7.4.2. Рівні соціальної напруженості як інтегральний індикатор загроз безпеці суспільства

Встановлено, прошарок, який визначає основну лінію поведінки соціальної групи, складає 5-10%, а можливості кожної людини у групі визначаються: величиною її майна, капіталу, яким вона управляє, числом підлеглих фізичних осіб.

Сукупність цих величин визначає і ступінь впливу будь-якої соціальної групи на стан і зміни соціально-економічних і політичних відносин у суспільстві, а також соціальну дистанцію між групами. Остання ж визначає ступінь (міру) взаємопорозуміння і соціально-психологічну близькість у між групових відносинах.

Таким чином соціальна дистанція між людьми та соціальними групами є наслідком нерівності між ними. Нерівність існує завжди: в системі суспільного розподілу, в рівні професійної підготовки, доходах, умовах проживання, можливостях впливати на реальний стан справ тощо.

Певною мірою нерівність можна характеризувати поняттям “рівень життя”, який сьогодні обраховується практично для всіх країн світу.

Рівень життя включає багато показників й, зокрема, характеризує ступінь задоволеності матеріальних і культурних потреб і, таким чином, інтересів кожної людини, культуру її побуту, рівень споживання, медичного обслуговування тощо.

Таким чином у суспільстві можуть бути різні за рівнем соціальної напруженості ситуації, які значною мірою залежить від нерівності між людьми та соціальними групами. Вказані ситуації формуються під впливом багатьох чинників, які породжують загрози інтересам розвитку та самозбереження людини та соціальних груп.

Тому рівні соціальної напруженості доцільно розглядати як інтегральний індикатор загроз безпеці суспільства.

Іншими словами, для оцінки соціальної напруженості доцільно виділяти певні рівні, які пов’язані з рівнем життя населення і характеризують ситуації, що можуть мати місце у процесі забезпечення національної безпеки.

Стабільний стан. Це майже ідеальний стан у суспільстві, за якого в наявності достатня кількість продуктів харчування, інших благ, необхідних для задоволення соціальних потреб населення (житло, одяг тощо) і вони відносно доступні для різних соціальних груп.

Соціальні питання вирішуються в повному обсязі і оперативно. У населення є впевненість у подальшому підвищенні якості життя, державні та інші суспільні інститути функціонують стабільно. В такому випадку ефективність ДУНБ можна оцінити за найвищою оцінкою.

За такого стану можуть мати місце потенційні виклики безпеці суспільства (суспільних груп). Але вони не впливають на інтегральну оцінку соціальної напруженості, а сукупність інших загроз нейтралізується за допомогою наявних ресурсів (матеріальних, фінансових, політичних тощо), які є у розпорядженні органів державної влади та місцевого самоврядування із залученням потенціалу громадянського суспільства. Такого стану сьогодні не спостерігається в більшості країн світу.

Соціальний сплеск. За такої ситуації мають місце процеси, події тощо, які сприймаються тією чи іншою соціальною групою і навіть суспільством та органами державної влади, як реальні виклики реалізації їх життєво важливим інтересам.

На відносно короткому відрізку часу спостерігається досить різке погіршення ситуації в одній із сфер суспільного життя (політичній, економічній, гуманітарній чи соціальній).

Офіційні заяви з боку тих чи інших суб’єктів, інші дії, спрямовані проти реалізації життєво важливих інтересів тієї чи іншої соціальною групою відсутні, але має місце приховане загальне незадоволення та занепокоєність в зв’язку з порушенням звичного порядку речей, незадоволенням тих чи інших потреб, порушенням певних прав і свобод тощо. Тому можуть бути одиночні та спонтанні форми прояву протесту (невдоволення) з боку певних соціальних груп (пенсіонерів, гірників тощо), які, як правило, не мають явного логічного продовження.

Виникають конфліктні ситуації між органами державної влади та населенням на рівні територіальної громади або навіть регіону, як наслідок помилок, допущених при розробці та впровадженні державної політики з тих чи інших питань життєдіяльності суспільства чи як наслідок несвоєчасного врахування суспільної думки тощо.

