122. Моделі прогнозування банкрутства суб’єктів господарювання

Одним з головних завдань СРПР є виявлення загрози банкрут­ства — прогнозування банкрутства. Основне значення прогнозу­вання банкрутства полягає у своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенден­цій. Коло осіб (інституцій), для котрих надзвичайно важливими є результати прогнозування банкрутства, досить широке. Сюди можна віднести як менеджмент, наглядову раду, власників дано­го підприємства, так і його клієнтів, кредиторів, постачальників засобів виробництва, конкурентів, фінансові органи. Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є нічим іншим, як оцін­кою кредитоспроможності підприємства, тобто основний його зміст зводиться до прогнозування й оцінки можливих негативних сценаріїв розвитку підприємства, що можуть призвести до непла­тоспроможності і втрати ліквідності даного підприємства, а отже, до неповернення кредитів і збитків для кредиторів.

Одним з методів прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Зміст цього аналізу полягає в тому, що за допомогою математико-статистичних методів будується функ­ція та розраховується інтегральний показник, на основі якого можна з великою часткою ймовірності передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників великої кілько­сті підприємств, одні з яких збанкрутіли, а інші успішно продов­жують свою діяльність. При цьому підбирається ряд показників (коефіцієнтів), для кожного з яких визначається питома вага у так званій дискримінантній функції. Як і граничне значення обраних показників, вагомість може коригуватися. Вона залежить від га­лузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтегрального показника робиться висно­вок про належність об'єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів чи до групи успішно функціонуючих підприємств. У зарубіжній практиці досить поширеними є побудовані на розрахунку інтегрального показника моделі прогнозування банкрутства. Най­більш відомими з них є модель Альтмана та модель Спрінгейта.

Модель Альтмана: Z=1,2A+1,4B+3,3C+0,6D+1,0E. В цій моделі А – робочий капітал \ загальна вартість активів; В – чистий прибуток \ загальна вартість активів; С – чистий дохід \ загальна вартість активів; Д – ринкова вартість акцій \ сума заборгованості; Е – обсяг продажу \ загальна вартість активів. Значення показника Z так пов’язане з імовірністю банкрутства : менше 1,8 дуже висока; від 1,8 до 2,7 висока; від 2,71 до 2,99 можлива; Більше 3 дуже низька.

Модель Спрінгейта: Z=1,03A+3,07B+0,66C+0,4D. А – таке ж як у Альтмана, В – прибуток до сплати податків і % \ загальна вартість активів; С – прибуток до сплати податків \ коротк. Заборгованість; Д - обсяг продажу \ загальна вартість активів. Якщо Z менше 0,862, то під-во є потенційним банкрутом.

123.Фінансовий контролінг в системі антикризового управління. Суттєвим фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень у фінансовій сфері, є відсутність на вітчиз­няних підприємствах системи ефективного контролінгу. Фінан­совий контролінг включає широке коло функцій і завдань:

• розробка фінансової стратегії;

• прогнозування, планування та бюджетування;

• координація планів і діяльності;

• фінансовий аналіз;

• оцінка та управління фінансовими ризиками;

• внутрішній аудит і контроль;

• інформаційне забезпечення;

• методологічне забезпечення та внутрішній консалтинг.

З наведених функціональних завдань контролінгу випливає необхідність його впровадження на підприємствах, яким загро­жує криза, та тих, які перебувають у фінансовій кризі. Як елемент антикризового фінансового управління, контроллінг забезпечує вирішення таких завдань:

1. Впровадження (або підвищення ефективності функціону­вання) системи раннього попередження та реагування з тим, щоб прискорити виявлення кризових явищ і забезпечити вжиття адек­ватних заходів для їх подолання.

2. Розробка ефективної санаційної концепції та плану санації, що має здійснюватися у тісному співробітництві із зовнішніми експертами.

3. Контроль за реалізацією плану санації та своєчасне вияв­лення відхилень, додаткових ризиків і шансів з відповідним ко­ригуванням плану.

Вказані завдання досягаються в ході виконання службами контролінгу своїх функцій та використання специфічних мето­дів й інструментів. До основних специфічних методів контро­лінгу належать такі: бенчмаркінг, вартісний аналіз, аналіз точки беззбитковості, портфельний аналіз, опитування (анкетування); SWOT-аналіз (аналіз сильних і слабких місць); нуль-базис бю­джетування; АВС-аналіз; ХУZ-аналіз. Також дійовим інструментом фінансового контролінгу, без якого неможливо запровадити ефективне антикризове управління під­приємством, є система раннього попередження та реагування