихання, блювання, страх смерті. Це може тривати від ЗО хв до декількох годин. Таким чи­ном у пацієнта виробляється відраза до алкоголю. Тетурам не при­значають особам віком понад 50 років, при серцево-судинних за­хворюваннях, патології печінки, нирок і обміну речовин.

Є пролонгована форма тетураму — стерильні таблетки для імп­лантації еспераль. У деяких випадках з метою негативної реакції на алкоголь також використовують блювотний засіб — апоморфін, різні психотропні засоби. Але поки що ефективних лікарських за­собів для лікування алкоголізму немає.

Снодійні засоби — це лікарські препарати, що сприяють за­сипанню і забезпечують необхідну тривалість та глибину сну. Во­ни пригнічують міжнейронну (синаптичну) передачу в ЦНС.

Класифікація снодійних препаратів

1. Агоністи бензодіазепінових рецепторів: похідні бензодіазепіну нітразепам, діазепам (седуксен, сибазон), феназепам, нозепам, лоразепам; препарати різної хімічної будови зопіклон (імован).

2. Снодійні засоби з наркотичним типом дії: похідні барбітурової кислоти: етамінал-натрій, барбаміл, фенобарбітал, аліфатичні сполуки (хлоралгідрат).

Похідні бензодіазепіну дають анксіолітичний (усунення пси­хічного напруження), снодійний, седативний (заспокійливий), про-тисудомний і м'язоворозслаблювальний ефекти. Механізм їх сно­дійної дії пов'язують із взаємодією зі спеціальними бензодіазепіновими рецепторами, внаслідок чого вони посилюють ГАМК (γ-аміномасляна кислота) — міметичний, тобто гальмівний вплив на ЦНС.

Снодійний ефект після застосування нітразепаму настає через 30—60 хв і триває до 8 год. Нітразепам потенціює дію засобів для наркозу, спирту етилового. Препарат кумулює. При тривалому за­стосуванні спричинює звикання. На відміну від барбітуратів, має незначний вплив на структуру сну, спричинює менший ризик роз­витку лікарської залежності.

Застосовують нітразепам при порушеннях сну різного характе­ру, а також при неврозах та в комбінації з протисудомними засоба­ми для лікування хворих на епілепсію.