8.2.3. Ситуаційний центр, як інструмент стратегічного управління
Політичні доцільності та домовленості, які є характерними для України при розробці та впровадженні політики національної безпеки не можуть замінити цілісну концепцію розуміння сучасних процесів і тенденцій трансформації геополітичного та геоекономічного простору, ролі й місця в них України і відповідного науково обґрунтованого стратегічного бачення перспектив подальшого розвитку суспільства і держави.
Одним із першочергових кроків у цьому напрямі є вдосконалення інструментарію стратегічного управління у сфері забезпечення національної безпеки, його інтелектуального насичення.
Ключовим елементом вказаного інструментарію може стати Ситуаційний Центр, який доцільно створити при РНБО України (з огляду на функції та завдання, які покладаються на цей державний орган).
Ситуаційний центр - це спеціальний організаційно-технічний комплекс, оснащений цільовим апаратно-програмним забезпеченням та унікальним інформаційно-комунікаційним обладнанням для проведення службових нарад перших керівників держави і найбільш підготовлених експертів і аналітиків з метою розробки та прийняття важливих державно-управлінських рішень "в режимі реального часу". Саме тому Ситуаційний центр досить часто використовується як важливий інструмент стратегічного управління у сфері національної безпеки.
Прообрази Ситуаційних центрів почали виникати у 80-роках минулого століття у вигляді аналітичних центрів, як інструмент аналітичного забезпечення діяльності партійних та державних структур. Їх головним завданням став збір інформації про соціум.
Ці центри використовувалися чинною владою, як правило, для підтвердження правильності своїх рішень.
На початку 90-х років оперативність роботи, структурування інформаційних потоків, залучення широкого кола вчених, експертів, фахівців, мобільність, об’єктивність (все це забезпечували аналітичні центри) призвели до різкого зростання їх ролі для політичної еліти, яка потребувала для реалізації своїх цілей кваліфікованої інформаційно-аналітичної підтримки.
Тому в подальшому на базі систем управління корпоративними потоками інформації були розроблені й продовжують вдосконалюватися інформаційно-аналітичні технології, за допомогою яких почали вирішуватися задачі, успішне виконання яких забезпечують сучасні Ситуаційні центри.
Зокрема, серед вказаних завдань:
передбачення кризових ситуацій;
підготовка управлінських рішень щодо уникнення (подолання) криз;
аналіз причин криз;
дослідження тенденцій розвитку кризової ситуації;
визначення ключових факторів впливу на ситуацію та її моніторинг за обраними критеріями;
розробка та верифікація моделей "майбутнього" розвитку ситуації;
проектування можливих сценаріїв розвитку ситуації та необхідних управлінських дій, оцінка їх результативності;
оцінка можливостей та загроз щодо реалізації управлінських рішень, програмування (планування) їх реалізації, підготовка та реалізація допоміжних управлінських впливів (корегування управлінських рішень).
Кожне із цих завдань потребує застосування окремого комплексу засобів, методів та технологій ситуаційного аналізу.
При цьому, якщо діяльність Ситуаційного центру передбачає виконання всіх вище перерахованих завдань, то його штат має забезпечити реалізацію таких етапів:
збір інформації (вичленення інформації із середовища, що аналізується);
встановлення критеріїв оцінки інформації;
формалізація інформації (обробка даних для визначення факторів впливу);
побудова моделей аналізу (визначення взаємозалежностей факторів впливу, застосування методів математичного аналізу та прогнозування);
розробка (проектування) варіантів управлінських рішень та прогнозування наслідків їх впливу;
програмування реалізації управлінських рішень (визначення ресурсів, виконавців і термінів реалізації), переведення програм у плани діяльності конкретних виконавців;
моніторинг та оцінка реалізованих управлінських рішень.
Аналіз методології організації діяльності існуючих Ситуаційних центрів вказує на активне публічне акцентування уваги замовників інформації на 3, 4, та 7 етапі.
