1.4. Будова корабельних артилерійських комплексів
До складу артилерійського комплексу входять:
артилерійська радіолокаційна станція (АРЛС);
система приладів керування стрільбою (ПКС);
артилерійські установки із системою подачі і заряджання;
погреби з боєприпасами.
На рис. 2.1 наведена принципова схема складу корабельного артилерійського комплексу.
Бойова робота арткомплексу здійснюється наступним чином:
Данні спостереження від корабельної РЛС виявлення надходять:
про надводну обстановку – у бойовий інформаційний пост корабля (БІП)
про повітряну обстановку – на пост ППО.
корабельна
РЛС Ціль
АРЛС
Повітряна, надводна
обстановка
Пост
розподілу
ЦВ
наведення АП по КК й Д
АУ
П
Системи
подачі та заряджання
ЦП
системы
ПКС
ПКГН і ПКВН
Рис. 2.1. Принципова схема складу
корабельного артилерійського комплексу.
У БІП і посту ППО аналізується бойова обстановка й визначаються оптимальні варіанти бойового застосування зброї корабля, на підставі яких командир приймає рішення.
Корабельні радіолокаційні станції виявлення й цілевказівки не входять до складу артилерійського комплексу, але забезпечують бойове застосування арткомплексу цілевказівкою (ЦВ).
Відповідно до прийнятого рішення з поста розподілу цілей (ПРЦ) видається ЦВ в центральний пост ПКС по призначеній цілі. Видача ЦВ одночасно є наказом про відкриття вогню. Вказана цілевказівкою ціль береться на супровід, у результаті починають безупинно визначатися поточні координати цілі. По поточним координатам цілі СРП системи ПКС, з урахуванням руху свого корабля й умов стрільби, вирішують завдання зустрічі снаряда з ціллю й виробляють повні кути горизонтального й вертикального наведення артустановок (ПКГН і ПКВН), а також інші дані для стрільби. З приходом цілі в зону обстрілу відкривається вогонь.
Так як артилерійські установки і прилади управління стрільбою складають основу артилерійського комплексу, розглянемо будову та принцип дії корабельних АУ і ПКС.
Артилерійські установки призначені для виробництва пострілів у заданому напрямку. Основними частинами АУ є: нерухлива частина, обертова частина і хитна частина.
Рис. 2.2. Принципова схема основних частин і механізмів АУ
1 – нерухлива частина; 2 – обертова частина; 3 – механізм повороту;
4 – хитна частина (люлька); 5 – механізм вертикального наведення;
6 – противіткатні пристрої.
Нерухлива частина служить опорою обертової частині. Вона сприймає силу ваги АУ і зусилля, що виникають при стрільбі. Вона має кульовий погон з розміщеними в ньому по колу кулями. Цим забезпечується плавність обертової частини.
Обертова частина служить для наведення гармати в горизонтальній площині. Основою її є верстат. Верстат має кульову основу, яким він опирається на нерухливу частину. У верхній частині верстата розташовані подцапфенники для кріплення в них осей цапф хитної частини.
Хитна частина служить для наведення гармати в площині вертикального наведення. Основою хитної частини є люлька. Вона забезпечує розміщення гармати й пов’язаних з ним пристроїв і механізмів. Колиска має дві осі цапф, якими вона опирається на подцапфенники стакана. До неї прикріплений зубчастий сектор механізму вертикального наведення.
Хитна частина містить одну або кілька гармат. Гармата становить основу артилерійської установки й призначена для вироблення пострілів у напрямках, заданих приводами горизонтального й вертикального наведення.
Кожна гармата складається з наступних частин: ствола, затвору, противіткатних приладів, механізмів зарядження й вироблення пострілів, механізму подачі боєприпасів. Загальними механізмами для всіх гармат є механізми наведення і прицільні прилади.
Артилерійський ствол призначений для додання снаряду поступального (800-1100 м/с) і обертального ( 300-500 об/с) рухів.
Рис. 2.3. Скріплений артилерійський ствол
1 – кожух; 2 – циліндри; 3 – труба; 4 – казенник.
Початкова швидкість снаряду визначає дальність його польоту, а обертовий рух снаряда – його стійкість на траєкторії.
