1. Закон і благодать у поглядах Іларіона Київського. «Повчання дітям» Володимира Мономаха

Із прийняттям християнства 988 року в Київській Русі мислителі відводять значну увагу співвідношенню віри та науки, віри та світогляду. У багатьох мислителів християнські моральні цінності стають основою світогляду. Одним із перших представників цього періоду є митрополит Іларіон Київський (1051 р.). Йому належить праця: «Слово про закон і благодать». У ній мислитель на перше місце у людській поведінці відносить закон. Дотримуючись закону, люди можуть отримати благодать. Благодать звичайно вища за доброчинність, але закон має бути створений так, щоб люди могли досягати блага, бо у кожної людини своє розуміння блага. Закон сприяє порозумінню та рівності у можливостях. Отже, у Ілларіона законопослушання, моральність поводження — умова, шлях пізнання благодаті й істини. Він нагадує слова Бога в Біблії: «не порушити прийшов я, але виконати».

Старозавітний і новозавітний закони, закон і благодать у «Слові» уособлюють біблійні рабиня Агарь і вільна Сара:

« Колись рабиня, потім вільна». Це — прогрес людства: від Старого Завіту до Нового, від рабства — до волі, який досягли багато народів, що прийняли християнство і пізнали «благодать і істину». Той, хто живе відповідно до християнських норм Нового Завіту, уже не має потреби в регулятивній чинності закону, тому що позбувся від пороків і моральна досконалість дозволяє йому вільно реалізувати свою волю. У Ілларіона закон — предтеча, умова благодаті й істини, істинного християнства. Прийнявши християнство, вважає Ілларіон, народи перейшли від рабства до волі, заміні закону (іудаїзму) благодаттю й істиною (християнством). (ІВДП)

Володимир, який народився за рік до смерті свого діда Ярослава Мудрого, був сином Всеволода й Марії, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Виступав за припинення князівських уособиць і згуртування сил для відсічі половців. У 1103 р., 1107 р., 1111 р. організував спільні походи руських князів проти половців, після яких напади кочівників на Русь надовго припинилися. Зумів тимчасово об’єднати під своєю владою більшу частину територій Київської держави, припинити князівські уособиці. Відомий як високоосвічена людина.

«Проблеми співвідношення влади, церкви і людини вирішувалися й у «Повчанні» Володимира Мономаха.

Ставши в 1113 р. великим київським князем, Володимир Мономах зміцнив авторитет великокнязівської влади, домігся внутрішнього миру в державі, росту її міжнародного значення. Однак небезпека феодальної роздробленості Русі проступала усе більш зримо, що тривожило і лякало князя. Ця тривога відбилася в його «Повчанні» своїм синам, записаним літописцем у «Повісті минулих років».»

На перше місце в «Повчанні» ставляться християнська віра і чеснота. Вони розуміються Володимиром Мономахом як початок мудрого і справедливого правління, турботи про людей. (ІВДП)

Його погляди відомі нам із роботи «Поучення»: «…Найперше задля Бога і душі своєї страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть початок всякому добру… Усього ж наче – убогих не забувайте, але наскільки є змога по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицею вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину... Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його; якщо хто буде достоїн навіть смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської… Бо коли хто мовить: «Бога я люблю, а брата свого не люблю» – [се] лжа єсть. Якщо не одпустите ви прогрішень братові, то [й] вам не одпустить отець ваш небесний… Що єсть ліпше і краще, [як жити] браттям укупі…» [1].