2.2. Вимоги до форми договору

Частина 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлює вимоги щодо форми господарських договорів. За загальним правилом, господарські договори укладаються в письмовій формі.

Це зумовлено низкою чинників і, насамперед, необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітністю суб’єктами господарських правовідносин, захистом інтересів сторін договору.

Якщо договір укладається у спрощеній формі, слід враховувати, що у документах, якими обмінюються сторони, мають міститися всі істотні умови договору певного виду. Законодавчою новелою є правило стосовно обов’язкового скріплення печаткою договорів, що укладаються у вигляді єдиного документа.

Якщо договір укладається у вигляді єдиного документа, в ньому мають бути відображені реквізити договору. Іноді законодавець припускається плутанини щодо визначення реквізитів договору, ототожнюючи їх з умовами договору.

Укладання договору у простій письмовій формі проходить певні стадії, саме тому, можна сказати, що договір для отримання загальновизначенного виду простої письмової форми, в залежності від стадії, перетворюється з однієї форми в іншу.

Так, за загальним порядком укладення господарського договору складається з таких стадій:

• проекту договору;

• протоколу розбіжностей;

• безпосередньо врегулювання розбіжностей;

• арбітражного розгляду переддоговірного спору.

На кожній з цих стадій процес укладення договору маже бути завершений, якщо сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов.  У разі недосягнення такої згоди між сторонами про­цес укладення договору переходить до наступної стадії.

Сторона, яка одержала проект договору, може, виявивши свою волю на укладення запропонованого їй договору, запропонувати свою редакцію його окремих умов (за змістом коментованого пункту це може бути як істотна умова договору, так і звичайна або випадкова) або доповнити договір певними умовами.

Прийняття запропонованого проекту договору із зауваженнями умовно можна назвати акцептом на інших умовах. Але, на відміну від правил статті 642 ЦК щодо повноти та безумовності акцепту та статті 646 ЦК, у таких випадк­ах підписання договору із складенням протоколу розбіжностей (акцепт на інших умовах) не вважається новою офертою, і укладання договору переходить до стадії протоколу розбіж­ностей (з перспективою проходження наступних стадій укладання договору).

Слід враховувати, що господарський суд розглядає справи саме у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів (п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК). Проект договору та протокол розбіжностей є доказами вжиття заходів досудового врегулювання господарських спорів, вони є свідченням існування спору, який виник при укладанні договору і який сторони передають на вирішення господарського суду.

Врегулювання розбіжностей та конфліктів, які виникають при укладанні господарського договору, є діяльністю контрагентів, спрямованою на формування змісту договору компромісним шляхом. Такий результат може бути досягнутий шляхом взаємних поступок, від­мови однієї сторони від своїх домагань, прийняття оферентом пропозицій іншої сторони тощо.

Якщо сторонами самостійно врегульовано всі розбіжності, що виникли при укладанні договору, це має бути підтверджено у письмовій формі (у спосіб, передбачений коментованим пунктом). У цьому випадку умови договору фіксуються в комплекті документів: самому тексті

договору, протоколі розбіжностей і протоколі узгодження розбіжностей (інших письмових документах).

Ст. 182 Господарського кодексу України передбачає умови укладення попередніх договорів¹.

 За правилами частини 1 статті 635 ЦК попередній договір укладається у формі, передбаченій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у пи­сьмовій формі. Враховуючи, що за загальним правилом господарські договори повинні укла­датися письмово, попередні договори, спрямовані на укладення у майбутньому господар­ських договорів, також повинні мати письмову форму².

Попередній договір трансформується в основний договір, як правило, за взаємною зго­дою сторін.

За змістом норми частини 3 коментованої статті проект основного господарського дого­вору може бути складений будь-якою стороною у договорі і надісланий іншій. Слід врахову­вати, що попередній договір та основний договір мають різну спрямованість. За наявності узгоджених істотних умов основного договору, викладених у попередньому договорі, проект основного господарського договору буде відрізнятися своїм предметом.

З укладенням основного договору попередній договір втрачає чинність: основний договір повинен вважатися таким, що замінив собою попередній договір та скасував або змінив всі ті умови, на яких сторони бажали укласти договір, але котрі за їх взаємною згодою не знайшли місця в основному договорі. Це стосується і тих випадків, коли сторони уклали основний до­говір на дещо інших, ніж у попередньому договорі, умовах.

Оскільки відповідно до частини 1 коментованої статті строк дії зобов'язання суб'єкта гос­подарювання укласти основний господарський договір обмежений одним роком, право сто­рони вимагати в судовому

____

¹Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-ІV зі змінами №%49 (549-16) від 09.01.2007

²Цивільний кодекс україни від 16.01.2003 №435-IV зі змінами №111-V (1111-16) від 31.05.2007

порядку трансформації попереднього договору в основний також може бути реалізоване протягом цього строку.

Згідно з частиною 2 статті 635 ЦК сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збит­ки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами ци­вільного законодавства.

