13.2.Воєнно-політичні аспекти стратегічного планування національної безпеки

13.2.1.Характеристика впливу глобалізації на воєнну сферу

В сучасних умовах глобалізації стрімке розширення фінансових, торгівельних, інформаційних, економічних та інших зв’язків між державами значно підвищили їх потенційну вразливість та нестійкість у разі виникнення кризових явищ (криз), політичного, фінансово-економічного та іншого характеру, що періодично виникають у різних куточках земної кулі. Тому має місце намагання уникнути міждержавних конфліктів і, таким чином, значних витрат на оборону.

Це в цілому сприяє зміцненню багатосторонніх та колективних заходів оборонного характеру, розвитку міжнародного військово-політичного та військово-технічного співробітництва.

Таким чином у воєнній сфері має місце тенденція створення належних умов щодо забезпечення ефективної спільної оборони та здійснення багатосторонніх заходів безпеки.

На ці процеси значний вплив здійснює зміна парадигми міжнародних відносин.

Фактично впродовж всього ХХ століття це була геополітична парадигма. Її суть зводилася до захисту національних інтересів передусім воєнними засобами.

Ці інтереси певною мірою віддзеркалювали місце країни у світі та геополітичну само ідентифікацію нації. Тому захист національних інтересів розглядався як недопущення іноземного втручання у внутрішні справи, забезпечення непорушності національних політичних та економічних кордонів, а також як захист певних ідеологічних конструкцій та поглядів.

Відповідно, національні цілі та шляхи їх досягнення визначалися геостратегією держави, що передбачала безумовний військовий контроль над "життєво важливою" територією та ведення “гарячих” і “холодних” війн проти держав-агресорів.

В кінці ХХ століття геополітична парадигми міжнародних відносин почала доповнюватися геоекономічною парадигмою розвитку.

Згідно останньої, належний захист національних інтересів передбачає також забезпечення високих темпів економічного росту через інтернаціоналізацію господарських зв’язків і поступове розширення впливу держави за межі національних кордонів заради забезпечення вільного руху товарів, капіталів, робочої сили, технологій тощо.

У такому випадку геостратегія держави при захисті національних інтересів вже не передбачає обов’язкового завоювання територій. Вона значною мірою націлена на нав’язування оточенню свого бачення майбутнього й, відповідно, на досягнення стратегічних цілей, які визначаються геоекономічною конкуренцією.

Звичайно, врахування геополітичної парадигми при формуванні державної політики національної безпеки не втратило свого принципового значення. Але геоекономіка владно диктує державам нові правила поведінки. Внаслідок цього змінюється роль та головні завдання зовнішньої політики держави, у тому числі й воєнної, а також місце останньої в забезпеченні стратегічного світового балансу сил та інтересів, основу якого все більше складають економічні інтереси.

Сказане підтверджує тенденція застосування у процесі силового протистояння держав новітніх геоекономічних технологій з метою повного або часткового паралічу національної економіки супротивника, які, як правило, доповнюються потужним інформаційно-психологічним тиском.

Водночас, варто зазначити, що межа між геоекономічними і геополітичними впливами та прямим силовим втручанням у різних його вимірах усе більше “розмивається”. Це породжує проблему пошуку належної узгодженості геополітичної та геоекономічної парадигм при визначенні національних інтересів та шляхів їх реалізації.

Вказана проблема має розв’язуватися крізь призму забезпечення необхідного та достатнього обсягу силового компонента геостратегії держави для реалізації національних інтересів.

При цьому необхідно враховувати все більш очевидну та набираючи сили тенденцію перерозподілу економічних і політичних функцій між державою, транснаціональними компаніями та міжнародними організаціями.

Відповідальність за ухвалення рішення про використання воєнної сили і наслідки такого рішення як і раніше несуть політики та військові. Тобто власне воєнні функції залишаються в руках держави. Але роль транснаціональних компаній та міжнародних організацій у прийнятті вказаних рішень безперервно зростає⁷².

Таким чином глобалізація започаткувала низку процесів і в воєнній сфері. Тому можна говорити про воєнну глобалізацію, яка у кінцевому підсумку є процесом територіального розширення військових зв’язків і відносин, зростання конкуренції ключових технологічних новацій в галузі озброєння, інтенсифікації воєнних зіткнень між політичними суб’єктами міжнародних відносин у глобальному масштабі.

Головними наслідками воєнної глобалізації є:

• глобальна еволюція міжнародної системи договорів та структур безпеки;

• інституалізація міжнародних правових систем з питань війни (визначальною, зокрема, є система міжнародних угод щодо нерозповсюдження ядерної зброї);

• виникнення глобальної мережі торгівлі зброєю.

• формальне та неформальне міжнародне управління з питань комплектації, розгортання та застосування збройних сил;

• глобальне розповсюдження воєнного потенціалу і технологій виробництва озброєнь.

Тому є всі підстави стверджувати, що фактично утворюється глобальний воєнно-стратегічний простір, в межах якого:

• великі відстані втрачають своє значення;

• має місце більш тісний контакт між центрами військової сили та зростає можливість демонстрації їх колосальної руйнівної могутності;

• час прийняття рішень щодо застосування військової сили і час на надання відсічі безперервно скорочується, а відтак об'єктивно зростає ймовірність можливого глобального конфлікту між вказаними центрами;

• створюються нові та вдосконалюються існуючі постійно діючі структури, які готуються до ведення війни;

• відбувається інституалізація регулюючих режимів у воєнній сфері.

У кінцевому підсумку, воєнно-політична діяльність та стан міждержавних воєнно-політичних відносин у межах воєнно-стратегічного простору значною мірою визначаються взаємодією трьох взаємопов'язаних систем:

• глобальної воєнної системи (відображає співвідношення воєнно-політичних сил та зв’язки суб'єктів міжнародних систем безпеки);

• системи розповсюдження зброї (визначає стан та спрямованість розвитку засобів збройного насильства);

• системи глобального управління організованим насильством (визначає механізм здійснення політичного насильства детермінованого метою війни та міжнародно-правовими режимами безпеки).

При цьому для воєнної системи характерними тенденціями розвитку є:

• глобальне суперництво та пошук базових принципів забезпечення спільної оборони і колективної безпеки;

• суперництво в інституалізованих кооперативних утвореннях;

• взаємодоповнення регіональних та глобальних комплексів безпеки.

Для системи розповсюдження зброї характерними ознаками розвитку є:

• глобальна інтенсифікація динаміки озброєння;

• збільшення масштабів та обсягів торгівлі зброєю;

• транс націоналізація виробництва озброєння та комерціалізація торгівлі на регульованому глобальному ринку.

Вищезазначені процеси визначають воєнно-політичний, воєнно-економічний та воєнно-технічний зміст стратегічного планування забезпечення національної безпеки.