Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3.Комплекс теоретичного заняття фармакология СС.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
660.56 Кб
Скачать

Міждисциплінарна інтеграція (антибіотики)

Дисципліна

Знати:

Вміти:

Попередня

Латинська мова

Мікробіологія

Прописування основних лікарських форм у рецептах.

Види збудників інфекційних захворювань.

Виписувати у рецептах хіміотерапевтичні препарати.

Аналізувати основні форми життєдіяльності, форми та умови розмноження Вичленовувати збудників в залежності від захворювання

Що вивчається

  • Фармакологія

Умови виписування та зберігання препаратів, та їх облік. Сумісність препаратів

Призначати лікувальні засоби в залежності від захворювання.

Наступна

Терапія

Хірургія

Шляхи введення препаратів.

Доцільність і можливість застосування препаратів у данній дисципліні.

Оцінювати можливості використання засобів для фармакотерапії, підбирати дози.

Тема: Антибактеріальні хіміотерапевтичні препарати.

Хіміотерапевтичні засоби. Відмінність їх від антисептичних. Основні принципи хіміотерапії. Антибіотики - загальна характеристика, класифікація (пеніциліни: бензилпеніциліну натрієва сіль, бензилпеніциліну калієва сіль, біцилін-5, ампіцилін, оксацилін, амоксицилін, ампіокс, ампіокс-натрій; цефалоспорини: цефазолін, цефалексин, цефуроксим, цефіксим, цефотаксим, цефепим; макроліди та азаліди; тетрацикліни; аміноглікозиди; хлорамфеніколи; фторхінолони). Біологічне значення антибіозу. Механізм і спектр протимікробної дії антибіотиків. Поняття про основні та резервні антибіотики.

Препарати бензилпеніциліну. Спектр і механізм їхньої протимікробної дії, застосування, побічні ефекти та принципи запобігання їхні. Препарати бензилпеніциліну пролонгованої дії. Напівсинтетичні пеніциліни. Спектр протимікробної дії і застосування цефалоспоринів.

Властивості і застосування макролідів та азалідів (еритроміцин, олеандоміцин, спіраміцин, рокситроміцин, кларитроміцин, азитроміцин).

Спектр протимікробної дії.

Тетрацикліни (тетрациклін, окситетрациклін, доксициклін, метациклін). Механізм і спектр протимікробної дії. Побічні ефекти.

Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, гентаміцину сульфат) Механізм і спектр протимікробної дії, застосування, побічні ефекти.

Хлорамфеніколи (левоміцетин). Спектр протимікробної дії. Застосування. Побічні ефекти.

Фторхінолони (ципрофлоксацин – ципробай, офлоксацин). Властивості, механізм і спектр протимікробної дії. Застосування. Побічні ефекти.

Антибіотики та синтетичні антибактеріальні препарати

Правила раціональної хіміотерапії. Загальна ха­рактеристика антибіотиків. Пеніциліни. Цефалоспорини. Макроліди. Антибіотики ши­рокого спектра дії. Сульфаніламідні препарати. Похідні нітрофурану та 8-оксихіноліну. фтор-хінолони.

Інфекційні захворювання дуже поширені серед населення земної кулі. Встановлено близько 250 різних видів збудників. Лікарські засоби, які пригнічують життєдіяльність збудників ін­фекційних захворювань в організмі людини, називають хіміо­терапевтичними засобами. На відміну від антисептиків вони справляють вибіркову протимікробну дію і менш токсичні для лю­дини. Хіміотерапевтичні засоби застосовують емпірично з давніх часів. Так, у медицину було введено препарати ртуті для лікування сифілісу (XVI ст.), кору хінного дерева — малярії (XVII ст.). Піоне­ром хіміотерапії є Пауль Ерліх (1854—1915), який запропонував препарати арсену — сальварсан та неосальварсан — для лікування сифілісу і сформулював основні правила хіміотерапії.

Правила раціональної хіміотерапії:

  1. Встановити точний діагноз, тобто збудника та його чутли­вість до хіміотерапевтичних засобів.

  2. Вибрати препарат, який найбільш підходить, тобто врахува­ти його специфічність дії, фармакологічні ефекти, анамнестичні дані. '

  3. Препарат призначають у такій дозі (разовій і добовій) і так вводять, щоб забезпечити його середню терапевтичну концентра­цію в тканинах макроорганізму впродовж усього курсу лікування.

4. Для забезпечення середньої терапевтичної концентрації пре­ паратів слід враховувати їх взаємодію з препаратами інших груп:

  • на фармакологічному рівні;

  • на фармакокінетичному рівні;

  • на фізико-хімічному рівні.

  1. Лікування триває до очевидного одужання.

  2. Контроль за одужанням: при деяких інфекціях бажано мік­робіологічне підтвердження.

Антибіотики (табл. 3) — це хіміотерапевтичні засоби мік­робного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинте­тичні й синтетичні аналоги та похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. В основі одержання антибіотиків лежить антагонізм між мікроорганізмами — антибіоз (від грец. antiпроти, bios — життя).

Характерні властивості антибіотиків:

  • висока біологічна активність відносно чутливих до них мік­роорганізмів;

  • висока вибіркова протимікробна дія;

  • біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних оди­ницях, які містяться в 1 мл розчину (ОД/мл) або 1 мг препарату (ОД/мг);

  • випускають антибіотики в різних лікарських формах (поро­шки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі). Призначають внутрішньо, парентерально та місцево.

Більшість антибіотиків для парентерального введення — поро­шкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосередньо перед ін'єкцією. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін'єкцій, ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду, 0,25—0,5% розчин новокаїну.

Антибіотики, розчинені у новокаїні, вводять тільки внутрішньо-м'язово.