Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3.Комплекс теоретичного заняття фармакология СС.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
660.56 Кб
Скачать

Побічні явища:

  • нудота, блювання, діарея;

  • агранулоцитоз, тромбоцитопенія;

  • алергійні реакції.

Якщо виникають тяжкі реакції, лікування припиняють. Стрептоміцину сульфат — антибіотик широкого спектра дії (див. у розділі «Антибіотики-аміноглікозиди»).

Особливості роботи з протитуберкульозними засобами:

  • суворо дотримуватися режиму дозування;

  • для запобігання нейротоксичності слід призначати з ізоніази­дом піридоксин (вітамін BJ;

  • при застосуванні етамбутолу потрібен систематичний конт­роль за функцією зору. Пацієнту радять звернути увагу на спромож­ність читати дрібний текст (газети), щоб виявити побічні явища на ранній стадії і повідомити лікаря;

  • розчин натрію пара-аміносаліцилату вводять внутрішньо­венно під ретельним наглядом лікаря.

Протиспірохетозні засоби. Для лікування всіх стадій си­філісу призначають антибіотики групи пеніциліну, як короткої дії (бензилпеніциліну натрієву або калієву сіль), так і пролонговані препарати (новокаїнову сіль бензилпеніциліну, біциліни). Бензил­пеніцилін справляє швидку і виразну трепонемоцидну дію.

Призначають препарати курсами, тривалість яких визначаєть­ся формою і стадіями захворювання. У разі непереносимості бен­зилпеніциліну для лікування застосовують інші антибіотики — цефалоридин, еритроміцин, азитроміцин (сумамед).

Для лікування різних форм сифілісу в комбінації з пеніциліна­ми призначають препарати вісмуту. До них відносять бійохінол і бісмоверол. На відміну від антибіотиків препарати вісмуту при­гнічують лише збудник сифілісу.

Терапевтичний ефект препаратів вісмуту розвивається повіль­но. З травного каналу вони не всмоктуються, тому їх вводять внутрішньом'язово. Екскреція відбувається нирками.

Побічні явища:

  • стоматит, гінгівіт;

  • коліт, діарея;

  • темна облямівка (смуга) по краю ясен.

При застосуванні препаратів необхідно стежити за станом сли­зової оболонки порожнини рота, функцією нирок та печінки.

Віруси — це внутрішньоклітинні паразити. Впливати на них за допомогою ліків і не ушкодити при цьому клітини макроор­ганізму неможливо.

Противірусні засоби — препарати з обмеженим спектром тера­певтичної дії. Найбільшого ефекту можна досягти при їх застосу­ванні з профілактичною метою або місцево. Найбільше практичне значення мають засоби для профілактики та лікування грипу. До них відносять: ремантадин, оксолін, інтерферони (лаферон тощо), мідантан. Всі ці препарати захищають клітини людини від прони­кнення в них вірусу грипу. Призначають їх у період хвороби, але тільки у перші 2 доби захворювання, для обмеження поширення вірусу в організмі і зменшення ускладнень захворювання, а також для індивідуальної та масової профілактики грипу під час епідемії.

Для лікування хворих на СНІД призначають азидотимідин (зидовудин).

Фармакокінетика. Всі препарати (крім оксоліну) призначають внутрішньо. Із травного каналу вони добре всмоктуються у всі тка­нини і рідини. Виводяться нирками.

Оксолін призначають місцево або у вигляді мазі, якою змащу­ють 2 рази на день (вранці та ввечері) слизові оболонки носа; у ви­гляді розчину, який закапують у кон'юнктивальний мішок по 2 краплі 5—6 разів на добу; ефективний при герпетичних уражен­нях.