13.2.3 Загрози національним інтересам у воєнній сфері та можливості України щодо забезпечення воєнної безпеки

Сьогодні серед фахівців в питанні щодо загроз у воєнній сфері існує досить багато суперечливих думок.

Деякі стверджують, що вказані загрози незначні, що війни, в якій може брати участь Україна, в найближче десятиліття не буде, а основні загрози національній безпеці мають внутрішнє походження.

Інші взагалі пропонують ігнорувати вказані загрози й радісно вітають повідомлення про оголошення майже кожної країни стратегічним партнером Україною.

Звичайно, якщо при розв'язанні тих чи інших проблем, які об’єктивно та постійно виникають у міждержавних стосунках, Україна буде без спротиву погоджуватися з позиціями та вимогами інших країн, спрямованими на реалізацію їх національних інтересів, то не виникатиме ніяких загроз національній безпеці України, у тому числі й у воєнно-політичній сфері.

Але, якщо Україна буде непохитно відстоювати власні національні інтереси, то суперечності, а отже й загрози виникнуть негайно і реагувати на них прийдеться відповідним чином.

Загрози воєнній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища, події, процеси, інші чинники, що створюють небезпеку реалізації життєво важливим національним інтересам України у воєнній сфері.

Джерелами воєнних небезпек національним інтересам України, зокрема, можуть стати:

• прагнення деяких держав (коаліцій держав) до встановлення домінування в окремих регіонах за рахунок воєнно-політичного тиску та їх прихильність до розв'язання конфліктних ситуацій силовими методами;

• діяльність міжнародних терористичних організацій, зокрема, шантаж щодо використання ними зброї масового ураження;

• існуючі та потенційні вогнища локальних воєн і збройних конфліктів, перш за все в безпосередній близькості від кордонів України;

• можливість підриву стратегічної стабільності в результаті порушення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, міжнародних домовленостей у сфері обмеження і скорочення озброєнь, якісного і кількісного нарощування озброєнь іншими державами;

• розширення кола країн, які володіють ядерною зброєю та іншими видами зброї масового ураження;

• створення в регіонах, прилеглих до України, угруповань збройних сил держав (коаліцій держав), що значно перевищують їх оборонні потреби;

• сепаратистські тенденції, що дестабілізують внутрішньополітичну ситуацію в багатонаціональних державах, у тому числі й в Україні;

• критичне зниження обороноздатності України, яке може бути використане для тиску на неї з метою нанесення збитку її життєво важливим інтересам;

• внутрішні чинники, що здійснюють негативний вплив на національну безпеку України, зокрема ті, які прямо або побічно пов'язані із загальною економічною ситуацією в країні (передусім це стосується потенціалу оборонно-промислового комплексу країни, погіршення демографічної ситуації тощо).

Варто зазначити, що сьогодні динамічне та суперечливе зовнішнє середовище характеризується посиленням дії чинників, які загрожують порушити стратегічну стабільність у світі.

Зокрема, загострюється проблема неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки. Україна з її науково-технологічним потенціалом, ядерними, хімічними, ракетно-космічними виробництвами може бути об'єктом зацікавленості міжнародних терористичних угруповань.

Тобто мова йде про загрозу використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України.

Зростає також небезпека ескалації «заморожених» і виникнення нових регіональних конфліктів біля кордонів України. Серед них, насамперед, довготривале не вирішення конфліктів у Придністров'ї та на Кавказі, чому сприяє залучення до них «тіньового» бізнесу та міжнародних злочинних угруповань.

Водночас за оцінками фахівців за сумарним потенціалом внутрішні загрози воєнній безпеці України сьогодні мають перевагу над зовнішніми й найбільш вірогідним є виникнення комплексної воєнної загрози, за якої внутрішня нестабільність буде підтримуватися зовнішніми силами.