Органами державної влади ефективно використовується наявний потенціал громадянського суспільства.

Таким чином, це короткотермінове локальне явище, пов’язане з різким погіршенням ситуації в одній із сфер суспільного життя. Воно швидко проходить, коли умови, які зумовили виникнення вказаної ситуації усунуті й підстави конфлікту вичерпані.

Як правило, після прийняття відповідних заходів органами державного управління (задоволення потреб, відновлення соціальних прав тощо) соціальний сплеск затухає.

Соціальний сплеск є наслідком несвоєчасного прогнозування, виявлення та нейтралізації реальних викликів у тій чи іншій сфері суспільного життя.

Соціальна напруженість – стан, коли на безпеку суспільства здійснює вплив сукупність потенційних загроз, а відповідні заходи з боку органів державного управління не приймаються, чи то за відсутності необхідних ресурсів, чи то внаслідок грубих прорахунків при розробці та реалізації державної політики з тих чи інших питань життєдіяльності суспільства, чи то за відсутності бажання своєчасного врахування наявного потенціалу громадянського суспільства.

Характерною ознакою такого стану в суспільстві є розповсюдження серед населення настроїв невдоволення існуючим порядком у життєво важливих сферах суспільного життя (значним зростанням цін, корупції, організованої злочинності, безробіття тощо).

Широкого розповсюдження серед населення набувають досить песимістичні настрої, розповсюджуються різноманітні чутки та вигадки. У суспільстві виникає атмосфера масового психічного й емоційного збудження. В основної маси населення починають проявляється почуття розгубленості і пригніченості.

Виникають зони різкого зростання напруженості, поодинокі стихійні мітинги та інші форми громадянської непокори. Як правило, органами державної влади не повною мірою використовується потенціал громадянського суспільства.

Поступово втрачається довіра до органів державної влади та місцевого самоврядування, знижується впевненість у їх спроможності забезпечити належний рівень безпеки суспільства.

Таким чином в умовах соціальної напруженості кризові явища ще не досягли рівня, коли виникає непримириме і усвідомлене протистояння між соціальними групами, між суспільством і соціальними групами, між суспільством і владою, коли більшість жителів країни чи окремого регіону спочатку відчуває, а вже потім усвідомлює загрози щодо задоволення своїх соціальних, економічних, політичних, національних, культурних, релігійних та інших потреб (інтересів).

Структурна криза – це ситуація, коли у суспільстві є очевидні ознаки кризи окремих рівнів і ланок управління, коли у вищого політичного керівництва, як правило, відсутня чітка програма дій щодо нейтралізації чи зниження рівня загроз безпеці суспільства та держави або недостає відповідних ресурсів для нейтралізації чи зниження вказаного рівня загроз.

Органами державної влади фактично не використовується потенціал громадянського суспільства.

За умов структурної кризи мають місце процеси, події тощо, які суспільством та органами державної влади сприймаються як протидія реалізації життєво важливим інтересам суспільства і держави. Водночас вказана протидія має вибірковий характер, без застосування збройної сили і часто інтерпретується суспільством і владою діаметрально протилежно.

Це ситуація наявності реальних загроз, тому загроза застосування збройної сили є досить висока (вона може бути застосована у будь-який момент).

Хоча й має місце нанесення шкоди реалізації життєво важливих інтересів суспільству, її масштаби мають локальний характер. Тобто нанесення шкоди інтересам (потребам) розвитку суспільству і держави не досягає рівня, коли відбувається порушення цілісності соціальної системи та держави й втрачаються можливості виконання ними життєво важливих функцій.

В настроях основної маси населення характерним є почуття розгубленості та пригніченості. Напруженість проявляється не тільки в суспільних настроях, але і в масових діях (ажіотажному попиті, скупівлі товарів та продовольства (“про запас”) тощо).

Спостерігається вимушена міграція великих мас людей в інші більш безпечні на їх думку регіони і країни.

Активізується діяльність суспільно-політичних рухів різного спрямування, у тому числі радикального.

