2. Фіскальна політика: мета, важелі, різновиди, мультиплікативні ефекти, проблеми реалізації

Бюджетно-податкова або фіскальна (від лат. „fiscus” – казна) політика держави – один з напрямів макроекономічної політики. Фіскальну політику проводить уряд під контролем парламенту (в Україні – Верховної Ради).

У широкому розумінні фіскальна політика включає заходи щодо зміни державних закупівель, податків, трансфертів приватному сектору, платежів з обслуговування державного боргу, спрямованих на зміну об’ємів ВВП з метою досягнення рівноваги, повної зайнятості, збалансованого неінфляційного зростання. В більш вузькому розумінні фіскальна політика розглядається як регулювання рівня економічної активності шляхом зміни державних закупівель і оподаткування. Таким чином бюджетно-податкова або фіскальна політика – система заходів держави щодо зміни державних закупівель та оподаткування, спрямована на забезпечення рівноваги за умов повної зайнятості та неінфляційного зростання ВВП.Інструментами (важелями) фіскальної політики вважаються державні закупівлі, трансферти і податки.

Державні закупівлі - складова державних видатків. Структура видатків держави зумовлена її функціями в сучасній економіці. У найзагальнішому вигляді структурадержавних видатків: витрати в державному секторі (втому числі заробітна плата працівникам держсектора); платежі за товари та послуги для поточного споживання; державні інвестиції – капітальні витрати (на будівництво виробничих об’єктів, споруд, доріг і т.ін.); трансферти приватному сектору (допомога безробітним, малозабезпеченим, інвалідам і т.ін.); обслуговування державного боргу. Перші три позиції визначають державні закупівлі, у складі яких можна виділити: державні закупівлі споживчих товарів та послуг; державні інвестиції.

Механізм фіскальної політики ґрунтується на мультиплікативних ефектах зміни держзакупівель і чистих податків (податки за мінусом трансфертів).

Мультиплікатор державних закупівель (на підставі загальної формули мультиплікатора витрат) вимірюється наступним чином:

µ_G = , (4.1)

де µ_G – мультиплікатор державних закупівель, ΔY – зміна обсягів національного виробництва (рівноважного ВВП, сукупних витрат і сукупних доходів в національній економіці), спричинена зміною автономних державних закупівель на величину ΔG.

Мультиплікатор державних закупівель працює в двох напрямах: якщо держзакупівлі зростають, то витрати, доходи і ВВП помножено збільшуються, якщо держзакупівлі зменшуються, то перелічені величини помножено скорочуються.

Формула мультиплікатора держвитрат (держзакупівель) на основі граничної схильності до споживання і заощадження (с ׳і s׳), граничної податкової ставки (t' = ΔТ/ΔY):

µ_G = (4.2)

Мультиплікатор чистих податків:µ_T = - , (4.3)

де µ_T – мультиплікатор чистих податків, ΔY – зміна обсягів національного виробництва (рівноважного ВВП, сукупних витрат і сукупних доходів в національній економіці), спричинена зміною чистих податків на величину ΔТ.

Мультиплікативний ефект зміни податків працює в двох напрямах: якщо податки зростають, то витрати, доходи і ВВП помножено зменшуються, якщо податки зменшуються, то перелічені величини помножено зростають (знак „-” у формулі 3 вказує на обернену залежність ΔY від ΔТ).

Формула мультиплікатора чистих податків, де відображено його залежність від граничної схильності до споживання, заощадження і граничної ставки оподаткування:

µ_T = (4.4)

Мультиплікатор податків менший за мультиплікатор витрат (державних закупівель) пропорційно граничній схильності до споживання. Оскільки – це мультиплікатор витрат, то мультиплікатор податків:

µ_T = с' × µ_G (4.5)

Оскільки µ_G>с'×µ_G, то, наприклад, зростання державних закупівель на одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на одиницю. Тому для досягнення цільового приросту доходу державні закупівлі потрібно збільшити на меншу величину, ніж зменшення чистих податків.

У макроекономіці окремо виділяється мультиплікативний ефект фіскальної політики, який виникає коли державні закупівлі і чисті податки змінюються одночасно в одному напрямі і на однакову величину. Цьому варіанту відповідає тотожність між зміною державних закупівель і зміною чистих податків:

ΔG = ΔТ (4.6)

Особливість цього варіанта фіскальної політики полягає в тому, що він породжує мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює або менше одиниці.