Але за будь-яких умов Україна має розглядати наміри та дії держав (коаліцій держав) як такі, що збільшують загрозу застосування воєнної сили проти неї якщо, зокрема, мають місце:

• висування територіальних претензій;

• спроби або заклики переглянути існуючі кордони в регіоні;

• нарощування угрупувань військ та озброєнь поблизу кордонів України, створення нових, розширення, модернізація існуючих військових баз і об’єктів;

• створення, закупівля нових або модернізація існуючих наступальних систем озброєння державами регіону;

• активізація розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав проти України;

• збільшення тиску з боку інших держав на керівництво держави у сфері воєнної політики, стратегії та військового будівництва;

• введення політичних і економічних санкцій проти України;

• застосування воєнної сили в регіоні та виправдання її застосування, як засобу вирішення суперечностей;

• зовнішня підтримка сепаратизму;

• послаблення законодавчих обмежень щодо застосування воєнної сили за межами власної території;

• порушення державами або їх вихід з міжнародних угод, договорів в області обмеження і скорочення озброєнь;

• стимулювання ескалації збройних конфліктів у регіоні.

Таким чином спектр загроз національній безпеці України у воєнній сфері досить широкий. При цьому першочергового реагування з боку вищого політичного та воєнного керівництва держави потребують загрози, які пов’язані з:

• посяганням на державний суверенітет та територіальну цілісність;

• нарощуванням поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося в регіоні;

• воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;

• будь-яке зростання ймовірності застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового ураження в регіоні й передусім проти України;

• недопустиме зниження рівня боєздатності Збройних Сил України;

• створення незаконних збройних формувань в Україні.

Вказані загрози в сукупності генерують найбільшу небезпеку для реалізації життєво важливих національних інтересів України. За умови відсутності ефективних механізмів їх прогнозування, попередження, локалізації та нейтралізації вони можуть мати досить тривалий та комплексний характер.

Це зумовлено ускладненням процесу збройного протиборства та його залежністю від викликів та загроз національним інтересам в інших сферах життєдіяльності держави.

Зокрема, загрози національним інтересам у воєнній сфері можуть змінювати свій географічний напрямок та рівень об’єкти, на які вони направлені. Причинами ж можуть бути зниження рівня оборонного потенціалу, посилення активності сепаратизму, релігійного екстремізму, міжнародного тероризму порушення регіональної стабільності, тощо.

Найбільш ймовірними шляхами реалізації загрози застосування воєнної сили проти України може бути:

• втягнення її у воєнний конфлікт між іншими державами;

• збройна агресія;

• прикордонний збройний конфлікт;

• переростання внутрішньої нестабільності у внутрішній збройний конфлікт, у тому числі за рахунок зовнішнього стимулювання.

Україна має розглядати наміри та дії інших держав як такі, що створюють передумови виникнення воєнного конфлікту якщо мають місце:

• висування ультимативних вимог, виконання яких може призвести до порушення територіальної цілісності та суверенітету України;

• припинення дипломатичних відносин з Україною;

• дозвіл іншої держави на використання власної території третьою державою для підготовки та здійснення агресії проти України;

• економічна або інформаційна блокада України;

• дії, які призводять до неможливості виконання своїх функцій суб'єктами забезпечення національної безпеки;

• проведення акцій, які порушують безпеку функціонування об’єктів ядерної, хімічної промисловості, об’єктів збереження озброєння, військової техніки, боєприпасів та інших потенційно небезпечних об’єктів;

• демонстрація воєнної сили проти України;

• фінансування незаконних воєнізованих формувань на території України чи постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин або військової техніки;

• проведення загальної або часткової мобілізації, розгортання військових формувань поблизу кордонів України;

• залишення, без погодження з Україною, пунктів постійної дислокації підрозділами збройних сил іншої держави, які перебувають на території України згідно укладених з Україною міжнародних договорів та оголошення про наміри застосування цих підрозділів проти третьої держави (групи держав).

Таким чином загрози воєнній безпеці України динамічно змінюються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Але на думку переважної частини фахівців в середньостроковій перспективі вони скоріш всього не набудуть характеру збройного протистояння й широкомасштабна воєнна агресія проти України не прогнозується.

Водночас сучасні виклики та загрози зумовлюють об’єктивну необхідність зміцнення бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України та необхідність активної участі України в системах колективної безпеки.