Набувають розповсюдження стихійні та організовані масові демонстрації, мітинги, страйки, інші форми громадської непокори.

Так, зокрема, було на Україні в кінці 80-х років, де у процеси, які відбувалися, включилися різноманітні рухи на підтримку національно-культурного відродження.

Може різко зрости кількість злочинів кримінального спрямування.

Таким чином, в умовах структурної кризи принципово важливим є наявність політичної волі у вищого політичного керівництва держави до невідкладних, рішучих і часто неординарних дій на основі об’єктивної й системної оцінки ситуації, яка склалася як у суспільстві, так і на ієрархічних рівнях державного управління.

Структурна криза є попередником режимної кризи, тобто кризи соціально-політичної системи як цілого.

Режимна криза – це ситуація, коли незадоволеність матеріальним станом та економічною ситуацією переноситься на ставлення до органів державної влади, які значною мірою деморалізовані, а інститути громадянського суспільства практично втрачають свою роль, як посередник між суспільством і органами державної влади;

Мають місце процеси, події тощо, які суспільством та органами державної влади сприймаються як протидія реалізації життєво важливим національним інтересам.

Вказана протидія має комплексний характер, як правило, із застосуванням збройної сили і сприймається як реальна небезпека. Внаслідок цього відбувається порушення цілісності соціальної системи та держави й втрачаються можливості виконання ними тих чи інших життєво важливих функцій (частково або повністю).

Може наступити тимчасове безвладдя в тих чи інших регіонах. Зростання кримінальної злочинності стає неконтрольованим, а в основної маси населення може проявлятися почуття агресивності.

Наслідки перебігу подій та їх розвиток важко передбачувані. Реальною є можливість повного руйнування владних структур, повалення силовим шляхом існуючого політичного устрою та громадянської війни.

Таким чином ситуація часто виходить із під контролю владних структур, як це було, наприклад, в Грузії, де процес розпочався з приходу до влади демократичних сил законним, парламентським шляхом, продовжився протистоянням в Осетії та Абхазії, а закінчився поваленням та вбивством законно обраного президента Грузії З.Гамсахурдія.

Аналогічна ситуація виникла і в 2003 р., але без фізичного знищення президента Е.Шеварднадзе, якого фактично силою змусили піти у відставку.

Режимна криза передвісник соціального вибуху, коли відбувається повне руйнування владних структур, повалення силовим шляхом існуючого політичного устрою.

Внаслідок тимчасового безвладдя настає анархія, а боротьба за політичну владу, як правило, призводить до громадянської війни. Як правило, без різносторонньої допомоги з боку міжнародної спільноти, уникнути соціального вибуху з його величезними матеріальними та духовними втратами дуже важко.

Вищенаведена класифікація ситуацій у суспільстві пов’язує зростання соціальної напруженості з якісною трансформацією загроз суспільній безпеці і відповідною реакцією на них органів ДУНБ.

Кожен із окреслених рівнів соціальної напруженості відрізняється принципово один від одного тими чи іншими якісними ознаками. Тому наведену класифікацію рівнів напруженості можна ототожнювати з рівнями суспільної безпеки.

При цьому не обов’язково, щоб зростання соціальної напруженості проходило послідовно через всі стадії.

Окрім того, чим більший дискомфорт відчуває основна маса населення, тим більше у неї проявляється спочатку почуття розгубленості і пригніченості, а за настання певних умов й агресивності.

Таким чином необхідно здійснювати системний моніторинг загроз суспільній безпеці.

При цьому аналіз процесів, подій тощо, які мають місце у суспільстві в контексті ступеню їх впливу на реалізацію життєво важливих національних інтересів і порівняння їх із описом вищеописаних ситуацій, дозволяє отримати якісну оцінку рівня безпеки.

Для більшої обґрунтованості пропозицій щодо державної політики національної безпеки вказану оцінку необхідно доповнити кількісною оцінкою. Для цього має бути виконано аналіз показників (параметрів, індексів), які характеризують ступінь реалізації вище вказаних інтересів.