Це пояснюється відносно достатньою формалізацією експертно-аналітичної діяльності на вказаних етапах. Серед них, зокрема: аналітичні (математично-аналітичні), статистичні, логістичні, лінгвістичні, графічні та графологічні методи, які базуються на результатах математичного моделювання й прогнозування науково описаних процесів. Тому увагу замовників інформації часто акцентують на "науковому" обґрунтуванні рекомендацій.
Але насправді обґрунтованість вказаних рекомендацій базується передусім на результатах діяльності експерта-аналітика, тобто на 1, 2 та 5 етапах, де діяльність робота аналітика не є чітко формалізованою, а відтак уникнути суб'єктивізму важко.
Різноманітність висновків і рекомендацій для особи, яка приймає управлінське рішення, пояснюється саме різним баченням експертів-аналітиків ситуації та вичленення ними тієї інформації із середовища, що аналізується і яка (на їх думку) вбачається важливою.
Таким чином, варто мати на увазі, що в кінцевому підсумку застосування методів математичного аналізу базується на результатах "інтуїтивного" бачення експертом-аналітиком ситуації. У якого аналітика "інтуїція" більш повно охоплює реальні, об'єктивні процеси, у якого експерта більш розвинене "стратегічне" мислення, тим адекватнішими реальній ситуації будуть висновки та рекомендації, отримані за допомогою формальних (математичних) методів.
З огляду на сказане, керівництво існуючих Ситуаційних центрів, як правило, не відкривають для публічного доступу методологію діяльності своїх експертів-аналітиків.
З одного боку вказану методологію неможливо формально описати у повному обсязі (тобто всі вище перераховані сім етапів). З іншого боку, є певні інтереси щодо збереження комерційної таємниці.
Водночас існують неформальні методи щодо опису та формалізації діяльності експерта-аналітика з вичленення інформації із середовища та проектування управлінських рішень, які дозволяють значною мірою знизити суб'єктивізм аналітика (експерта) на 1, 2 та 5 етапах вирішення завдань стратегічного управління.
Зокрема, це стосується методології визначення факторів впливу для подальшого аналізу, критеріїв їх оцінки та рівня загроз (наприклад, національним інтересам) невідповідності управлінських впливів ситуації, що аналізується.
Неформальні методи є досягненням сучасної науки управління. Вони ґрунтуються на психологічних, гуманітарних та прогресивних організаційних підходах щодо розв’язання слабо структурованих проблем.
Серед них, зокрема методи:
дослідження операцій;
мозкового штурму;
експертного аналізу та консалтингового насищення;
сценарного моделювання;
компактного представлення даних.
При створенні Ситуаційного центру важливо принципово визначитись з його композиційною побудовою. Мова йде про створення сценарно-діяльнісної системи організації застосування тих чи інших методів і їх поєднання з результатами інформаційно-організаційної роботи вищого управлінського органу.
Ключовим елементом сучасного Ситуаційного центру є візуалізаційний комплекс. Його, як правило, суміщають зі спеціально організованим ігро-модельним простором, який використовують для активації та використання інтелектуально-мозкових здібностей (інтуїції) учасників прийняття управлінського рішення.
У центрі мають бути представлені блоки неформальних та формальних методів моделювання і системного аналізу (рис. 6).
Для забезпечення більш вдалих композиційно-інформаційних зв’язків технологію Ситуаційного центру часто поєднують з технологією моніторингового центру, пересувними комунікаційними комплексами, які дозволяють отримувати оперативну інформацію безпосередньо з міста подій, спеціальними комплексами моніторингу світового телекомунікаційного
Візуалізаційний
комплекс
Місто діяльності ОПР
та експертів
Потоки
відкритої інформації
Універсальний моніторинговий комплекс
Потоки
закритої
інформації
Рис. 6. Принципова схема побудови Ситуаційного центру
простору (з елементами перехоплення повідомлень тощо). В таких комплексах реалізується можливість експрес-доступу як до відкритої інформації ЗМІ та експертного співтовариства, так і закритої інформації.