На жаль, критичний стан озброєння та військової техніки, низький рівень забезпечення та підготовки Збройних Сил України ставить під загрозу можливість виконання ними завдань щодо оборони держави.

Варто зазначити, що у 1991 році Україні дісталася від Радянської армії значна спадщина. Більшість бойових військових частин і з’єднань були укомплектовані сучасним на той час озброєнням.

Очевидно, що для стримування потенційного агресора Україна повинна постійно демонструвати власну обороноздатність, готовність і рішучість до відбиття агресії, здатність заподіяння потенційному агресору неприйнятної для нього шкоди.

Проте впродовж практично всіх років незалежності боєздатність та бойовий потенціал Збройних Сил України знижується. Відбувається їх безперервне скорочення.

Соціальна захищеність, яка була одним з визначальних мотивів обрання професії військового, матеріально забезпечується не в повній мірі. Відтак служба в армії втрачає привабливість, зменшується престиж військової професії. Це відбивається на ставленні військовослужбовців до виконання своїх обов’язків. Десятки тисяч офіцерів звільнилися, а джерела їх поповнення майже вичерпані.

Критичним є стан вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Він головним чином працює завдяки замовленням інших країн, а його взаємозв’язок з національним військом знаходиться на низькому рівні.

Неефективне використання резервів матеріально-технічних ресурсів призвело до різкого зменшення стратегічних запасів.

Вказані чинники головним чином обумовлені неналежним фінансуванням потреб оборони держави, передусім щодо оснащенням Збройних Сил України сучасним озброєнням і бойовою технікою.

Як зазначалося вище за показниками витрат на переозброєння національної армії Україна традиційно займає одне з останніх місць у Європі.

З урахуванням вищезазначеного можна дійти висновку, що боєготовність та боєздатність військових частин, зокрема, визначається незадовільним фінансуванням потреб оборони і, як наслідок - низьким матеріально-технічним оснащенням військ.

Це означає, що забезпечення належного фінансування потреб, пов’язаних із виконанням завдань щодо забезпечення обороноздатності України має бути визначальним пріоритетом державної політики забезпечення національної безпеки.

Окрім забезпечення належного фінансування оборонних потреб, шляхами підвищення можливостей щодо забезпечення воєнної безпеки України є:

• активна участь у розбудові сучасних систем колективної безпеки, передусім європейської;

• юридичне оформлення міжнародних гарантій, наданих Україні у зв’язку з її відмовою від статусу ядерної держави;

• активізація інформаційного обміну на міждержавному рівні щодо роз’яснення політики України у воєнній сфері;

• виконання міжнародних договорів і угод, передусім у сфері скорочення озброєнь;

• активна участь у міжнародних миротворчих операціях відповідно до норм міжнародного права та законодавства України;

• участь у міжнародних політичних, економічних та інших організаціях, діяльність яких не суперечить нормам міжнародного права та законодавству України й сприяє зростанню довіри між країнами;

• подолання надмірного майнового розшарування в суспільстві, а також дотримання прав етнічних та релігійних меншин.

Варто також зазначити, що у разі виникнення передумов застосування воєнної сили, для стримування потенційного агресора Україна може:

• активізувати дії в міжнародному інформаційному просторі;

• звернутись до Ради безпеки ООН, інших міжнародних організацій, впливових держав з проханням задіяти всі можливі невоєнні інструменти для припинення розвитку кризової ситуації та її деескалації;

• ввести правовий режим воєнного (надзвичайного) стану у відповідності до чинного законодавства.

Як відомо, Україна дотримується політики позаблоковості. Водночас вказана політика не виключає участі в удосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки та активного воєнно-політичного, військового і військово-технічного співробітництва з іншими державами на взаємовигідних умовах. Тому вона розцінює таку політику як чинник зниження напруженості воєнно-політичної обстановки, а відтак і як додаткову можливість забезпечення воєнної безпеки.

В цілому ж у сучасних умовах воєнно-політичної обстановки при вирішенні міждержавних суперечностей Україна надає перевагу інструментам, непов’язаним із застосуванням воєнної сили (політичні, економічні, інформаційні тощо).