2) За характером регулятивних приписів, що містяться у нормі:

а) дозвільні — норми, що вказують на певний спосіб здійснення юридично значущих дій, певний спосіб реалізації суб'єктами належних їм прав і обов'язків;

б) зобов'язуючі норми, що вказують на необхідність здійснення відповідної дії у пепний, чітко визначений спосіб;

в) забороняючі норми, що виключають можливість здійснення певних дій у певний спосіб.

3. За сферою дії:

а) загальні — їх дія поширюється на всіх суб'єктів;

б) спеціальні — орієнтовані на певну групу однорідних суб'єктів (наприклад державних службовців);

в) виняткові — у передбачених законом випадках усувають дію норм щодо певних суб'єктів.

Конституційно-процесуальні норми утворюють низку окремих інститутів конституційно-процесуального права.

Інститут конституційно-процесуального права — це відносно самостійний і об'єктивно відокремлений комплекс конституційно-процесуальних норм, що регулюють у межах галузі конституційно-процесуального права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин.

Виділяють три типи конституційно-процесуальних інститутів:

1) загальні (генеральні) — мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери суспільних відносин (наприклад, законодавчий процес, виборчий процес);

2) головні — в межах загальних інститутів об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин (наприклад, порядок ухвалення законопроекту, порядок ведення передвиборної агітації);

3) початкові (субінститути) — в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин (наприклад, перше читання законопроекту, порядок використання друкованих ЗМІ і т. ін.).

Система конституційно-процесуального права України складається з таких інститутів:

1) механізм реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

2) виборчий і референдний процес;

3) законодавчий процес;

4. парламентські процедури;

5. конституційна відповідальність;

6. конституційне судочинство (конституційна юстиція);

7. організація та функціонування місцевого самоврядування.

3. Конституційно-процесуальні відносини.

Конституційно-процесуальні відносини – це врегульовані нормами конституційно-процесуального права суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації встановлених нормами конституційно-процесуального права суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків, носіями яких виступають учасники цих відносин.

Конституційно-процесуальні відносини характеризуються тим, що:

а) нерозривно пов'язані з нормами конституційного права, виникають і здійснюються на їх основі;

б) полягають у реалізації прав і обов'язків суб'єктів конституційно-правових відносин;

в) встановлюють порядок втілення в життя норм конституційного матеріального права;

г) охороняються державою, забезпечуються заходами юридичного впливу.

У структурі конституційно-процесуальних відносин виділяють такі елементи:

1. суб'єкти;

2. об'єкти;

3. зміст.

Суб'єкти конституційно-процесуальних відносин — це індивідуальні та колективні суб'єкти права, які використовують свою конституційну правосуб'єктність для реалізації належних їм суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків, визначених нормами конституційного права.

Суб'єктами конституційно-процесуальних відносин можуть бути:

1) фізичні особи (індивідуальні суб'єкти):

– громадяни України;

– іноземні громадяни;

– біженці;

– особи без громадянства (апатриди);

– особи з подвійним громадянством (біпатриди);

2) юридичні особи (колективні суб'єкти):

– державні органи, підприємства, установи, організації;

– органи місцевого самоврядування;

– комерційні організації;

– громадські об'єднання;