12. Постмодернізм

Постмодернізм (від слова "модерн" — сучасний) виникає у 90-ті роки XX ст. як спроба сформувати якісно новий підхід до всіх явищ культури, свідомо спрямований проти раціоналізму і освіти, проти розуміння прогресу як перетворення світу людиною. При цьому постмодерністи відмовляються від традиційного розподілу науки і мистецтва, прекрасного і потворного.

Особливий інтерес вони виявляють до сексу, наркоманії, психологічної патології, такої цікавості ніколи не спостерігалось з боку представників класичної думки. Постмодерністи вважають, що не існує таких незалежних явищ, як економіка і політика, що у філософії необхідна відмова від онтології.

Світ не тільки неможливо переробити, але й взагалі неможливо як-небудь повно описати, бо "світ не влізає у теорію".

Мислення повинно відмовитися від опозицій: капіталізм — соціалізм, мистецтво — не мистецтво, наука — не наука, суб'єкт — об'єкт. Такий підхід веде до виникнення безсуб'єктної філософії. Місце суб'єкта замінюється потоком бажань.

До постмодернізму зараховують постекзистенціалізм пізнього Хайдеггера, постпозитивізм Фейєрабенда, постструктуралізм Дерріда. Найпоширенішим він є у Франції та США, де зараз виходять сотні книг і публікуються тисячі статей авторів цього напряму.

Постмодернізм буквально означає «те, що після модерну». Постмодернім є культурою постіндустріального, інформаційного суспільства, що виходить за межі культури, яка тією чи іншою мірою проявляється у всіх сферах суспільного життя, включаючи економіку, політику. Якщо для епохи модерну характерна універсальність думки, раціональність, зібраність, прагнення до цілісності, то для епохи постмодерну характерний плюралізм поглядів, хаотичність, орієнтація на інтуїтивне, емоційне, на людську екзистенцію. Основні представники: Ж. Бодрійяр, Ж.-Ф. Ліотар, Зігмунд Бауман, Умберто Еко, Юрген Габермас, А. Тойнбі, Ж. Деріда.

Загальні риси постмодернізму: смерть суб’єкта інтерпретації, світ як текст, постмодерністська чуттєвість, існування у світі хаосу, визнання різних поглядів, децентрація, риси шизофренічних настроїв, безпосередність як характерна риса гри.

Отже, сучасна філософія складається із багатьох філософських напрямів, які фактично є переосмисленими ідеями попередніх років. При цьому, як і в освіті, у філософії можуть одночасно автономно існувати різні філософські напрямки: ірраціоналізм (релігійний у тому числі), раціоналізм, позитивізм, фрейдизм, постмодернізм, прагматизм та інші, обґрунтовуючи значення різних особливостей людського життя у пошуках істини.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте співвідношення «необхідне – індивідуальне», «об’єктивне – суб’єктивне».

2. Чи можна керуватися тільки прагматичним (практичним) підходом в освіті? Чому?

3. Чи можна у житті керуватися тільки одним розумом? Чому?

4. Постмодерністська чуттєвість: чи можна всіх людей поєднати однією необхідністю?

5. Міркування як процес продовження історії тексту та надмірна суб’єктивність як втрата смислу тексту.