- •Перелік умовних скорочень
- •Глава 1. Філософія безпеки
- •1.1.2. Природа та сутність феномену безпеки
- •1.2. Поняття безпеки в історії філософії
- •1.3. Сучасні уявлення про безпеку
- •Глава 2. Принципи наукового вивчення безпеки
- •2.1. Класичні та сучасні принципи наукового вивчення безпеки
- •2.2. Філософська рефлексія цінностей у контексті безпеки людини, соціальної групи, суспільства
- •Глава 3. Філософські аспекти механізму забезпечення національної безпеки
- •3.1. Онтологічно-гносеологічна картина механізму
- •Забезпечення національної безпеки
- •3.2. Інституційно-цивілізаційний аспект формування механізму забезпечення національної безпеки
- •Глава 4. Основні поняття та категорії національної безпеки
- •4.1.1.Національні інтереси та їх класифікація
- •4.1.2. Існуючі підходи щодо визначення поняття "національна безпека"
- •4.1.3. Взаємозв'язок понять "націоналізм", "нація" та "національна безпека"
- •4.1.4. Національна безпека як системна характеристика розвитку людини, суспільства, держави
- •4.2. Види та складові національної безпеки
- •4.3. Порівняльний аналіз понять "небезпека", "загроза", "виклик" та "ризик" національній безпеці
- •4.4. Загальна характеристика умов формування національних цінностей України
- •4.5. Структура національних цінностей України та їх взаємозв’язок з національними інтересами і цілями
- •Глава 5. Система національної безпеки та концептуальні підходи щодо її забезпечення
- •5.1. Поняття та структура системи національної безпеки
- •5.2. Проблема вибору концептуального підходу щодо забезпечення національної безпеки
- •5.2.1. Існуючі підходи щодо забезпечення національної безпеки
- •5.2.2.Основні чинники, які здійснюють вплив на вибір підходу щодо забезпечення національної безпеки
- •5.2.3. Трансформація дефініцій «державний суверенітет» та «державні інтереси»
- •5.2.4. Геополітичні та геоекономічні аспекти вибору підходу щодо забезпечення національної безпеки
- •Глава 6. Система забезпечення національної безпеки
- •6.1. Ідентифікація (оцінка) та моніторинг загроз національній безпеці
- •6.1.1. Види, ієрархія та класифікація небезпек національним інтересам
- •6.1.2. Моделювання переростання потенційних загроз національній безпеці у реальні загрози
- •6.1.3. Оцінка достатності потенціалу системи забезпечення національної безпеки
- •6.1.4. Призначення та структура Паспорта загрози національній безпеці
- •6.2. Структура та завдання системи забезпечення національної безпеки
- •6.3. Потенціал держави щодо забезпечення національної безпеки та сумарна міць держави
- •6.4. Концептуальні засади оцінки оборонної достатності держави
- •6.5. Комплексна оцінка загроз національній безпеці та її використання у діяльності органів державного управління
- •6.5.1. Загальний підхід щодо визначення рівня загроз національній безпеці
- •6.5.2. Визначення порядку денного органів державної влади, адекватного загрозам національним інтересам
- •Глава 7. Методологічні основи державного управління
- •7.2. Наукові основи розробки управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки
- •7.3. Модель інформаційного механізму прийняття управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки
- •7.4. Основи механізму узгодження інтересів людини і суспільства у процесі забезпечення національної безпеки.
