Висновки

Становлення соцiально-орієнтованої ринкової економіки обумовлює необхідність розвитку правової основи регулювання суспільних відносин в галузі економіки. Важливою складовою частиною такого правового забезпечення є господарське законодавство, в тому числі законодавство про господарські договори.

Законодавство про господарські договори за своєю природою є господарсько-правовим інструментом, який характеризується поєднанням майнових та організаційних елементів.

Договір як загально правова категорія є універсальним засобом самоорганізації різноманітних суспільних явищ. Як правова форма соціального спілкування договір спрямовується на досягнення його сторонами певних соціально значущих цілей, правомірного результату, що потребує не тільки узгодження інтересів суб’єктів, а й їх адекватності суспільним потребам та інтересам.

Договір як абстрактне поняття можна розуміти:

1. як дво – або багатосторонюю угоду/ домовленність, що слугує підставою виникнення відносин, за якими визнається правовий (юридичний) характер;

2. як зобов’язання, тобто абстрактну модель правового зв’язку між суб’єктами, тобто правовідносини, в яких правоздатній особі пристоїть конкретний зобов’язаний суб’єкт і де праву одієї особи пристоїть обов’язок іншої до відповідної поведінки.

Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції – основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосування правової форми господарського договору.

Господарський договір виконує низку важливих функцій. Деякі із них притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охоронна), інші – переважно господарським (планування, опосередкування відносин між суб’єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв’язку з врахуванням загальногосподарського інтересу).

Розуміння джерел права залішається предметом діскусії в теорії права та галузевих юридичних науках, що зумовлюється з одного боку, проблематикою право розуміння та визначенням поняття права, а з іншого – метафористичністю самого поняття джерела права.

На мою думку джерела господарського договірного права необхідно розглядати з точки зору їх багатоаспектності.

Використовуючи як поділ джерел права ознаку державно – владного характеру та належність до певного виду соціального регулювання, всі ;;;; господарського договірного права можуть бути поділенні на такі:

1. Формально-юридичні (інституції) джерела, які збігаються із формою права як способом внутрішньої організації та зовнішнього виразу правил поведінки, що містяться в нормах права.

2. Інші соціальні (позаюридичні) джерела, що існують як певні факти соціальної дійсності. До них відносятся норми моралі та звичаї.

Особливе місце в системі джерел господарського договірного права посідає судова практика як результат судового регулювання. У правознавстві продовжується полеміка з широкого кола питань: від власне поняття судової практики, її співвідношення із правотворчістю законодавчого органу до можливості визнання судової практики джерелом права. Сам факт наукової постановки цих питань та тривалість дискусії свідчать про те, що судова практика беззастережно не може бути віднесена ані до нормативно-правових джерел, зважаючи на сутнісні характеристики судової діяльності та судового ришення як одного з її “продуктів”, ані до інших джерел права, оскільки судочинство є різновидом владної ”державної” діяльності по усуненню юридичного конфлікту.

Питання кодифікації норм договірного господарського права є найболючою проблемою регулювання договірних правовідносин. До теперішнього часу більшість питань господарських договірних правовідносин, що не регулюються нормами господарського законодавства, вирішувалося за допомогою норм Цивільного кодексу України. Але вважає, що такий підхід не є вірним, адже господарські договірні правовідносини мають свою специфіку, тому застосування загальних положень про цивільно-правові зобов’язання (договірні) може виявитися не тільки не ефективним, але, навіть, і таким, що суперечить меті договору. Саме тому, на нашу думку, необхідне прийняття єдиного нормативно – правового акту , який би комплексно регулював усі сторони договірного господарського права.

У сучасних умовах у зв’язку зі змінами, що відбуваються в України, система договорів потребує подальшого удосконалення. Зі скасуванням планових засад у регулюванні народного господарства і розвитком підпріємництва сторонами договору, скажімо поставки, можуть бути не тільки юридичні, але й фізичні особи-підпріємці. Ця обставина спряла наближенню договору поставки до логовору купівлі-продажу. У межах структури цих договорів помітного розвитку набули бартерні договори. Виникли і такі різновиди договорів, як договори лізингу, що не охоплюються поняттям договорів майнового найму. Суттєво розширилося коло договорів, які входять до складу договорів підрядного типу і договорів про надання послуг.