2. Організація та облік розрахунків із застосуванням платіжних доручень, платіжних вимог-доручень та платіжних вимог

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

Дата валютування – це зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої гроші, переказані платником одержувачу, переходять у власність одержувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в банку, що обслуговує одержувача.

Банк одержувача операцію з перерахування коштів з відповідного рахунку з обліку коштів клієнтів у розрахунках на рахунок одержувача оформляє меморіальним ордером.

Розрахунки з допомогою платіжних доручень супроводжуються списанням коштів з поточного рахунку платника ї їх зарахуванням на поточний рахунок одержувача. При цьому в бухгалтерському обліку банку платника виконуються такі проводки:

• якщо платник і одержувач коштів є клієнтами різних банків:

Д-т 2600, або 2620 К-т 1200, або 1500:

• якщо платник і одержувач коштів обслуговуються в одному банку:

Д-т Поточний рахунок платника (2600, 2620)

К-т Поточний рахунок одержувача (2600, 2620).

Відображення в бухгалтерському обліку банку одержувача коштів, що надійшли на користь клієнта з іншого банку залежить від того, чи в платіжному дорученні вказано дату валютування.

Якщо в платіжному дорученні не вказано дати валютування, то зарахування коштів клієнту на поточний рахунок супроводжується проводкою:

Д-т 1200, або 1500 К-т 2600, або 2620.

Якщо в платіжному дорученні вказана дата валютування, то виконуються такі бухгалтерські записи:

• до настання дати валютування:

Д-т 1200, або 1500 К-т 2602, або 2622;

• на початок операційного дня, який визначений датою валютування:

Д-т 2602, або 2622 К-т 2600, або 2620.

Надходження в банк коштів на користь фізичної особи, яка не має рахунку в цьому банку, супроводжується такою бухгалтерською проводкою:

Д-т 1200, або 1500 К-т 2909.

Виплата з каси коштів, що поступили на користь фізичної особи, відображається проводкою:

Д-т 2909 К-т 1001, або 1002.

Платіжна вимога-доручення – це розрахунковий документ, який складається з двох частин:

• верхньої – вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

• нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Розрахунки з допомогою платіжних вимог-доручень відображаються в бухгалтерському обліку банку платника такими проводками:

• якщо платник і одержувач коштів є клієнтами різних банків:

Д-т 2600, або 2620 К-т 1200, або 1500

• якщо платник і одержувач коштів обслуговуються в одному банку:

Д-т Поточний рахунок платника (2600,2620)

К-т Поточний рахунок одержувача (2600, 2620).

Банк одержувача коштів за платіжною вимогою-дорученням під час зарахування коштів одержувачу на його поточний рахунок виконує таку проводку: Д-т 1200, або 1500 К-т 2600, або 2620.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання одержувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок одержувача.

Списання коштів з рахунку платника, що здійснюється на основі платіжної вимоги може бути примусове або договірне.

Примусове списання — це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Стягувач — це особа, яка може бути ініціатором переказу коштів з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Договірне списання – це списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

У випадку як примусового, так і договірного списання коштів:

• у банку платника:

а) якщо платник і одержувач коштів є клієнтами різних банків:

Д-т 2600, або 2620 К-т 1200, або 1500;

б) якщо платник і стягувач коштів обслуговуються в одному банку:

Д-т Поточний рахунок платника (2600,2620)

К-т Поточний рахунок стягувача (2600, 2620);

• у банку стягувача:

Д-т 1200, або 1500 К-т 2600, або 2620.