- •7.4.1. Сутність конфліктності інтересів людини і суспільства
- •7.4.2. Рівні соціальної напруженості як інтегральний індикатор загроз безпеці суспільства
- •7.4.3. Моделювання балансу інтересів людини і суспільства
- •7.4.4. Реформування політичної системи як чинник вдосконалення механізму узгодження інтересів суспільства і держави
- •Глава 8. Функції та критерії ефективності державного управління національною безпекою
- •8.1. Функції та завдання державного управління національною безпекою
- •8.2.Стратегічне управління у сфері національної безпеки
- •8.2.1.Концепції, доктрини, стратегії з питань забезпечення національної безпеки
- •8.2.2.Цілі, критерії, суб’єкти та схема стратегічного управління у сфері національної безпеки
- •Аналіз ситуації
- •Прогноз
- •8.2.3. Ситуаційний центр, як інструмент стратегічного управління
- •8.3. Критерії ефективності державного управління національною безпекою
- •8.4. Чинники, які зумовлюють актуальність підвищення ефективності управління у сфері національної безпеки України
- •Глава 9. Концептуальні засади державної політики
- •9.2.Оцінювання та моніторинг державної політики національної безпеки
- •9.3. Чинники, які здійснюють вплив на політику національної безпеки України
- •9.4. Основні завдання державної політики національної безпеки
- •9.5.2.Види терору та терористичної діяльності
- •9.5.3.Особливості сучасного тероризму та фактори, які можуть сприяти його розповсюдженню в Україні
- •9.5.4. Суб’єкти та керівні документи щодо боротьби з тероризмом в Україні
- •Глава 10. Організаційно-правові та інституційні засади розробки державної політики національної безпеки та механізми її впровадження
- •10.1. Правові основи та принципи державної політики національної безпеки
- •10.2. Суб’єкти державної політики національної безпеки, їх компетенції, відповідальність, взаємодія
- •10.3. Роль аналітичних центрів при розробці та впровадженні державної політики національної безпеки
- •Вплив інститутів громадянського суспільства на політику національної безпеки
- •10.5. Державна політики з питань національної безпеки та оборони у країнах-членах єс
- •Функції та завдання рнбо України у контексті досвіду інших країни
- •Глава 11. Демократичний цивільний контроль за сектором безпеки
- •11.1. Суть, суб’єкти, об’єкти, принципи та механізми демократичного цивільного контролю за сектором безпеки
- •11.1.1. Законодавство щодо демократичного цивільного контролю за сектором безпеки та його завдання
- •11.1.2. Принципи та предмет цивільного контролю у сфері національної безпеки
- •11.1.3. Система цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави
- •11.2. Шляхи удосконалення цивільно-військових відносин в Україні
- •11.2.1. Суть проблеми вдосконалення цивільно-військових відносин в Україні
- •11.2.2. Демократичний цивільний контроль за сектором безпеки крізь призму європейського досвіду
- •11.3.Державна політика щодо подолання корупції
- •11.3.2. Поняття "корупція" та чинники, які здійснюють вплив на ефективність протидії корупцію в Україні
- •11.3.2.Правові засади, суб’єкти та механізми боротьби з корупцією в Україні
- •Розділ 5 основи стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •Глава 12. Концептуальні засади стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •12.1. Понятійно-категорійний апарат стратегічного планування
- •12.2.Методичні підходи щодо формалізації процесу стратегічного планування
- •12.3. Принципові обмеження при стратегічному плануванні забезпечення національної безпеки
- •12.4. Планування оборонної політики України
- •12.4.1.Основні поняття, складові, принципи та суб’єкти оборонного планування
- •12.4.2.Система формування оптимального оборонного бюджету
- •12.4.3.Принципові питання формування програм розвитку озброєнь та військової техніки
- •12.4.4.Тенденції та пріоритети розвитку безпекової та оборонної політики єс
- •Глава 13. Організаційно-правові засади стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •13.1. Правові основи, суб’єкти та об’єкти стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •13.2.Воєнно-політичні аспекти стратегічного планування національної безпеки
- •13.2.1.Характеристика впливу глобалізації на воєнну сферу
- •13.2.2. Принципові особливості сучасних воєнних конфліктів
- •13.2.3 Загрози національним інтересам у воєнній сфері та можливості України щодо забезпечення воєнної безпеки
- •13.2.4.Пріоритети державної політики України щодо забезпечення воєнної безпеки
- •13.3. Досвід інших країн щодо стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •Глава 14. Стратегії національної безпеки
- •14.1. Існуючі підходи до розробки стратегій з питань забезпечення національної безпеки
- •14.2. Побудова ієрархії національних інтересів
- •14.3. Концептуальні основи розробки та оцінка варіантів Стратегії у контексті ризиків їх реалізації
- •Розробка стратегії
- •Оцінка ризиків та уточнення стратегії
- •14.4. Особливості підготовки та впровадження стратегічних планів в Україні
- •Список використаних джерел
- •Глосарій
- •Іменний показчик
- •Предметний показчик
9.5.4. Суб’єкти та керівні документи щодо боротьби з тероризмом в Україні
Протистояти глобальній загрозі міжнародного тероризму можна тільки при якісно новому рівні організації міжнародного співтовариства. Це передбачає високий ступінь координації зусиль суверенних держав і формування відповідних організацій та інститутів.
