2. Арабо-мусульманська філософія

Священні тексти, над якими філософствували представники арабо-мусульманської філософії - Коран та Сутри. Головна мірка релігійного закону - розум. Першими, хто відходив від традиційного ісламу, були мутазиліти, які виступали проти догмату про приреченість і прагнули обґрунтувати релігійні догмати з точки зору розуму. Підкреслюючи важливість точних наук і природознавства, Аль-Кінді критикував Коран і поклав початок використанню філософії Аристотеля для створення власних філософських систем. Арабський мислитель Ібн-Рушд (Авероїс) був послідовником філософії Аристотеля. Протиставляв релігії дві основні ідеї, які мали матеріалістичний зміст (про вічність і несотворенність матерії; про смертність індивідуальної душі). Авероїс заперечував творення світу Богом, на його думку, він є лише рушієм і не втручається у земні справи. Два різновиди розуму: діяльний людський розум має космічний характер і є вічним; матеріальний розум (душа людини) має індивідуальні властивості. Вимагав звільнити науку від диктату богослов’я, виступав за необхідність робити наукові висновки. Наукові та філософські дослідження мають ґрунтуватися на розумі. Це і є сутністю аверроїзму.

Сігер Брабанський визнавав єдиного Бога, який проявляється як загальний розум безконечного ланцюга подій. Діяльність інтелекту можлива у зв’язку із тілом. Вчення про вічність розуму було спрямоване проти християнської ідеї створення людини Богом, як вважають науковці.Брабанський був відлучений від церкви.

Авероїзм – вчення Аверроеса і його послідовників, які в епоху Середньовіччя відстоювали ідею вічності матерії, смертності індивідуальної душі, теорію подвійної істини (вчення про взаємну незалежність істин богослов’я і філософії, що було спрямоване на вивільнення науки від релігії, визнавали, що у філософії є істини неприйнятні для богослов’я).

Арабо-мусульманські країни вважають місцем, де розвивалася антична філософія, завдяки яким вона і збереглася у період визнання християнської ідеології та критики матеріалістичних античних ідей [3, с.101 - 106].

У період Середньовіччя виник перший Болонський університет. У ньому читалися такі науки: тривіум (логіка, граматика, риторика), квадривіум (арифметика, музика, геометрія, астрономія). Ці науки започатковані іще в епоху Античності. В університеті існували три факультети: медичний, юридичний, теологічний. Фактично на цих трьох факультетах заборонялося використовувати погляди Арістотеля, крім логіки, у той час як на факультеті вільних мистецтв навчання було більш ліберальним.

Вважається, що антична філософія безперервно вивчалася лише у Візантії. У Європі після розвитку християнської ідеології вона часто критикувалася як язичницька. У розвитку богословсько-філософської думки Візантії прослідковують дві тенденції: раціоналістично-догматичну та містично-етичну. Із містично-етичної тенденції виділяють ісихазм – мовчальництво, що знайшло відображення у творах, в основному чернечих, аскетичних, зосередило основну увагу на внутрішньому світі людини і на методах, на способах удосконалення в дусі християнської етики смиренності, слухняності і внутрішнього спокою, тиші [3, с. 97 - 101].