4. Вплив інститутів громадянського суспільства на політику національної безпеки

Сфера забезпечення національної безпеки є важливою ланкою в системі взаємодії суспільства та держави. Тому у демократичних країнах ключовою складовою державної політики національної безпеки є громадський контроль за діяльністю органів державної влади у сфері безпеки та оборони, а ефективність діяльності інститутів громадянського суспільства за процесом формування та реалізації державної політики безпеки є важливим індикатором демократичного розвитку держави.

Очевидно, що вплив громадських інститутів на державну політику у будь-якій сфері життєдіяльності суспільства залежить від загального рівня суспільної організації, готовності та спроможності громадян та їх об’єднань на практиці реалізувати задекларовані Конституцією демократичні права і свободи, що значною мірою визначається фінансовою й організаційною незалежністю інститутів громадянського суспільства та наявністю механізмів впливу на формування та реалізацією державою політики національної безпеки.

Успішне розв’язання проблеми забезпечення ефективності діяльності інститутів громадянського суспільства щодо контролю за процесом розробки та впровадження політики національної безпеки передусім залежить від:

• нормативно-правового забезпечення контролю громадянських інститутів у сфері безпеки та оборони та існування в суспільстві традиції реалізації громадянами конституційних прав і свобод;

• наявності чіткого розподілу функцій, повноважень та відповідальності між гілками влади за станом справ у сфері національної безпеки;

• реальної, а не задекларованої незалежності судової гілки влади.

• наявності недержавних інформаційно-аналітичних та дослідних інституцій, сферою діяльності яких є проблеми безпеки та оборони держави.

Завдання інститутів громадянського суспільства щодо контролю за процесом формування та реалізації політики національної безпеки полягають у:

• моніторингу функціонування інститутів державної влади, покликаних забезпечити суверенітет, територіальну цілісність, сталий розвиток держави;

• сприянні реалізації демократичних прав і свобод людини й громадянина;

• активній участі у протидії загрозам національній безпеці держави, визначенні пріоритетів зовнішньої політики, захисті інтересів громадян за кордоном;

• контролі ефективності та результативності заходів, які вживають органи державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення безпеки життєдіяльності територіальних громад, зокрема, контроль за ситуацією в екологічній сфері.

При цьому результати діяльності інститутів громадянського суспільства щодо контролю за процесом формування та реалізації політики національної безпеки в Україні значною мірою залежать від:

• ефективності системи державного управління у сфері національної безпеки, її адекватності загрозам життєво важливим національним інтересам;

• ступеня зрілості громадянського суспільства та спроможності громадян України у повному обсязі реалізувати визначені Конституцією повноваження головного джерела влади.

Аналіз міжнародного досвіду щодо контролю за формуванням політики національної безпеки інститутами громадянського суспільства свідчить, що він ґрунтується на таких принципах:

• остаточні рішення з приводу ключових питань у сфері безпеки та оборони повинні ухвалюватися обраними представниками;

• структури у сфері безпеки та оборони діють у повній відповідності до положень конституції та міжнародних законів і поважають права людини;

• до управління структурами безпеки та оборони повинні застосовуватися ті ж принципи, що й до управління суспільним сектором та урядовими структурами;

• інформація про планування безпеки та її ресурсів має бути доступна уряду і суспільству (з дотриманням необхідного рівня таємності);

• конституційно закріплений поділ повноважень між гілками влади щодо суб’єктів сектору безпеки, має передбачати законодавчо зафіксовані функції контролю за діяльністю силових структур;

• парламентський контроль за фінансуванням потреб безпеки й оборони має здійснюватися за участю представників опозиції, незалежних експертів і мати організаційну форму спеціалізованих парламентських комітетів;

• для вищих посадовців і обраних представників народу, які відповідають за прийняття рішень у сфері безпеки й оборони, найвищим пріоритетом має бути збереження локального та регіонального миру;

• сприяння з боку органів державної влади щодо реалізації громадянським суспільством усіх форм контролю за діяльністю сектору безпеки.

Разом із тим поточна діяльність сектору безпеки, спрямована на захист інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, для кожної з країн має свої специфічні риси й не може бути жорстко регламентована міжнародним правом.

Сектор безпеки у кожній країні має свою структуру, історію становлення та притаманні йому форми діяльності. Тому міжнародна спільнота формулює лише загальні принципи та цілі, які мають бути досягнуті, а саме: прозорість, підзвітність та демократичний громадський контроль за сектором безпеки.

Водночас у демократичних країнах інститути громадянського суспільства в регламентованому законодавством форматі реалізують функції контролю за діяльністю структур сектору безпеки в напрямах:

• політичному – відповідність діяльності посадовців цілям, принципам та механізмам державної політики забезпечення національної безпеки;

• правовому – підготовка законодавчих актів, міжнародних договорів та угод у контексті їх впливу на реалізацію національних інтересів;

• фінансовому – бюджетні витрати, рух та розподіл коштів, поточні та додаткові витрати.

• управлінському – відповідність внутрішньої організації й режиму функціонування складових сектора безпеки національному законодавству.

На жаль, існуючий стан інститутів громадянського суспільства в Україні не повною мірою відповідає завданням дієвого контролю за процесом формування політики національної безпеки з боку вказаних інститутів

Так, впродовж років незалежності представлені у Верховній Раді політичні партії орієнтовані, насамперед, на інтереси фінансово-промислових угрупувань, й фактично не мають усталеної системи поглядів на політику безпеки й оборони.

Окремі політичні сили взагалі реалізують політику, яка досить часто викликає сумніви щодо її відповідності життєво важливим національним інтересам.

Водночас, незважаючи на складність та актуальність існуючих проблем щодо забезпечення національної безпеки України, рівень впливу інститутів громадянського суспільства на формування політики забезпечення національної безпеки та контроль щодо її впровадження залишається вкрай незначним. Це пов’язано з тим, що:

• в Україні відносно незначна кількість НУДО, які на високому професійному рівні та політично не заангажовано досліджують проблеми безпеки;

• має місце досить обмежений та епізодичний рівень залучення вказаних організацій до розробки політики та відповідних управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки.

Серед проблем функціонування інститутів громадянського суспільства в України однією з невирішених та ключових залишається проблема їх фінансування.

Водночас у країнах Західної Європи та США спостерігається існування значної кількості недержавних благодійних фондів, одним із напрямів діяльності яких є фінансова підтримка незалежних громадсько-політичних об’єднань, які реалізують функції громадянського контролю за діяльністю сектору безпеки.

Таким чином зареєстровані в Україні громадські організації та недержавні дослідницькі центри не мають суттєвого впливу на процес формування державної політики національної безпеки, а їх практична діяльність часто слугує „PR-прикриттям” політичних чи бізнесових проектів.

Незадовільний рівень фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення не дозволяє громадським об’єднанням бути повноцінним елементом системи громадського контролю за функціонування СЗНБ і, таким чином, реалізувати громадянам України гарантовані законодавством права у цій сфері.