Залежно від цільової спрямованості фіскальної політики розрізняють: стимулювальну (експансіоністську) та стримувальну (рестрикційну). За рівнем керованості фіскальними інструментами розрізняють дискреційну (свідому) і недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Стимулювальна бюджетно-податкова політика (фіскальна експансія)застосовується для пожвавлення економічної кон’юнктури, тобто стимулювання сукупного попиту та/або сукупної пропозиції. З цієї метою уряд може: збільшувати державні закупівлі і трансфертні платежі, зменшувати податки, або поєднувати зростання держзакупівель і трансфертів із скороченням податків (враховуючи, що мультиплікативний ефект зростання державних закупівель більше в порівнянні з мультиплікативним ефектом скорочення податків). Така політика спрямована на стимулювання (збільшення) сукупного попиту та може призвести: в короткостроковому періоді, в умовах неповної зайнятості – до зростання обсягів національного виробництва та зайнятості ресурсів, тобто дозволяє здолати циклічний спад економіки; в довгостроковому періоді, в умовах повної зайнятості – до інфляції.

Стимулювальна фіскальна політика, зокрема політика скорочення податків, впливає і на сукупну пропозицію, а отже і на співвідношення „рівень цін – реальне виробництво”. Стимулювальна фіскальна політика на сукупній пропозиції позначиться таким чином: скорочення податків збільшує доходи після сплати податків, а відтак зростають заощадження домогосподарств, які можуть використовуватись на інвестування; скорочення оподаткування підприємців збільшує прибутковість інвестицій та їхні можливі об’єми, таким чином у перспективі зростають виробничі можливості та потужності; скорочення прибуткових індивідуальних податків збільшує заробітну плату, а відтак посилюються стимули до праці, зростає пропозиція робочої сили; скорочення ставок оподаткування є хорошим стимулом розвитку підприємництва і т.ін.

В довготривалій перспективі політика зниження оподаткування може призвести до розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу.

Стримувальна бюджетно-податкова політика (фіскальна рестрикція)здійснюється в умовах інфляційного зростання, коли спостерігається „перегрів” економіки. З цієї метою уряд може: зменшувати державні закупівлі і трансфертні платежі, збільшувати податки, або поєднувати перше та друге. Така політика також впливає на сукупний попит і сукупну пропозицію. Вона доцільна в умовах інфляції, яка виникає в наслідок надлишкового сукупного попиту в умовах повної зайнятості. Інфляція попиту може знижуватися ціною зростання безробіття і скорочення обсягів національного виробництва. Довготривале підвищення податків може призвести до розгортання механізму стагфляції, коли спад ділової активності (стагнація)буде супроводжуватись інфляцією.

Дискреційна фіскальна політика – політика, в межах якої зміна державних видатків, трансфертів і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту. Недискреційна фіскальна політика стосується лише податків і трансфертів, які є функцією від доходу. Тому недискреційною є така фіскальна політика, яка, встановлюючи певну залежність податків і трансфертів від доходу, забезпечує їм можливість змінюватися в автоматичному режимі в разі зміни доходу (ВВП).

Здійснення автоматичними стабілізаторами своєї функції в економіці без спеціальних державних рішень не означає, що держава в цьому процесі виконує лише роль стороннього спостерігача. Вона впливає на дію автоматичних стабілізаторів опосередковано. Роль держави полягає в тому, що вона впроваджує (вмонтовує) в економіку певну систему податків і трансфертних платежів. Внесенням змін у цю систему держава впливає на ефективність автоматичних стабілізаторів.

Заходи фіскальної політики прямо чи опосередковано пов’язані з державним бюджетом: будь-які зміни у фіскальній політиці супроводжуються відповідними змінами у державному бюджеті. Наприклад, змінюючи рівень податкових ставок, держава змінює обсяг податкових надходжень до бюджету, а змінюючи обсяг державних закупівель, вона впливає на видатки бюджету. Звичайно, безпосередньою метою дискреційної фіскальної політики є досягнення певного стабілізаційного ефекту в економіці, тобто збільшення обсягів виробництва, зменшення безробіття та зниження інфляції. Проте, виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика водночас реалізує і бюджетну функцію.

Однією з проблем фіскальної політики є дотримання збалансованого бюджету або фіксованих обмежень бюджетного дефіциту. Американський економіст Артур Лафер висунув гіпотезу, згідно з якою нижчі податкові ставки можуть бути сумісні з попередніми і навіть зі збільшеними податковими надходженнями. Такий ефект досягається внаслідок того, що зниження оподаткування здатне спричиняти зростання податкової бази в економіці, скорочення масштабів ухилення від сплати податків, зменшення обсягів трансфертних платежів. Графічна модель, що має назву «крива Лафера», наведено рис. 4.1.

