12.4.3.Принципові питання формування програм розвитку озброєнь та військової техніки

При формуванні національних програм розвитку озброєнь та військової техніки сьогодні необхідно враховувати низку чинників серед яких, зокрема:

• активне переозброєння в останнє десятиліття збройних сил більшої частини країн світу⁷¹;

• постійне недофінансування нагальних потреб щодо закупівель озброєнь та військової техніки для Збройних Сил України практично впродовж усіх років її незалежності;

• ризик переорієнтації національних пріоритетів у виробництві озброєнь та військової техніки у бік тих, які здатен створити вітчизняний ОПК;

• значна залежність України у постачанні озброєнь та військової техніки від Російської Федерації, тобто від одного постачальника.

Аналіз свідчить, що переозброєння збройних сил суміжних країн спрямовані насамперед на забезпечення трьох завдань:

• посилення їх стратегічного компонента;

• розвиток мобільності та взаємосумісності для забезпечення належної взаємодії зі своїми партнерами по військовій коаліції;

• розвиток окремих секторів (систем) в межах військової спеціалізації в оборонному співтоваристві.

Так, Польща: закупила 48 бойових літаків F16C/D та планує придбати щонайменше 80 бойових вертольотів. Румунія планує закупити 48 американських бойових літаків F-16, 4 багатоцільові корвети та 4 мінних тральщики. Туреччина планує закупити 51 гелікоптер A129T (розвідки та вогневої підтримки) та реалізувати програму будівництва 12 легких фрегатів. В Росії здійснюються активні заходи щодо посилення ракетного угрупування ядерних носіїв за рахунок поставки у війська стратегічних ракет РС-12М2 та створення системи єдиного інформаційного поля повітряно-космічного простору.

В цілому ж основні акценти переозброєння у країнах регіону поставлені на посилення повітряної складової, придбання ракет, засобів виявлення.

Водночас окрім закупівлі сучасних літаків, ракет та систем ППО, певна кількість країн віддає перевагу ударним системам різного базування. Зокрема, активізується робота щодо розробки ударних безпілотних систем та створення зброї майбутнього для повітряно-космічного простору.

Спостерігається також диверсифікація джерел отримання озброєння та військової техніки, тобто поступовий перехід від одного- двох постачальників до декількох.

Таким чином трансформація геостратегічного простору та наявність у більшості країн регіону національних програм переозброєння свідчить про гостру необхідність для України мати адекватну зброю стримування.

Проте Україна залишається єдиною пострадянською країною та колишнього соціалістичного табору, яка фактично не має довготермінових планів належного переозброєння Збройних Сил й зберігає критичну залежність від одного імпортера озброєння та військової техніки.

Необхідна невідкладна й суттєва корекція пріоритетів переозброєння Збройних Сил.

Зокрема, потрібні чіткі та забезпечені фінансовими ресурсами плани заміни парку бойових літаків та систем ППО, а щорічні витрати на переозброєння мають бути доведені в найближчі роки до $ 1,5 млрд.

Очевидно, що визначальною умовою суттєвої зміни підходів щодо розробки та реалізації політики розвитку озброєнь та військової техніки є належні спільні зусилля не тільки Міністерства оборони України, а й інших органів державної влади

Принципово важливим є також визначитись з тактико - технічними вимогами до систем озброєнь, які мають з'явитися в Збройних Силах України протягом найближчих десяти років. Зокрема це стосується критеріїв, яким мають відповідати системи ППО, безпілотний літальний апарат, бойовий гелікоптер та інші ключові системи озброєнь Збройних Сил України.

Окремої уваги заслуговує проблема забезпечення протиракетної оборони нашої держави.

За оцінками експертів сьогодні десятки країн мають у складі своїх збройних сил ракети з дальністю пострілу від десятків до кількох тисяч кілометрів та активно продовжують їх модернізацію. Тому провідні держави світу та країни-члени НАТО активно готуються до відбиття можливих ракетних ударів терористичних угруповань, держав з нестабільними політичними режимами, створюють або модернізують відповідні системи протиракетної оборони.

Окрім того, незважаючи на те, що від появи ракетно-ядерної зброї випадкових пусків ракет не відбувалося, це не означає, що їх ніколи не буде. Тобто ракетна зброя перетворюється на реальне джерело військової небезпеки в світі, особливо в умовах дедалі більшого розповсюдження ракетно-ядерної зброї. Це вимагає створення відповідного захисту від неї в глобальному й регіональному масштабах.

Але останнім часом із-за різних підходів країн-членів НАТО (головним чином США) та Росії має місце досить суперечлива ситуація щодо створення (модернізації) Європейської ПРО.

Україна має розвинуті ракетні технології, але не має власної системи протиракетної оборони. Відтак Україні також прийдеться визначитися в своїх пріоритетах стосовно її місця в майбутній європейській системі ПРО, що має відобразитися у її програмах розвитку озброєнь та військової техніки.