3.3. Відповідальність за порушення умов господарського договору

Субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо вико­нання зобов'язання — відповідно до вимог, що зазвичай у певних умовах став­ляться.  Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для

належного вико­нання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для засто­сування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.  Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держа­ви, у тому числі відшкодування збитків учасникам господар­ських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забез­печувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на приципах згідно з якими:

- потерпіла сторона має право та відшкодування збитків, незалежно під того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; 

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;  - у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції².

На жаль, не всі субєкти господарювання дотримуються цих

____ ¹Щербина В.С. Господарське право. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 653 с.

²Потопальський С.С. Проблеми правового регулювання недійсності договорів за законодавством України // Вісник господарського судочинства. – 2005. - №6. – с. 160-168.

Принципів, що призводять до конфліктів та суперечностей між підприємтсвами, організаціями, державними та іншими органами стосовно їх прав та обовязків.

Частина таких конфліктів вирішується за допомогою правового механізму врегулювання, який довів ефективність не тільки за минулих часів, а й у період переходу до ринкових відносин, інші передаються на вирішення господарських судів.

Загальновідомий термін «санкція» походить від латинського «sanctio» - найсуворіша постанова. Поняття господарських санкцій та їх виділення в окрему самостійну групу є новелою у законодавстві й охоплює широке коло заходів, перелік та порядок застосування яких встановлено Господарським кодексом України та спеціальними законами.

Залежно від економічного та правового результату, на який вони спрямовані, законодавство розрізняє такі види господарських санкцій:

а) відшкодування збитків, що має на меті поновлення

порушеної матеріальної сфери по­терпілого від господарського правопорушення. 

Традиційно для українського законодавства збитки включають реальну шкоду, тобто по­несені потерпілим витрати, втрату або пошкодження майна та неотриманий прибуток. Проте Господарський кодекс, на відміну від Цивільного (ч. 2 ст. 22), не передбачає можливості стягнення витрат, які мають бути понесені потерпілим. Неотриманий прибуток ви­значається як доходи, котрі міг би отримати потерпілий за звичайних умов, якщо його право не було б порушено;  б) стягнення штрафних санкцій, що є своєрідним покаранням за допущене правопору­шення.  Розмір штрафних санкцій визначається у твердій сумі або у відсотках до вартості продук­ції, робіт, послуг і передбачається, переважно, договором. Разом з тим спеціальне законодав­ство, що регулює окремі види зобов'язань, може імперативно встановлювати розмір штра­фів за певні порушення. Так, наприклад, транспортними статутами передбачені розміри штрафів за прострочення доставки вантажів, які не можуть бути змінені за згодою сторін¹. Штраф, на відміну від пені, нараховується та стягується одноразово;  в) оперативно-господарські санкції, що виконують запобіжну функцію і мають на меті припинення порушення виконання господарських обов'язків та недопущення або мініміза­цію їх негативних наслідків.  Цей вид санкцій є легальним способом самозахисту, який має бути спрямований виключ­но на припинення правопорушення та відповідати характеру останнього. Безпідставне засто­сування оперативно-господарських санкцій може тягти відповідальність особи, що недобро­совісно користується наданим правом.  Адміністративно-господарські санкції покликані охороняти та впорядковувати право­відносини суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самовряду­вання. При застосуванні даних санкцій використовуються владні й адміністративно-розпо­рядчі функції відповідних державних органів, а стягнення з порушників проводиться не на користь їх контрагентів, а до державного бюджету чи до бюджетів органів місцевого само­врядування.  Частиною 4 даної статті встановлено загальне правило, згідно з яким одна частина гос­подарських санкцій (штрафні санкції, відшкодування збитків, оперативно-господарські санк­ції) застосовується за ініціативою учасників господарських відносин, а друга (адміністратив­но-господарські санкції) - уповноваженими органами державної влади або органами місцево­го самоврядування².