Як елемент композиції і міжгалузевого аналізу можуть залучатися дані соціологічних досліджень та соціологічних опитувань, описи іноземних аналогів, узагальнення думки іноземних експертів-аналітиків тощо.
Принципово важливо, що технологія Ситуаційного центру постійно удосконалює процес прийняття стратегічно важливих для держави рішень і аналітично насичує його, втягує в процес активного аналізу і прогнозування ту частину управлінців, які зазвичай у цьому процесі займають пасивну позицію.
Таким чином задачі, які вирішують на основі технологій Ситуаційних центрів, дозволяють експертно-аналітичного товариству суттєво впливати на мотивацію прийняття найбільш важливих рішень стратегічного рівня шляхом доведення до керівництва об’єктивної інформації, науково обґрунтованих оцінок і прогнозів наслідків вказаних рішень.
Сьогодні у розвинених країнах у міністерства і відомствах і, що важливо підкреслити - у структурах, які координують їх діяльність щодо забезпечення національної безпеки, існують різноманітні Ситуаційні центри оборонного і цивільного профілю
Це обумовлено тим, що наявність та належне функціонування вказаних центрів є ключовим елементом інструментарію стратегічного управління у сфері забезпечення національної безпеки, його інтелектуального насичення.
Великий досвід щодо створення та успішного функціонування Ситуаційних центрів, які не рідко називають Кризовими або Антикризовими мають США. Там вони розглядаються як визначальний елемент підтримки управлінських рішень на стратегічному рівні управління.
Найбільш вдалим прикладом комбінованого Ситуаційного центру є Центри управління космічними польотами та Центри проведення командно-штабних навчань збройних сил НАТО та США.
Широкого розповсюдження набули й так звані моніторингові центри, як метод підтримки управлінських рішень щодо вирішення різноманітних соціально-економічних та політичних завдань. Але вказані центри є тільки частиною Ситуаційного центру, бо завжди виконують досить обмежене коло задач моніторингу.
В Україні впродовж 1994-2002 рр. виникало кілька проектів створення Ситуаційних центрів на стратегічному рівні управління, зокрема, створення Ситуаційної кімнати Президента України, реалізація якого планувалась в 1995 році. Але час показав, що в цілому, це більшою мірою була данина західній моді управлінської культури.
Окрім того не відчувалося щире бажання перших осіб країн безпосередньо приймати участь у процесі експертного обговорення та напрацювання управлінського рішення.
Мало місце й успадковане від радянської системи управління не сприйняття публічного характеру вищої влади. А публічність влади, як відомо, передбачає постійне спілкування і наукове обґрунтування доцільності прийнятих управлінських рішень з важливих питань життєдіяльності суспільства і держави.
В цілому ж не може бути сумніву, що створення в Україні мережі взаємопов’язаних Ситуаційних та аналітичних центрів (передусім при Президентові України та центральних органах виконавчої влади) дозволить значно удосконалити якість управлінських рішень, допоможе розкрити кращі управлінські якості вищого керівництва.
Важливо також, що при розв’язанні неструктурованих управлінських проблем, які часто набувають "кризового забарвлення", буде враховуватися накопичений в науковій, політичній та управлінській еліті досвід прийняття державно-управлінських рішень.
А в разі залучення до вказаної мережі центрів недержавних аналітичних і моніторингових центрів, у суспільстві виникне переконання про його активне включення до процесу управління країною. Остання обставина є важливим чинником формування громадянського суспільства та забезпечення суспільно-політичної стабільності.
А в кінцевому підсумку, створення вказаних центрів та належна організація їх функціонування буде сприяти прозорості, передбачуваності, легітимності сприйняття населенням та іншими країнами державної політики, у тому числі з питань національної безпеки і, таким чином, зміцненню іміджу держави та її вищого керівництва.