3) Держава:

– власне держава;

– державні утворення;

– адміністративно-територіальні одиниці;

4) Соціальні спільноти:

– народи;

– нації;

– етнічні групи.

Особливість суб'єктів конституційно-процесуальних відносин полягає в тому, що вони мають різні за обсягом права та обов'язки (неоднакові права і обов'язки мають народ України і держава Україна, громадяни України та іноземці і особи без громадянства тощо).

Діяльність суб'єктів конституційно-процесуальних відносин з реалізації наданих їм прав і обов'язків пов'язана з об'єктами цих відносин.

Об'єкти конституційно-процесуальних відносин — це соціальні явища, з приводу яких суб'єкти конституційно-правових відносин вступають у відносини з приводу реалізації їх взаємних прав і обов'язків, визначених нормами конституційного матеріального права.

Конституція України до переліку таких об'єктів відносить: конституційний лад, народний і державний суверенітет, громадянство, державну територію, державну символіку, мову, політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність, землю, державний бюджет, природні об'єкти права власності народу тощо. Специфічним об'єктом конституційно-процесуальних відносин є публічна влада і способи її здійснення.

До об'єктів конституційно-процесуальних відносин нематеріального (духовного) характеру належать найвищі соціальні цінності, гарантовані Конституцією — людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а також історична свідомість, традиції і культура української нації, етнічна, культурна, мовна і релігійна самобутність корінних народів і національних меншин України, спільна культурна спадщина, національно-культурні і мовні потреби громадян тощо.

Особливістю конституційно-процесуальних відносин є нерівноправність їх суб'єктів, обумовлена дією принципу влади і підпорядкування, коли одні суб'єкти виступають правомочними сторонами, а інші — правозобов'язаними.

Зміст конституційно-процесуальних відносин характеризується складною структурою. Він виявляється через конституційно-правовий статус їх суб'єктів. Для таких відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб'єктами своїх прав і обов'язків. Так, у значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини, що виникають внаслідок реалізації різних видів правових норм і мають конкретний характер.

4. Конституційно-процесуальне право як наука і навчальна дисципліна.

Наука конституційно-процесуального права — це галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, концепцій та ідей з приводу реалізації суб'єктами конституційно-працесуальних відносин своїх прав та обов'язків, які складаються в процесі організації і здійснення публічної влади.

Предмет дослідження науки конституційно-процесуального права утворюють:

1) норми права, що формують галузь конституційно-процесуального права;

2) практика реалізації цих норм;

3) суспільні відносини, що регулюються цими нормами;

4) теоретичні (наукові) погляди щодо цих норм, практики їх реалізації та суспільних відносин, що регулюються цими нормами.

Метод науки конституційно-процесуального права — це сукупність правил, засобів, прийомів і принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань про предмет конституційно-процесуального права. Основні методи науки конституційно-процесуального права такі:

1) діалектичний метод, який передбачає вивчення елементів предмета науки конституційно-процесуального права в їх розвитку, а також у безпосередньому взаємозв'язку з нормами конституційного права;

2) історичний метод, що полягає у встановленні передумов і визначенні причин виникнення певних норм й інститутів конституційно-процесуального права, а також особливостей їх реалізації на різних етапах історичного розвитку суспільства і держави;

3) метод системно-структурного аналізу — вимагає детального і поетапного дослідження всіх складових елементів кожного окремо взятого інституту конституційно-процесуального права;

4) метод порівняльно-правового аналізу — передбачає здійснення правового аналізу вітчизняних конституційно-правових норм та інститутів і їх порівняння між собою та з відповідними правовими нормами й інститутами інших держав;

5) формально-логічний метод — полягає у дослідженні змісту норм конституційно-процесуального права у «чистому» вигляді і за допомогою логічних прийомів, без врахування соціально-економічних, суспільно-політичних та інших факторів;

6) соціологічний метод — полягає в узагальненні шляхом вивчення статистичних даних практики діяльності державних та недержавних організацій і окремих громадян, які беруть участь в реалізації конституційно-процесуальних норм.

Конституційно-процесуальне право як навчальна дисципліна являє собою допоміжну частину науки конституційно-процесуального права, що містить матеріал, необхідний для оволодіння студентами відомостями, які утворюють основний зміст предмета галузі конституційно-процесуального права.

Формування навчальної дисципліни конституційно-процесуального права має такі завдання:

1. «вивільнення» конституційного права від чисто процесуальних норм з тим, щоб воно було цілком присвячене питанням теорії конституціоналізму без відволікання на розгляд процедурних питань, які доцільно і необхідно вивчати в межах курсу конституційно-процесуального права;

2. систематизація нормативного, теоретичного і практичного матеріалу;

3. навчання студентів роботі з такими новими для вітчизняної правової системи джерелами, як рішення Конституційного Суду України;

4. аналіз численних процедурних питань, що мають значення для реалізації конституційно-правових норм;

5. розгляд у межах курсу не тільки процедурних питань реалізації тих або інших конституційних інститутів, а й вміщення норм, що з'явилися у зв'язку із запровадженням у вітчизняну правову практику нового типу судочинства — конституційного, необхідність оволодіння яким зростає в міру становлення конституційного правосуддя;

6. формування у студентів навичок практичної роботи як з Конституцією (що має пряму дію), так і з конституційним та конституційно-процесуальним законодавством;

7. навчання студентів складанню процесуальних документів (конституційних подань та конституційних звернень до Конституційного Суду України, індивідуальних та колективних звернень до органів державної влади та місцевого самоврядування, заяв, клопотань та інших документів).