1. Ірраціоналізм

 У ХІХ ст. поширювалося відчуження на сферу розумової праці, відбулася криза буржуазного суспільства і його культури, які ввійшли в суперечність з ідеями «царства розуму» та суверенності розуму, що їх проголошували просвітники. У другій половині ХІХ ст. – ХХ ст. починає здійснюватися перехід до нової некласичної науки, змінюються принципи, парадигми філософствування. Філософи починають зосереджувати свою увагу на тому, що в усьому досвіді людства виявляється безсилля розуму; зароджується ірраціоналізм, звертається увага на важливість безпосереднього сприйняття та відчуття, на важливість несвідомого, підсвідомого, інтуїтивного, емоційного, почуттєвого.

Поняття ірраціоналізму (від лат. irrationalis – нерозумний, несвідомий) об’єднує різні філософські вчення, що відстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання. Ірраціональними за змістом вважають усі релігійні і релігійно-філософські вчення. Найвідомішими представниками ірраціоналістичної теорії є Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Освальд Шпенглер, Анрі Бергсон.

Варто звернути увагу також на риси філософії цього періоду, які існували разом із ірраціоналізмом у цих роках, – сайєнтизм (уявлення про наукове знання як про вищу культурну цінність і достатню умову для орієнтації людини у світі) та антисайєнтизм (стверджує принципову обмеженість науки у вирішенні проблем людського існування).

2. Філософія життя (Хосе Ортега-і-Гассет, Ніцше)

"Філософія "Філософія життя" — це ірраціоналістичний на­прямок, що сформувався в кінці XIX — на початку XX ст. Він виник як реакція на кризу класичного захід­ного раціоналізму. Найбільшого поширення філосо­фія життя набула в першій чверті XX ст. У подальшо­му цей напрямок втрачає свою самостійність і його принципи використовуються екзистенціалізмом, пер­соналізмом, феноменологією і, особливо, філософсь­кою антропологією. Представниками "філософії жит­тя" є Фрідріх Ніцше (1844—1900), , Хосе Ортега-і-Ґассет, Сьорен Керкегор та ін.

Основа життя, за Ніцше, – це воля; життя є проявом об’єктивації волі, але не абстрактної світової волі, а конкретної, волі до влади. Людина – ірраціональна. Ніцше відмовляється від християнських догматів, заперечуючи навіть дещо із християнської моралі («Людина, яка співчуває іншій людині, співпереживає, опускається сама до цього рівня»). Але, будучи сином священика, гостро переймається цією проблемою і все ж по-своєму тлумачить християнські заповіді любові до ближнього, наголошуючи, що сучасному для нього суспільства не вистачало волі до влади.

Цікаві ірраціоналістичні погляди Керкегора проявляються у його уявленнях про щастя: «Його життя не знає спокою і не має змісту, він далекий від своєї миті, чужий своєму майбутньому, тому що він вже пережив майбутнє; чужий і минулому, тому що його минуле іще не прийшло. Він не може любити тому, що любов завжди – у теперішньому, а у нього немає ні теперішнього, ні минулого, ні майбутнього, і в той же час він – чуйна душа, і він ненавидить світ тільки тому, що любить його; у нього немає ніякої пристрасті, тому що у нього одночасно протилежні пристрасті. У нього немає часу ні на що, не тому, що він зайнятий, а тому, що він зовсім не знає часу; він безсильний не тому, що її у нього немає, а тому, що власна сила його обезсилює».

Маса, за Хосе Ортегою-і-Ґассетом («Повстання мас»), не має і не здатна керувати собою, а тим більше суспільством: «Стихійний ріст маси означає, що цілі, думки, спосіб життя стають однаковими. Маса – будь-хто та кожен, хто ні у добрі, ні у злі не мірить себе особливою міркою, а відчуває себе таким же, «як і всі» і радіє власній невідокремленості. Радикальніше за все поділяти людство на два класи: на тих, хто потребує від себе багато і сам на себе бере обов’язки, і на тих, хто не потребує нічого і для кого життя – це пливти за течією, залишатися таким, яким є, і перевершувати себе. Але навіть серед робітників можна зустріти душі дуже високого польоту. Маса знімає усе несхоже, особистісне та найкраще. Хто не такий, як усі, хто думає не так, як усі, ризикує стати відокремленим. Обставини та рішення – головні складники життя». Хосе Ортега-і-Гассет намалював психологічний малюнок масової людини ХІХ віку: 1) безмежний ріст життєвих потреб; 2) вроджена невдячність до усього, що зробило життя легшим. Традиційно масову людину цікавить власне благополуччя та щонайменше – витоки цього благополуччя. Життя – це боротьба та вічні зусилля стати собою. Діяти вільно означає для маси повставати проти власного призначення. Масова людина впевнена, що вона і є держава. Сутність моралі полягає у підкоренні чомусь та у свідомості служіння обов’язку.