У деяких європейських країнах отримларозвиток система

_____

¹Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госиздат юрид. Лит.. 1960. – С. 219-220.

²Алексеев С.С. Право – теория – философия: Опыт комплексного иследования. – М.: Статут, 1999. – с. 136.

превентивного контролю, яка повинна зопобігати застосуванню протиправних договірних застережень. Процесуальним засобом порушення провадження в судді в цьому випадкуслугують так звані позови спілок таасоціацій (зокрема, споживачів) про неправомірність договірних застережень, причому у випадку, коли суд визнає їх такими, відповідач-підприємець зобовязаний утримуватися від використання таких застережень у майбутньому, і не тільки у відносинах із позивачем, але й з іншими контрагентами.

У ЦК Квебеку норми стосовно недійсності умов договору приєднання, які мають на меті захист осіб, які приєднуються, обєднанні параграфом і «Про правові наслідки договору для його сторін» відділу V «Про правові наслідки договору», що само по собі свідчить про те, що ці норми не спрямовуються на недійсність договору як такого:

• умова, яка не включена до договору, але до якої є відсилка в договорі, вважається не дійсною, якщо в момент укладення договору до неї не було привернуто увагу сторони, що приєднуються, якщо лише інша сторона не доведе, що наявність такої умови була відома стороні, яка приєдналася (ст. 1435);

• нерозбірлива ябо неясна для розумної особи умова договору приєднання є недійсною, коли внаслідок цієї умови стороні, що приєдналася, спричинена шкода, якщо тільки інша тсорона не доведе, що нею біли розясненні сторони, які приєдналися, характер та сфера застосування зазначеної умови (ст. 1436);

• будь-яка зловживана умова договору приєднання є недійсною або обсяг встановленого в ній обовязку може бути зменшений; зловживаною вважається будь-яка умова, яка надмірно і несправедливо ставить у невигідне становище сторону, що приєдналася, і тим самим суперечить вимогам добросовісності (с.1437).

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Якщо зобовязання не має особистого характеру, до його виконання боржник може залучити третю особу. Підставою покладення виконання на таку особу може бути договір зобовязаної особи із субпідрядником, постачальником, перевізником тощо. При цьому відповідальність перед покупцем за неякісність продукції, що постачається, може бути передбачена, наприклад, безпосереднбо для третьої особи – виробника. У такому разі претензії та позови мають заявлятис виробникові.

Подіями, що звільняють від господарсько-правової відповідальності, є обставини непереборнної сили, які ще називають «форс-мажорними» осбавинами. Це – обставини, що не залежать від волі учасників господарського зобовязання, мають надзвичайний та невідворотний характер¹.

Однією з необхіднх умов здійснення господарської діяльності є деліктоздатність учасника господарських відносин, тобто здатність самостійно відповідати за взятими на себе зобов'язаннями, яка забезпечується наявністю у нього відокремленого майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Визначені у статтях 136, 137 ГК поняття та межі здійснення таких речових прав, як право господарського відання та оперативного управління, дають підстави вважати,

___

¹Петрова Л.В. Джерела права (критичний методологічний дослід) // Вісник Академії правових наук України. – 1997. - № 1(8). – с. 65-76.

що стягнення на вказане майно при застосуванні господарсько-правових санкцій звертається у такому ж порядку, як і на майно, що знаходиться на праві власності. Власник, котрий наділяє суб'єкта підприємницької діяльності майном на праві господарського відання чи суб'єкта господарювання - майном на праві оперативного управління, не вправі встановлювати будь-яких обмежень на стягнення цього майна при застосуванні до зазначених суб'єктів заходів господарсько-правової відповідальності¹.

У більшості випадків засновники суб'єктів господарювання несуть відповідальність за боргами створеної ними юридичної особи, обмежену їх внеском до статутного фонду. Відповідальність засновників усім належним їм майном законодавчо передбачена для таких видів господарських товариств, як повні та командитні.