3. Класична та некласична теорії пізнання

Сучасні погляди щодо теорії пізнання можна досліджувати, ознайомившись із поглядами Владислава Лекторського, які він виклав у роботі «Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія)». У ній автор фактично пише лише про теорію пізнання у різних її вимірах, враховуючи думку Карла Поппера щодо того, що епістемологія відновиться лише для вивчення наукового пізнання. Автор розглядає епістемологію та гносеологію як через теорію пізнання, вживаючи ці поняття як синоніми. Він розрізняє класичний та некласичний тип теорії пізнання. Для класичного типу теорії пізнання характерні такі риси: 1) критицизм (критика того, що вважається знанням у буденному сенсі. Вихідною для теорії пізнання є проблема ілюзії та реальності, думки та знання. Філософія, на його думку, виникає як недовіра до традиції, до нав’язаного індивіду); 2) фундаменталізм та нормативізм (потрібно знайти такий фундамент знання, відносно якого не виникло б жодних сумнівів, ілюзій від причинно-наслідкових зв’язків); 3) суб’єктоцентризм (з одного боку, суб’єкт безпосередньо даний у пізнанні, але з іншого боку, існує також сутність фактів. Критикував відчуття Леніна, а саме суб’єктивні образи об’єктивного світу, вважаючи їх елементарним змістом, який лежить в основі чуттєвого знання зовнішнього світу, «цеглою» для побудови сприйняття інших форм відчуття; 4) наукоцентризм (із початку розвитку науки в епоху Нового часу почали припускатися думки, що теорія пізнання можлива лише там, де є наукові відкриття).

Особливості некласичної теорії пізнання, які вивів В. Лекторський: 1) посткритицизм («…не відмова від філософського критицизму, а лише розуміння фундаментального факту, що пізнання не може початися з нуля на основі недовіри до традицій, визнання «вписування» суб’єкта в одну із них…». Така позиція може бути наслідком кризи капіталізму, лінійності в історії та у зв’язку із поверненням до традицій, про що наголошував Гадамер. При цьому В. Лекторський зауважив, що мова не йде про сліпу довіру, а тільки про те, що будь-яка критика передбачає деяку точку опори, прийняття чогось, залежно від контексту та часу); 2) відмова від фундаменталізму (автор говорить про зміну пізнавальних норм, нормативних правил, повернення теорії пізнання до психологізму (психологічна реакція на моделі теорії пізнання у реалізації на практиці, застосовування теорії пізнання у штучному інтелекті); враховується також важливе значення колективного характеру отримання знання (буденного, наукового) та необхідність дослідження зв’язку між суб’єктами пізнавальної діяльності. Такі зв’язки припускають комунікацію, соціальної та культурної опосередкованості, історично змінюються. Завдання філософа – встановити логічні зв’язки між ними, можливі зміни); 3) відмова від суб’єктоцентризму (досліджується вірогідність пізнання без Я; мислитель задається питанням, чи не призведе комунікативна взаємодія до тих самих процесів, які вивчаються; суб’єктивність оцінюється як культурно-історичний продукт); 4) відмова від наукоцентризму (наука не може ігнорувати здоровий глузд. Зв’язок буденного та наукового знання виражає повноту теорії пізнання та подібний до відносин між різними пізнавальними традиціями, які від критики взаємозбагачуються) [3].

Отже, у сучасному пізнанні реальності важливо знати погляди щодо буття та небуття, варто розуміти важливість почуттів, переживань у пізнанні, а не просто відкривати наукові істини; важливо розрізняти буденне та наукове пізнання та орієнтуватися на те, що пізнання зачіпає усі сфери людського життя, незалежно від того, яким воно є. Класична та некласична теорії пізнання є протилежними за сутністю, але взаємодоповнюють одна одну. Епістемологію та гносеологію часто вважають тотожними, але інколи протиставляють, вважаючи, що епістемологія є теорією пізнання науки, у той час як гносеологія також є теорією пізнання, орієнтується більше на суб’єкт-об’єктне пізнання світу.

Питання для самоконтролю

1. Чим гносеологія відрізняється від епістемології?

2. Проаналізуйте загальні особливості різних форм пізнання.

3. Чим відрізняється класична теорія пізнання від некласичної?