Крива Лафера відбиває зв'язок між податковою ставкою (t) і податковими надходженнями (АТ). Згідно з кривою Лафера, якщо податкова ставка зростає від нуля до 100 %, то податкові надходження спочатку збільшуються до максимальної величини (АТ₂), а потім зменшуються знову до нуля. Точка t₁ відображує надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, тобто не створює економічним суб'єктам достатніх стимулів для постійного збільшення ВВП як податкової бази. Але крім надмірної податкової ставки в інтервалі від нуля до 100 % знаходиться і оптимальна податкова ставка, здатна стимулювати ділову активність і на цій основі забезпечувати максимальну величину податкових надходжень (t₂).

До фіскальної політики входять лише такі маніпуляції державним бюджетом, які не викликають зміни грошей в обігу.

Згідно з Бюджетним кодексом України державний бюджет– це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються державою. Державний бюджет України, як відомо, щорічно затверджує (на наступний рік) Верховна Рада України.

Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджет може бути збалансованим або незбалансованим, тобто мати дефіцит (коли доходи бюджету не покривають його видатки) або профіцит (коли доходи бюджету перевищують його видатки).

Стан державного бюджету статистика оцінює на підставі різноманітних показників:

абсолютних показників (абсолютної різниці між видатками і доходами): якщо видатки бюджету перевищують його доходи – дефіцит бюджету; якщо доходи бюджету перевищують його видатки – профіцит бюджету;

відносних показників: як співвідношення дефіциту або профіциту і ВВП у відсотках; доходи бюджету у відсотках до ВВП; видатки бюджету у відсотках до ВВП та ін.

Стан державного бюджету залежить як від дискреційних заходів фіскальної політики, так і від економічного циклу.

В разі дефіцитного бюджету виникає необхідність пошуку і залучення коштів для фінансування бюджетного дефіциту. В якості основних джерел фінансування бюджетного дефіциту виділяють: державні позики (внутрішні і зовнішні) та грошову емісію.

Недоліком та наслідком боргового фінансування є державний борг.

Згідно з Бюджетним кодексом України, державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань уряду, включаючи й ті боргові зобов’язання, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов’язань, які бере на себе уряд. (Тому в Україні розрізняють державний прямий борг і гарантований борг).

Для кількісної характеристики держборгу макроекономічна статистика використовує абсолютні і відносні показники. Абсолютна величина держборгу – це сума, накопичених за визначений проміжок часу, дефіцитів бюджету за мінусом профіцитів бюджету, які мали місце в той же період. Відносні показники: державний борг у відсотках до ВВП; держборг у відсотках до видатків державного бюджету; держборг у відсотках до експорту країни та ін.

Оскільки державні позики є внутрішніми і зовнішніми, то і державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу.

Проблеми реалізації фіскальної політики:

Перша група проблем одержала назву „проблеми часу”:

існує лаг (часовий інтервал) розпізнавання того чи іншого макроекономічного явища, у відповідь на яке повинна проводитись відповідна фіскальна політика;

існує „адміністративна затримка” – період часу між моментом, коли буде визнано необхідність прийняття фіскальних заходів і моментом, коли ці заходи будуть задіяні;

існує функціональне запізнення – проміжок часу між моментом, коли уряд приймає рішення щодо заходів фіскальної політики і моментом, коли вони почнуть впливати на об’єм виробництва, зайнятість і рівень цін.

Друга група проблем одержала назву „політичні”:

фіскальна політика формується на політичній арені і це значною мірою ускладнює її використання;

підвищення податків і скорочення держвидатків – заходи непопулярні, а тому на догоду виборцям можуть не проводитись.

Третя група проблем пов’язана з впливом, а точніше протидією „чистого експорту”. По-перше, безпосередньо через зовнішню торгівлю. Другий канал впливу пояснимо на прикладі: підвищення ставки процента на фінансовому ринку в наслідок стимулювальної фіскальної політики збільшує потік іноземного капіталу в країну  зростає попит на національну валюту  підвищується курс національної валюти  дорожчає експорт та дешевшають імпортні товари  скорочується “чистий експорт”. В разі стримувальної фіскальної політики буде спостерігатись зворотній процес.

Фіскальна політика супроводжується „ефектом витиснення приватних інвестицій” та „інфляційним ефектом”.