Артствол – товстостінна труба зі змінною товщиною стінок. Вона уявляє собою моноблок, якій після зносу (1500-2000 пострілів) замінюють.
Артилерійській затвор призначений для запирання каналу ствола при пострілі з боку казенного зрізу, запалювання порохового заряду й викидання (екстракції) гільзи.
У високо скорострільних автоматів затвора немає, а його функцію виконує ряд механізмів і пристроїв, одночасно виконуючих цю й інші операції.
Рис. 2.4. Принципова схема основних частин АУ
1 – ствол, 2 – казенник, 3 – затвор, 4 – нерухлива основа,
5 – поворотна рама, 6 – люлька, 7 – противіткатні пристрої.
Противіткатні пристрої призначені для поглинання енергії віткатних частин гармати при пострілі, плавного повернення їх у початкове положення й утримання гармати в цьому положенні при будь-яких кутах підвищення. Вони забезпечують пружний зв’язок віткатних частин гармати з нерухомими частинами (люлькою або кожухом автомата) гармати.
Механізми зарядження призначені для досилання чергового патрона в канал ствола або в патронник казенника. Тому основною частиною механізму заряджання є досилач.
Механізми вироблення пострілу призначені для забезпечення спрацьовування ланцюга стрільби. Вони можуть бути механічні й електричні.
Механізми подачі боєприпасів призначені для подачі чергового патрона на лінію заряджання (досилання) гармати. Вони забезпечують безперервне забезпечення боєприпасами протягом всього періоду стрільби. Подачу можна розділити на ряд послідовних етапів: подача в нерухомій частині, подача з нерухомої частини в обертову, а з неї – на хитну, подача в положення для досилання.
Механізми наведення забезпечують додання стволу АУ необхідного напрямку в просторі за даними системи керування артилерійського комплексу або прицільних пристроїв.
Артилерійські установки мають механізми горизонтального й вертикального наведення.
Як приводи наведення застосовують електрогідропривід, електропривод, гідропривід і ручний привід. Широке розповсюдження отримали три перших:
електропривод і гідропривід – для малого калібру;
електрогідропривід – для артилерії середнього й великого калібрів.
Прицільні пристрої АУ служать для вироблення кутів наведення при стрільбі по цілям у випадку відсутності в складі артилерійського комплексу СУ або при пальбі оптичним (резервним) способом.
Прицільні пристрої АУ служать для вироблення кутів наведення при стрільбі по цілям у випадку відсутності в складі артилерійського комплексу СУ або при пальбі оптичним (резервним) способом.
Прилади керування стрільбою розроблені для кожного калібру артустановок. Вони повинні забезпечувати стрільбу з однаковою точністю при будь-яких метеорологічних умовах і в будь-який час доби по морським, береговим і повітряним цілям.
Прилади керування стрільбою складаються з обчислювальних машин, що працюють у взаємозв’язку з різними приладами, а також із засобами виявлення та із системою дистанційного управління наве
денням постів і артустановок. Прилади керування стрільбою розташовуються головним чином у центральному посту керування вогнем артилерії, частина цих приборів може розташовуватися в інших
постах
корабля відповідно до призначення й
функцій, що ними вик
онуються.
Рис. 2.5. АРЛС МР-123 Рис. 2.6. ПКС МР-123
Прилади системи керування стрільбою за функціями можна поділити на:
прилади виявлення й цілевказівки;
прилади спостереження й визначення координат цілі;
прилади вироблення даних для стрільби;
прилади наведення;
прилади ланцюга стрільби.
Прилади виявлення й цілевказівки призначені для виявлення й первинного визначення координат цілі (дальності, швидкості, курсового кута). До цієї групи приладів відносять радіолокаційні станції, оптичні візири, пеленгатори.
Прилади спостереження й визначення поточних координат призначені для спостереження за ціллю й безперервним визначенням її поточних координат з метою розрахунку даних для стрільби.
Прилади вироблення даних стрільби призначені для безперервного вироблення повних кутів наведення й величини установки зривника.
Прилади наведення розташовуються в баштових бойових відділеннях артустановок.
Прилади ланцюга стрільби призначені для перевірки готовності артилерійських установок до стрільби, замикання ланцюга стрільби й виробництва пострілу (черги).