4. Попередження жіночої злочинності й проституції

Як засвідчують соціологічні дослідження, більшість працю­ючих жінок, не заперечуючи проти емансипації як такої, пого­дилися б залишити роботу і присвятити себе сім'ї, якби мали для цього матеріальну можливість.

Жінкам, які мають дітей, але бажають працювати, має бути надана можливість працю­вати скорочений робочий день без зниження заробітної платні. Матерям-одиначкам і багатодітним сім'ям необхідно подавати матеріальну допомогу у значно більших розмірах.

Потребує розробки концепція виховання дітей і особливо дівчат. В її основу повинна бути покладена моральність і поряд­ність. Без оголошення рішучої боротьби з аморалізмом, пропага­ндою вседозволяючої сексуальності й насильства, які значною мірою панують нині в духовній сфері суспільства, не може бути й мови про нормальне виховання підростаючого покоління. У зазначеній концепції потрібний чіткий і розумний розподіл форм, методів і кінцевої мети виховання хлопчиків і дівчат. Властиві їм від природи особливості фізичної і психічної струк­тури мають не нівелюватись, а повністю використовуватися для досягнення мети виховання. Можливо, доцільно поверну­тися до ідеї роздільного навчання у школі дітей різної статі.

Розвіювання образу повії як привабливого для жінки — важ­ливе завдання засобів масової інформації, усіх, хто займається вихованням. Нині ж спостерігається відсторонений погляд на цю проблему, а подекуди відбувається приховане милування "найстародавнішою професією". На поширення проституції на­цілені пропозиції, які закликають до її легалізації, завдяки якій держава буцімто отримуватиме надзвичайні доходи у ви­гляді податків. Суспільство повинно боротися з такими про­явами. Треба позитивно оцінити встановлення в новому Кримі­нальному Кодексі України кримінальної відповідальності за систематичне зайняття проституцією.

Необхідно рішуче змінити ставлення до боротьби із секс-біз­несом, який наживається на проституції. Нове кримінальне за­конодавство за прикладом багатьох країн світу створило систе­му норм, які передбачають відповідальність усіх, хто прямо чи опосередковано паразитує на проституції (ст. 301-303 КК Укра­їни). Потрібно створити повноцінну службу у структурі карного розшуку міліції і перші кроки в цьому напрямі вже зроблені.

Гуманними є положення нового Кримінального Кодексу Ук­раїни про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей. У разі призначення покарання у виді об­меження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбав­лення волі на строк більше п'яти років за тяжкі й особливо тяж­кі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспи­тового строку в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку (ч. 1 ст. 79 КК України).

Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жі­нок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк біль­ше п'яти років за умисні тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною три­річного віку (ч. 1 ст. 83 КК України).

Безсумнівно, потребують теоретичної й практичної розробки методи групової та індивідуальної профілактичної роботи з жін­ками різного віку як тих, від кого можна очікувати вчинення злочину, так і тих, кого вже було засуджено і звільнено від від­бування покарання.

Важливого значення набуває виховна робота із засудженими жінками до позбавлення і обмеження волі з метою зниження рецидиву. Потрібно впровадити комплексну систему психолого-педагогічного впливу на засуджених із застосуванням ауто-генних тренувань, індивідуальних програм самовиховання, за­нять у споріднених групах, семінарів, бесід, вікторин, лекцій з правових та інших питань. Завдання цих заходів мають поля­гати в самопізнанні засуджених, їх умінні володіти власними емоціями, прагненні до вдосконалення, формуванні почуття впевненості у собі, створенні позитивних установок. Усе це спри­ятиме ресоціалізаціїї особи засудженої жінки, потягу до пере­осмислення власної особистості й шляху свого подальшого життя.