Резолюція Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373 зобов'язує до боротьби з тероризмом шляхом здійснення заходів, які мають бути спрямовані на:
попередження і припинення фінансування терористичних актів та утримання від будь-яких форм підтримки організаціям чи особам, причетним до терористичних актів;
забезпечення умов для того, щоб виконавці та організатори терористичних актів не змогли використати статус біженця, зокрема, реалізацію правових норм щодо невизнання державами посилань на політичні мотиви у якості підстав для відхилення клопотань про видачу осіб, підозрюваних у здійсненні терористичних актів;
активізацію і прискорення обміну оперативною інформацією з питань боротьби з тероризмом.
Для сприяння державам у виконанні вказаної резолюції та контролю за її виконанням, мобілізації зусиль міжнародних організацій та поширення досвіду щодо боротьби з тероризмом створено Контртерористичний комітет Ради Безпеки ООН у складі членів Ради Безпеки ООН.
Водночас загроза терористичного нападу та неефективність дій міжнародних організації спонукає більшість країн світу до пошуків власних форм та методів протидії тероризму. Тому питання боротьби з тероризмом є пріоритетними у керівних документах з питань забезпеченння національної безпеки провідних країн світу й розглядається як найважливіше загальнодержавне завдання.
Провідні країни виходить з необхідності створення комплексної системи протидії тероризму з боку світової спільноти, яка, передусім, має забезпечити:
посилення взаємодії міждержавних органів, надання допомоги та сприяння у боротьбі з тероризмом;
налагодження співпраці оперативних та розвідувальних органів, активізація їх діяльності та формування спецпідрозділів по боротьбі з тероризмом;
міжнародний тиск на країни, які підтримують тероризм, у тому числі з використанням військових засобів.
У контексті консолідації зусиль світового співтовариства щодо створення широкої антитерористичної коаліції та участі у цьому процесі України варто зазначити про важливість створення у 2000 році Антитерористичного центру держав-учасниць СНД, як постійно діючого спеціалізованого галузевого органу.
Серед основних завдань і функцій вказаного центру СНД:
вироблення пропозицій Раді глав держав-учасниць СНД про напрями розвитку співробітництва та забезпечення координації взаємодії компетентних органів держав-учасниць у боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму;
формування банку даних: про міжнародні терористичні та інші екстремістські організації, їхніх лідерів, а також причетних до них осіб; про стан, динаміку і тенденції поширення міжнародного тероризму та інших проявів екстремізму в державах-учасницях СНД та інших державах; про неурядові структури та осіб, що надають підтримку міжнародним терористам; надання інформації на регулярній основі та на запити компетентних органів держав-учасниць СНД, що беруть участь у формуванні вказаного банку даних;
участь у підготовці та проведенні антитерористичних командно-штабних і оперативно-тактичних навчань, що організовуються за рішенням Ради глав держав СНД, а також сприяння в організації підготовки спеціалістів та інструкторів підрозділів, що беруть безпосередню участь у боротьбі з тероризмом;
сприяння державам-учасницям СНД у підготовці та проведенні оперативно-розшукових заходів і операцій по боротьбі з міжнародним тероризмом, у здійсненні міждержавного розшуку осіб, які вчинили злочини терористичного характеру і переховуються від кримінального переслідування або виконання вироку суду;
координація взаємодії при проведенні антитерористичних заходів за рішенням Ради глав держав Співдружності Незалежних Держав, у тому числі підтримання робочих контактів, за дорученням Ради керівників органів безпеки і спеціальних служб держав-учасниць СНД, з міжнародними центрами та організаціями, що займаються питаннями боротьби з міжнародним тероризмом, а також відповідними спеціалізованими структурами інших держав.
Боротьба з тероризмом в України здійснюється відповідно до чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про боротьбу з тероризмом»63 та Протоколу про затвердження Положення про порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць СНД, який було підписано у 2002 році у м. Кишиневі та ратифіковано Верховною Ради України 7 квітня 2004 року.
Відповідно до законодавства в Україні до системи боротьби з тероризмом входять три групи суб'єктів:
суб'єкти, які у межах своєї компетенції безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом;
суб'єкти, які у разі необхідності залучаються до участі в здійсненні заходів, пов'язаних із попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності;
центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їхні посадові особи, а також громадяни за їхньою згодою, які можуть бути залучені до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції.
При цьому Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади здійснює в межах своєї компетенції організацію боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними засобами і ресурсами, а координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до цієї боротьби, здійснює Антитерористичний центр Служби безпеки України.
Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є:
Служба безпеки України (головний орган у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю);
Міністерство внутрішніх справ України;
Міністерство оборони України;
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону (структурний підрозділ Державної прикордонної служби України);
Державний департамент України з питань виконання покарань;
Управління державної охорони України.
Суб'єктами, які у разі необхідності залучаються до участі в здійсненні заходів, пов'язаних із попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності можуть бути інші центральні органи виконавчої влади (Міністерство закордонних справ України, Міністерство фінансів України, Державна митна служба України, Служба зовнішньої розвідки та інші). При цьому у разі реорганізації або перейменування центральних органів виконавчої влади їхні функції у сфері боротьби з тероризмом можуть переходити до їх правонаступників, якщо це передбачено відповідним указом Президента України.
За рішенням керівництва антитерористичної операції до участі в операції можуть бути залучені з дотриманням вимог чинного законодавства представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, а також громадяни за їхньою згодою.
Служба безпеки України є головний координуючий орган у державній системі боротьби з тероризмом, зокрема, служба:
забезпечує через Антитерористичний центр організацію і проведення антитерористичних заходів, координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом відповідно до визначеної законодавством України компетенції, а також забезпечує безпеку від терористичних посягань на установи України за межами її території, їх співробітників та членів їхніх сімей.
проводить оперативно-розшукові заходи, спрямовані на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у тому числі міжнародної;
збирає інформацію про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій, які можуть використовуватися терористами;
здійснює досудове слідство у справах про злочини, пов'язані з терористичною діяльністю.
Антитерористичний центр Служби безпеки України – постійно діючий спеціалізований державний орган, призначений для забезпечення координації взаємодії компетентних органів України у сфері боротьби з тероризмом та іншими проявами екстремізму. Його утворено відповідно до Указу Президента України від 1 грудня 1998 року № 1343.
Серед основних завдань завдань Антитерористичного центру:
розроблення концептуальних засад і програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюваних із терористичною метою;
збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами;
організація та проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій;
організація і проведення командно-штабних і тактико-спеціальних навчань та тренувань;
взаємодія зі спеціальними службами, правоохоронними органами іноземних держав і міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом.
Практична діяльність Збройні Сили України у сфері боротьби з тероризмом здійснюється в наступних напрямках:
антитерористична складова діяльності Головного управління розвідки Міністерства оборони України (для виконання цих завдань створені відповідні підрозділи);
протидія терористичним загрозам, що можуть бути вчинені з використанням повітряного простору;
заходи протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах (ці завдання покладаються передусім на Військову службу правопорядку).
Відповідно до планів Антитерористичного центру при Службі безпеки України і Міністерства оборони України органи управління і підрозділи Військової служби правопорядку у Збройних Силах беруть активну участь у проведенні командно-штабних і тактико-спеціальних навчань з антитерористичної тематики на воєнних об'єктах.
На підрозділи спецпризначення і групи протидії диверсіям і терористичним актам, створеним у Збройних Силах України покладається:
участь у підготовці та проведенні антитерористичних операцій на воєнних об'єктах;
підтримка взаємодії з Антитерористичним центром при Службі безпеки України та іншими суб'єктами боротьби з тероризмом держави;
контроль виконання заходів протидії диверсіям і терористичним актам на воєнних об'єктах.
Окрім того військові частини в умовах повсякденної діяльності здійснюють передчасну підготовку до проведення антитерористичних заходів на воєнних об'єктах, яка, зокрема, передбачає визначення об'єктів можливих терористичних посягань, забезпечення постійної готовності сил та засобів, що залучаються до антитерористичної операції та розробку антитерористичних планів відносно імовірних об'єктів і напрямів терористичних посягань.
В цілому ж ефективна антитерористична боротьба вимагає формування антитерористичних формувань, що будуються на мережній основі й наділених розширеними повноваженнями в питаннях прийняття рішень. Значну роль має відігравати міжвідомче, міждержавне координування, кооперація, гармонізація національних законодавчих систем.
Особливий акцент сьогодні необхідно робити на розробці та реалізації запобіжних заходів щодо недопущення розповсюдження зброї масового ураження, підвищенню ролі розвідувальних заходів для попередження терористичних актів.
Необхідна спільна робота країн світового співтовариства по викоріненню глибинних причин, що породжують тероризм. Очевидно, вказані проблеми не можуть бути розв’язаними тільки військово-силовими засобами. Необхідно приймати відповідні рішення на політичному, ідеологічному, економічному та інших рівнях.
