1. Рецидив злочинів, його різновиди.

Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцевину злочинного світу.

Кримінальний рецидив — поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності злочинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне законодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для визнання неодноразово засудженої особи особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й призвело до того, що серед багатьох правників, особливо практиків, поширилося помилкове ототожнювання рецидиву з поняттям особливо небезпечного рецидивіста. Стаття 33 Кримінального кодексу України поняття рецидиву визначає так: "Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин".

Кримінологічне розуміння рецидиву злочинів є ширшим, ніж кримінально-правове. Воно охоплює не лише умисні, а й необережні злочини. Визначення рецидиву не може ігнорувати такої обставини, як минула судимість. Цим рецидив відрізняється від інших видів множинності злочинів — повторності і сукупності: людина вже отримала покарання, але не зробила для себе позитивних висновків. Відповідальність за минулі "гріхи" психологічно відокремлює рецидивіста від тих, які хоча й не раз вчиняли злочини, але не були викриті та не понесли кари. Кримінологічне визначення рецидиву можна сформулювати так: рецидив злочинів — це повторне кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості.

Залежно від кількості судимостей або інших форм притягнення до

кримінальної відповідальності, рецидив буває простим (дві судимості) і складним чи багаторазовим (три і більше судимостей).

За характером злочинів рецидив може бути спеціальним, якщо він складається з однакових або однорідних суспільно небезпечних діянь, і загальним, який об'єднує неоднорідні злочини (наприклад, перша судимість за злісне хуліганство, друга — за шахрайство).

За ознакою тяжкості виділяють рецидив тяжких злочинів і особливо небезпечний рецидив.

Злочинна діяльність рецидивістів може мати ознаки водночас спеціального і загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя — за зґвалтування). Такий рецидив називають змішаним.

2. Характеристика особи рецидивіста.

Злочинна діяльність кожного рецидивіста по-своєму унікальна, як унікальна і будь-яка особа. Разом з тим, існують загальні ознаки однорідних злочинів, наприклад, крадіжок, убивств, хабарництва, що впливають на формування типових рис особи злодія, убивці, хабарника тощо. З урахуванням сказаного, можна стверджувати, що особа рецидивіста — це сукупність психологічних і моральних якостей, типово властивих винним у злочинній діяльності певного спрямування, які неодноразово притягуються за це до кримінальної відповідальності.

Безпорядне життя під час недовгих інтервалів між судимостями, зловживання алкоголем та наркотиками, суворі умови перенаселених слідчих ізоляторів швидко порушують здоров'я. Неврози, психопатичні відхилення, туберкульоз, венеричні хвороби — звичні наслідки численних "ходок" до місць позбавлення волі. Серед обстежених лікарями особливо небезпечних рецидивістів виявилося 42 % інвалідів.

Більшість рецидивістів страждає різного роду психопатіями, алкоголізмом, наркоманією та іншими формами психічних захворювань, що не виключають осудність і в спеціальній літературі іменуються пограничними. Найпоширенішою серед засуджених за тяжкі насильницькі злочини є епілептоїдна (збуджена) психопатія (близько 50 %). Епілептоїди гнівливі, запальні, імпульсивні, схильні до алкогольних запоїв.

Помітне місце серед психопатів займають істеричні особи (близько 20 %), для яких властиві егоцентризм, прагнення звернути на себе увагу оточуючих, жадоба свого визнання, брехливість і підкреслено театральна поведінка. Вони найбільше повторюють корисливі злочини — крадіжки, шахрайство тощо.

Досить поширеною є також психопатія нестійкого типу (циклотімічна) — 16%. Для таких осіб характерні емоційна неврівноваженість, несподівана зміна настрою — від ейфорії до глибокої депресії. Типова структура рецидиву для них — хуліганство, вандалізм, грабежі, розбої, зґвалтування тощо.

Для рецидивістів, які вчиняють переважно корисливі злочини, властиві також параноя і шизоїдна психопатія (15 %). Параноїки надто егоїстичні, вірять у свою винятковість, а все, що навколо них, має значення лише тому, що торкається їх особисто. Вони не толерантні, вкрай підозрілі, схильні до агресії. Шизоїди — інтровертні, не охочі до спілкування, не знають співчуття і жалю. Холодність у них доходить до емоційної тупості. Більшість рецидивних проявів пов'язана з агресивними злочинами, які вони вчинюють з винятковою жорстокістю.