У разі коли сторони не вчинили будь-яких дій, спрямованих на укладення основного до­говору до закінчення передбаченого для його укладення строку, зобов'язання укласти основний договір припиняється. З припиненням цього зобов'язання будь-яка із сторін попе­реднього договору не має права в судовому порядку вимагати укладення основного догово­ру, сплати неустойки, якою забезпечувалося виконання попереднього договору.

Відповідно до частини 8 статті 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» та частини 2 статті 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державне замовлення є обов’язковим для підприємств та організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб’єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до чинного законодавства монополістами на відповідному ринку продукції ¹.

Суб'єкти господарювання інших форм власності мають добровільно на конкурсних заса­дах укладати державні контракти, в основі яких лежить державне замовлення.

Як уже зазначалося, для суб'єктів господарювання, що засновані на недержавних формах власності, укладання договорів, заснованих на державному акті планування, не є обов'яз­ковим. Однак у тому разі, коли вони добровільно вступають у договірні відносини як вико­навці державного замовлення, їх волевиявлення буде обмежене позиціями державного замовлення.

Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контрак­ту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шля­хом підписання сторонами єдиного документа.

Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням гос­подарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодек­сом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замов­ленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 184 Господарського кодексу України закріплені особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів.

Оферта про укладення договору, який не є обов’язковим для укладення через пряму вказівку закону, може виходити від будь-якої із сторін.

При укладенні господарського договору, який не є обов’язковим для

____ ¹Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 92.

Сторін, вони мають право обрати форму договору за власним розсудом: повну письмову у вигляді єдиного документа або спрощену форму.

За змістом частини 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів у спрощений спосіб не допускається.

До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного воле­виявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Укладення господарських договорів у конкурентний спосіб (на торгах) відрізняється від загального порядку укладення господарських договорів, передбаченого статтею 181 ГК. Норма аналогічного змісту є у статті 650 ЦК, згідно з якою особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного за­конодавства. 

На цей час чинним законодавством України не використовується інтегроване легальне ви­значення торгів як конкурентного способу встановлення договірних відносин. Через це як синоніми вживаються терміни «публічні торги», «аукціон», «конкурс», «тендер» тощо. 

У найширшому розумінні торги є способом укладення договорів в умовах конкуренції суб'єктів господарювання, за допомогою якої відбувається встановлення договірних відно­син певного виду між організатором торгів (власником, уповноваженою ним особою, спеціа­лізованою організацією) і тим суб'єктом (переможцем торгів), котрий запропонував най­більш вигідні для організатора торгів умови договору. 

Здійснення біржової торгівлі, проведення аукціонів і конкурсів мають специфічні особли­вості, які, з одного боку, обумовлені їх різним правовим регулюванням і діловими звичаями, а з іншого - мають суттєву схожість, що дає можливість об'єднати їх у збірне поняття «торги».

Встановлення договірних відносин відбувається в умовах конкуренції, причому остання може існувати як між тими суб'єктами, що пропонують до продажу якийсь товар, яким може бути як майно, так і певні права (у разі укладення ф'ючерсних і опціонних контрактів), так і між суб'єктами, котрі бажають придбати цей товар на певних умовах. Слід зазначити, що конкуренція покупців має місце при укладенні договорів як на аукціонах, конкурсах, так і на біржах. Однак, на відміну від аукціонів та конкурсів, у біржовій торгівлі можлива конкурен­ція не тільки покупців, а й продавців.

Укладання організаційно-господарських договорів передбачено ст. 186 Господарського кодексу України.

Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійсню­ватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сто­рін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організа­ційно-господарських договорів не допускається. 

Виходячи з того, що поняття господарського зобовзання є родовим по відношенню до поняття організаційно-господарського зобовязання, можна констатувати, що дія ст. 179 ГК про загальні умови укладення договорів, які породжують господарські зобов’язання поширюється на всі господарські договори – і майнові, і організаційні. Саме тому, деякі сучасні автори, пропонують викласти ст. 186 ГК України в іншій редакції ¹.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним за­мовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори мо­жуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані

___

¹Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV зі змінами №549-V (549-16) від 09.01.2007

укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Після винесення судового рішення з переддоговірного спору зміст до­говору фіксується комплектом документів: самим договором, протоколом розбіжностей, протоколом погодження розбіжностей або іншими документами, які підтверджують вжиття сторонами заходів щодо врегулювання розбіжностей, та рішенням господарського суду з переддоговірного спору.

Відповідно до статті 84 ГПК України в судовому рішенні зі спору, що виник при укладан­ні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані його укласти, з посиланням на поданий позивачем проект договору. 

Рішення господарського суду з переддоговірного спору (про спонукання до укладення до­говору або щодо умов договірного зобов'язання), будучи обов'язковим для сторін, поро­джує правові наслідки, у тому числі й можливість вжиття заходів господарсько-правової відповідальності за неналежне виконання договору.

Отже, можна зробити висновок, що форма договору з одного боку є проявом укладених господарських зобов’язань, а з іншого – гарантує їх виконання. Таку думку висловлюють і сучасні вчені. Так, О.А. Беляневич пропонує тлумачити господарський договір як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язання між суб’єктами господарювання, суб’єктами організаційно-господарських повноважень, негосподарюючими суб’єктами-юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов’язки в галузі господарської діяльності.